Момотаро

Рюноске Акутагава

Рюноске Акутагава

Момотаро

Переклад Євдокії Кашуби

Джерело

Давним-давно, давним-давно у глухій хащі росло величезне персикове дерево. Ні, сказати просто "величезне" – цього, певно, недостатньо. Його гілки простягалися за хмари, його коріння доходило до Країни мороку до самого дна землі. У переказі говориться, що ще під час творення світу бог Ідзанагі, щоб відігнати від себе вісім громів на рівнині між Країною мороку і Світом живих, швиргонув в них персиком – ось із цього-то персика Віку богів і виросло величезне персикове дерево.

З тих пір як існує Всесвіт, це дерево цвіте раз на десять тисяч літ і раз у десять тисяч років приносить плоди. Квіти його схожі на пурпурові парасольки, обрамлені золотими китичками. Плоди – чи потрібно говорити, що і плоди виростають величезними. Але найдивніше те, що кожен плід несе в собі замість кісточки немовля.

Давним-давно, давним-давно персикове дерево, розкинувши над горами і долинами своє гілля, суцільно покриті плодами, купалося у променях сонця. Плоди, які з'являлися раз на десять тисяч літ, зріли тисячу років і не падали на землю. Але одного разу тихим ранком доля у образі священного ворона опустилася на одну з гілок дерева. Ворон став клювати самий маленький персик, який тільки починав червоніти, і той полетів униз. Він пролетів крізь густі хмари і упав у далеку гірську річку. Розсипаючи білі бризки, річка текла між скелями, зрозуміло, в Країну людей.

Як потрапив до людей персик з немовлям після того, як він покинув глухі хащі далеко в горах? Навряд чи варто детально про це розповідати. Це знає кожна японська дитина: стара полоскала у гірській річці білизну старого, який пішов у ліс за дровами…

2

Народжений із персика Момотаро задумав підкорити Онігасіму – Острів Чортів. Чому він це задумав? Та тому, що йому було противно працювати в лісі, на річці чи в полі, як це робили старий і стара. Почувши про його рішення, старі, яким порядком набрид цей норовистий, задерикуватий хлопчина, щоб швидше позбавитися від нього, відразу ж стали збирати його на війну – дали йому прапор, меч, похідний плащ. Мало того, на вимогу Момотаро в дорогу йому напекли ще й просяних коржів.

І так, Момотаро з переможним виглядом відправився в похід на Онігасіму. Йому зустрілася величезна бродяча собака, яка заговорила з ним, блистячи голодними очима.

— Момотаро-сан, Момотаро-сан. Що це висить у тебе на поясі?

— Це просяні коржі, кращі із усіх коржів у Японії, — гордо відповів Момотаро. – Правду кажучи, він і сам сумнівався, чи дійсно його коржі – кращі в Японії. Але собака, почувши про просяні коржі, тут же підбігла до нього.

— Дай мені коржа, і я піду з тобою.

— Момотаро прикинув.

— Ні, цілого коржа я тобі дати не можу. Дам половину.

Собака продовжувала скиглити: "Дай цілого". Але Момотаро не відступав від свого: "Дам половину". Скільки не торгуйся, той, хто нічим не володіє, підкоряється тому, хто чимось володіє. Так і собака, тяжко дихнувши, пішла з Момотаро за половину просяного коржа.

За половину просяного коржа Момотаро, крім собаки, узяв на службу ще мавпу і фазана. Але, на нещастя, слуги Момотаро не ладнали між собою. Собака, яка володіла дужими кликами, постійно шила в дурні простодушного фазана. Фазан, який розбирався у сейсмології та інших науках, постійно залишав у дурнях нерозумну собаку. Сварки між ними не припинялися ні на хвилину, — словом, Момотаро, який узяв на службу собаку, мавпу і фазана, не знайшов у них надійних помічників.

А тут ще й мавпа, відчувши важкість у шлунку, раптом підняла бунт. Вона заявила, що треба ще добре подумати, чи варто за половину просяного коржа супроводжувати Момотаро у похід на Онігасіму. Собака з лайкою кинулася на мавпу і мало не загризла її. Якби фазан не утихомирив собаку, мавпа напевно загинула тут би на місці, ще до того, як їй помстився краб. Але фазан як-небудь утихомирив собаку, а мавпу став навчати принципам вірності господарю і переконувати її підкорятися наказам Момотаро. Однак мавпа, уникнувши кликів собаки, злізла на дерево, яке росло край дороги, і не звертала уваги на умовляння фазана. І тільки дякуючи спритності Момотаро все ж вдалося на кінець умовити мавпу. Дивлячись на неї і обмахуючись віялом, на якому було зображене висхідне сонце, він спокійно сказав їй:

— Ну що ж, не хочеш – не йди зі мною. Але коли Онігасіма буде підкорена, ти не отримаєш своєї долі скарбів.

Жадібна Мавпа викотила очі:

— Скарби? А хіба в Онігасімі є скарби?

— Ще й які! Там є такий чудесний скарб – молоточок щастя, – досить постукати ним, і в тебе буде все, що забажаєш.

— Значить, за допомогою цього молоточка можна буде добути скільки завгодно таких же молоточків, і тоді у кожного з нас буде все, що ми забажаємо. Це добре. Прошу вас, візьміть мене з собою.

— Момотаро, у супроводі собаки, мавпи і фазана, знову пустився в дорогу, щоб якомога скоріше підкорити Онігасіму.

3

Онігасіма – острів, який загубився далеко в морі. Але на ньому були не тільки голі скелі, як думали люди. Насправді острів був чарівним райським куточком, де росли кокосові пальми і щебетали райські пташки. Чорти, народжені в такому раю, більше за все любили, звичайно, мирне життя. Чи краще сказати так: ті, кого називали чортами, були расою, злеліяною в радості набагато більшій, ніж та, яка дісталася людям. Чорти, про яких розказано в повісті про позбавлення від горба, танцювали ночі безперестанку. Чорти, про яких розказано в повісті про маленького монаха, теж, не відаючи про загрозливу їм небезпеку, любувалися дівчатами, які направлялися в храм. Стен-додзі, який мешкав у горах Оеяма, чи Ібарагі-додзі, який мешкав біля воріт Расьомон, вважаються рідкісними злочинцями. Але, можливо, Ібарагі-додзі ніжно любив тракт Судзаку, як ми любимо Гіндзу, і тому час від часу з'являвся біля воріт Расьомон, які стоять на цьому тракті? А Сютен-додзі, я в цьому переконаний, преспокійно розпивав свою горілку в якій-небудь печері в горах Оеяма. Слухи ж про те, що він викрадав жінок (я не збираюся судити про те, справедливі вони чи ні), розпускали самі жінки, ось і все. Чи можна беззаперечно стверджувати, що жінки завжди розповідають про себе правду – уже двадцять років я в цьому сумніваюся. Що ж стосується Райко і чотирьох знаменитих героїв, то, можливо, вони просто відчували надмірну слабкість до жінок.