Хто вони, ці старці — подружжя чи тільки випадкова пара? І дитя їхнє, це закутане в брудне ганчір’я звірятко, яке ще не має своєї форми, житиме таким же життям, що й вони.
Христіана думала про все це, і нові думки поставали в глибині її стривоженої душі. Вона невиразно бачила страшну долю бідаків.
Гонтран раптом сказав:
— Мені чомусь захотілося, щоб ми пообідали сьогодні всі разом в Англійському кафе. Приємно було б побачити бульвар.
А маркіз пробурмотів:
— Та й тут непогано. Новий готель набагато кращий від старого.
Поминули Турноель. Серце Христіани закалатало від спогадів, коли вона впізнала той каштан. Глянула на Поля,
але він сидів, заплющивши очі, і не побачив н смиренного заклику.
Незабаром попереду показалися двоє селян — два виноградарі з сапами на плечах поверталися з роботи, йдучи повільною стомленою ходою.
Сестри Оріоль залилися краскою. То були їхні батько і брат. Вони знову, як і раніше, ходили на виноградники, цілі дні поливаючи своїм потом землю, що їх збагатила, з ранку до вечора перекопуючи її під пекучим промінням сонця, а добротні, ретельно складені їхні сюртуки тим часом спочивали в комоді, циліндри — в шафі.
Приязно всміхаючись, обидва вклонились, і всі в кареті у відповідь помахали їм руками.
Коли під’їхали до готелю, Гонтран вийшов з ковчега й рушив було до казино; але Бретіньї, пішовши разом з ним, спинив приятеля:
— Слухай-но, друже, ти поводишся негарно, і я пообіцяв твоїй сестрі поговорити з тобою.
— Про що поговорити?
— Про те, як ти обходишся останніми днями.
Гонтран спитав зухвало:
— Як я обходжуся? З ким?
— З дівчам, яке ти покидаєш. Це підло.
— Ти вважаєш?
— Так, вважаю… і не без підстав.
— Он що! І давно ти став такий жалісливий до покинутих?
— Е, друже! Тут же йдеться не про якусь нікчему, а про молоденьку дівчину.
— Це я прекрасно розумію, тому й не спав з нею. Різниця чимала.
Вони пішли поруч. Тон Гонтрана обурював Поля, і він знову почав:
— Коли б ти не був моїм другом, я б не так з тобою поговорив.
— А я б не дозволив.
— Слухай, друже, мені шкода цієї дівчинки. Вона плакала сьогодні.
— Он як! Плакала? Знаєш, це лестить мені!
— Не жартуй. Що ти збираєшся робити?
— Я? Нічого.
— Слухай-но, ти ж зайшов так далеко, що скомпрометував її. Адже ти сам недавно казав нам, сестрі й мені, що думаєш одружитися з нею…
Гонтран спинився і промовив глузливим тоном, у якому було чути погрозу:
— Моїй сестрі й тобі краще було б не втручатися в чужі любовні справи. Я вам сказав, що дівчина мені подобається і що коли б я одружився з нею, то вперше в житті зробив би розумний і розважливий вчинок. От і все. А сталося так, що тепер мені більше подобається старша. Почуття мої змінились. Це з кожним може бути.
Потім, пильно глянувши тому в очі, додав:
— А ти що робиш, коли жінка перестає тобі подобатись? Жалієш її?
Поль Бретіньї розгублено дивився на нього, силкуючись зрозуміти приховане значення цих слів. Він теж почав гарячкувати і гостро мовив:
— Ще раз кажу: тут ідеться не про новію і не про заміжню жінку, а про невинну дівчину, яку ти обдурив коли не обіцянками, то всією своєю поведінкою! Це підло! Чуєш? Порядні, чесні люди так не роблять!..
Гонтран зблід і тремтячим голосом урвав його:
— Замовкни!.. Ти й так уже надто багато сказав… а я надто багато почув… Годі! Я теж, коли б не був твоїм другом… показав би тобі, що й у мене терпець може лопнути. Ще слово, і між нами все буде скінчено, назавжди!
Потім, твердо вимовляючи кожне слово, кинув ГІолеві просто в обличчя:
— Не тобі вимагати від мене пояснень… Скоріше я міг зажадати їх від тебе… Є такі вчинки, що справді не до лиця ні порядним, ні чесним людям… Вони можуть мати різні… форми… але дружба повинна була б застерігати від них… і любов не виправдує їх.
І раптом, змінивши тон, сказав весело, майже жартуючи:
— Що ж до Шарлотти, то якщо вона так зворушила тебе й так подобається тобі, візьми її та й одружися з нею. Шлюб часто допомагає вийти з трудного становища. Це і вихід, і фортеця, в якій можна оборонитися від великої скрути. Дівчина гарна й багата!.. Чому б тобі не закінчити саме так! Цікаво було б, якби ми обидва поженилися тут в один день, — я ж одружусь із старшою. Кажу тобі це по секрету, так що ти нікому ні слова… І дивись не забувай, що ти менше, ніж будь-хто, маєш право говорити про чесність та сумління, коли це стосується кохання. Тепер іди у своїх справах. А я візьмуся до своїх. Бувай.
І, круто повернувшись, він пішов до села. А Поль Бретіньї, розгублений і збентежений, поволі рушив до готелю "Монт-Оріоль".
Він старався пригадати кожне слово Гонтрана, щоб зрозуміти його натяки, сенс їх, і дивувався тій спритності, з якою дехто приховує таємні ганебні сторони своєї душі.
Христіана запитала:
— Що вам сказав Гонтран?
Поль пробурмотів:
— Боже мій, йому… йому тепер більше подобається старша… Я навіть думаю, що він збирається з нею одружитись… А коли я почав йому трохи гостро дорікати, він заткнув мені рота натяками… неприємними… для нас із вами.
Христіана сіла на стілець і прошепотіла:
— О Боже мій!.. Боже мій!..
Але в цю мить нагодився Гонтран, бо щойно подзвонйли на обід; поцілувавши сестру в лоб, він весело спитав:
— Ну, сестричко, як ти себе почуваєш? Не дуже стомилась?
Потім потиснув руку Полю й звернувся до Андермата, що увійшов у кімнату слідом за ним:
— О, найкращий з усіх зятів, чоловіків і приятелів, чи можете ви мені точно сказати, скільки коштує старий дохлий осел, що валяється на дорозі?
IV
Андермат і доктор Латон прогулювались перед казино по терасі, оздобленій вазами з підробленого мармуру.
— Він зі мною навіть не вітається, — скаржився лікар на свого колегу Бонфія. — Сидить там у своєму лігві, як вепр. Якби міг, то, певно, отруїв би наші джерела.
Андермат ходив глибоко замислений, заклавши руки за спину і зсунувши на потилицю сірий фетровий капелюх, так що відкрився край лисини над лобом. Нарешті сказав:
— Ет, через три місяці старе товариство проситиме ласки. Вони торгуються через десять тисяч франків. Це той нещасний Бонфій підбурює їх проти мене і запевняє, що я поступлюся. Але він помиляється!