Молох

Сторінка 2 з 2

Маковей Осип

"Заждіть! Там в грані ваші діти,
а чи царівна там горить?
Що мала з другими згоріти,
то в батька схована сидить!
Невільницю за ню підставив,
з жрецями змовивсь, заплатив,
з маєтками у храм відправив
і бога так, і нас здурив.
Ходім у храм, жреців поб'ємо
і в жертву богу принесемо!"

Так він сказав, а вколо нього
зібрались родичі дівчат;
у храм пустилося з них много,
та гнеть вернулися назад.
"Ану ж тепер чума устане,
а бог скарає сам жреців?
Заждім!" — сказали всі міщани
і тихо розійшлись домів.
А Молох довго ще курився,
і довго дим і чад стелився.

Сім днів всі ждали неспокійно,
не певні завтрашнього дня,—
сім днів минуло безнадійно,
і вмерла не одна сім'я.

Палила дальше іде посуха,
чума ширила смерть і страх,
валила з ніг людей задуха,
всі крились в тіні по домах;
а бог сидів собі ліниво
і ждав на жертви терпеливо.

Настала ніч. Заснули люди
тривожним, неспокійним сном,
і тишина настала всюди,
лиш теплий легіт дув часом,
за містом шакал вив понуро,
і гай циприсів десь шумів,
а місяць на зчорнілі мури
світив і в мармурі блистів,
і по землі далекі тіні
кидали дерева і стіни.

Далеко чорною стіною
сягав у небо Ливанон,
дрімали гори, вкриті тьмою,
аж крик якийсь сполошив сон.
Попівночі було вже, пізно,
вже місяць заходив блідий,
як люди десь скричали грізно,
а їх зловіщий крик сумний
загув у почорнілих стінах,
як голос пугачів в руїнах.

При храмі чорного ідола
зібрались народу товпи,
а бог дививсь на них з престола
і мовчки ждав, чого прийшли.

А ті питались лиш покірно
про те, чи ситий їх дітьми,
про слуг, що так служили вірно,
і про кінець який чуми.
Та бог не говорив з товпами,
а Гірам обізвавсь словами:
"Сидить собі наш бог в спокою,
на нас спідлоба задививсь —
такою жертвою страшною
не наситивсь, не вдоволивсь!
Та що ж він зробить, як не може,
хоч кажуть вам, що має власть?

В нічім вам Молох не поможе,
а все зжере, що нарід дасть;
молитов ваших не почує,
а ваших жертв не потребує!

Не шле він на нікого кари,
не мститься ні на слугах злих;
він помічний збирати дари,
бо сам є наймитом у них.
Жреці давно себе здурили,
а нас обманюють тепер —
і так вам марно попалили
безпомічних дочок, сестер!
Вже знищив Молох жертв так много,
а нам так з ним, як і без нього!"

І Гірам тяжко зажурився,
коли на Аду спогадав,
на бога гнівно подивився
і враз з людьми єго напав.

Хоч Молох був з заліза кутий
і мармуровий мав престіл,
та як завзявся нарід лютий —
звалився бог безсильно в діл.
На землю з громом впав, розбитий
і попелом з дівчат покритий.

І втішно всім, що се вчинили,
і лячно, бо то бог лежав;
ось ждуть, чи всі помруть в тій хвилі,
та бог не встав і не скарав.
Залізо на землі лежало,
і бога не лякавсь ніхто...
Над ним кількох вже розмишляло,
як знов зложити би єго...

Жреці ж не ждали в храмі скону —
були вже в горах Ливанону...

1—10 грудня, 1888