Морочинська. Ну, то, мабуть, можна давати. Сідай, Макарку, попоїси, то й пройде...
Макар Макарович. Може, маєш які порошки од голови? Пошукай-но...
Морочинська. Ех ви, городяни! Проїхав три з половиною версти та й розкис уже... Ну-ну, не буду, не буду. Фенацетину дать?
Макар Макарович. Давай що є.
Морочинська виходить.
Г а в р у с ь (прокашлявшись). Дядюшка!.. Привіт тобі, бурлаче рідний!
А н т о с ь. Почекай, Гаврюшка! Дядюшка, от моя наречена... (Хвилюється й не може далі говорити).
Макар Макарович (коротко оглядає ївгу). Умгу... А де ж Степан Макарович дівся?
Ївга хутко виходить у кухжю.
А н т о с ь. Покликали чогось в контору. Так ви, дядюшка...
Макар М.а к а р о в и ч. А ти все лайдачиш? На службу не хочеш? Для чого ж університетські лавки протирав? Учителювать? І то не потане діло. Побачимо, побачимо, не хвилюйся. Наперед дай оддихати від вашої азіатчини. А читать хоч уміє твоя наречена? Мордочка у неї нічого, та що за мордочкою? Коли й серце таке, як мордочка, то ще не біда. А нерви як? Панські?
Антос ь. Серцем вона, дядюшка, власне, й взяла мене. Страшно щира дівчина, чиста, соромлива.
Макар Макарович. Одне слово — ангел. Так і знав. Тільки ти не так голосно розхвалюй, у мене аж у вухах дзвенить од ваших голосів. Ви тут так кричите всі, наче ми в полі жнемо. Ну, де ж її той фенацетин? Брудно... Мухи скрізь... І некультурні люди... Учителем хочеш буть? Навчиш... А на обід, розуміється, борщ і свинина. Як з'їси, так і замреш, як... мумія, год на сто.
Морочинська (входячи з шклянкою води І порошком в руках, до Макара Макаровича). Ось єсть; зараз будеш приймать чи по обіді?
Макар Макарович. Куди там по обіді! Давай зараз... (Бере порошок і випиває, дивиться на шклянку). Брудна, розуміється. А дворянство береже. Це фенацетин?
Морочинська. Фенацетин, Гаврусю! А ти ж чого там стоїш такий похмурий? Біжи поклич Степана Макаровича. Хутенько! (Гаврусь не рушиться). Сідай, Макарку. Сьогодні у нас борщ деревенський з свининою... Мабуть, давненько вже не їв, скучив?
Макар Макарович. А^скучив, скучив, що й казать. Тільки ти наперед попа поклич, хочу висповідатись. Ну та що робитимеш? Будем обідать. А у вас тут межиусобиці? Га? Антося обижаете?
Морочинська. Його обидиш! Сідай, сідай, серце... От сюди...
Макар Макарович (сідаючи). А що, сестро, як ти гадаєш? От я тобі маленьку загадку дам. Що краще: чи деге-нератка-інститутка "благородної" дворянської крові, чи здорова духом і тілом дівчина з народу? Ану, розгадай. А я тим часом "свининки" собі покладу. Ну?
Морочинська. Так. Я так і знала. Чуло моє серце, що дурно ти їдеш. Значить, ти вже за адвоката у племіннич-ка? Ну, давайте краще обідать. А того, Антосю, не буде. Хоч ти тут всіх дядьків своїх склич, хоч ріжте мене живою., а того не буде. Помру я, тоді хоч усі побратайтеся з мужичкою. А я — дворянка і за стіл з мужичкою не сяду. А ту наречену сьогодні ж виправлю додому. Вона того й пішла сюди служить. Батько має до сотні десятин землі, а дітей у найми віддає... Знаємо, чого їй хочеться.
Антось. Ви не маєте, мамо, ніякого права так говорити про дівчину...
Морочинська. А, дай мені спокій з своїми правами. Надавалися вже тих правів мужикам, годі...
Макар Макарович. Один мій приятель усе просить мене, щоб я йому дав рекомендації до своїх родичів-по-міщиків робити у їх розкопки могил,— вишукує там всяку старовину. Чи не могла б ти часом дозволить йому приїхати до тебе? Йому б і копати не треба було, старовина з тебе так і випира зо всіх боків.
Морочинська (раптом начинав плакати). Не бачились два роки. Приїхав — кричить, не привітався, сердиться. Мухи йому. Тепер мужичку якусь...
Макар Макарович (ніяково, дратуючись). Ну, от, жіночі аргументи... Сльози... Чого, спитатися? Ну, чого? Маєш?
Морочинська. Сьогодні ж її вижену! (До Антося). Можеш туди ходить до неї. Ти на ці штуки майстер...
Антось. Мамаша, позвольте вам сказать...
Морочинська. Я вже знаю, до чого воно йдеться, знаю. Не дурно ж той собака виє день і ніч. Ой, бачу, що не дурно!..
Макар Макарович (дуже зацікавлено). А, так у вас тут є собаки-астрологи, що долю віщують? їй-богу, пошлю сюди приятеля свого, він тут чудесні старовинні штуки може одкопать.
Морочинська. Смійтеся, смійтеся, вчені. Бачили ми вже таких розумних. (До Антося). А ти ще молодий з матері сміятись. Чом ти не сміявся, як я тебе виходжувала, як слабий був? Тоді: "мамо"?
Входить Степан Макарович. Засапаний, говорить роздратовано:
— Мужичва подла! Ніяк не привчу до якоїсь системи, до дисципліни. Порядок — то їх лютий ворог. Ху-ху! (До Моро-чинської). Дав рощот Климові. Івга одходить.
Морочинська (вражено). Яка Івга? Степан Макарович. Та яка ж? Наша... Морочинська. Та як? Сьогодні? Зараз? Степан Макарович. Сьогодні, зараз. А н т о с ь. Бачите, мамо: трошки помилились? А дівчину образили... Так раз у раз... Е, що говорить!
Входить ї в г а, одягнена. Потупивши очі, підходить до Морочинської й тихо
говорить:
— Простіть, пані. Тато велять додому йти. Я вже йду. Там за мене поки що Пріська буде.
Морочинська. Та чого ж так зразу? Чого тобі? Що тобі такого зробили тут? Обидив хто? Івга. Ні, спасибі, не обидили... Морочинська. Ну так чого ж ти?
Ївга мовчить, уклоняється усім, тихо говорить "прощайте" й виходить.
А н т о с ь (різко підводиться). "Чого", "чого"! Образили дівчину та й "чого".
Морочинська, видно, трохи змішана, стискує плечима.
Степан Макарович. Ну, чого там, обідать. Знов на десять минут пізніше обідаємо. Сідай, Антоне. Годі. А ти, Гаврусь?
Г а в р у с ь (увесь час намірявся сказати вірші; тепер рішуче підходить до Макара Макаровича, починає). Дядюшка! Позвольте вам принести наш привіт. (Мне папір і хоче читать ).
Макар Макарович. Що це? Вірші, може, не дай біг?
Морочинська. А, Гаврусю, дай-но спокій з своїми віршами, найшов час! Сідай краще обідать.
Гаврусь (обурено). Ну, це, мамо, некультурно... і просто не... цивілізовано!! (Повертається й швидко виходить з хати).
Морочинська (до Макара Макаровича). От тобі ваша культура! Гарно? (До Антося). Сідай обідать, годі там. А н т о с ь. Не хочу!
Круто повертається й теж виходить. Завіса