Молода гвардія

Сторінка 67 з 204

Олександр Фадєєв

Валя нічого більше не додала до характеристики Серьо-жі Тюленіна, але й цього було досить.

— Я кажу правду,— мовив Олег, звернувшись уже до Серьожі Тюленіна й не маючи сумніву, що саме він, Серьо-жа, був головним привідцем цієї розмови.— Я знаю, що підпільна організація існує. По-перше, листівки випустили. По-друге, я не маю сумніву, що підпал тресту й лазпі — це діло їхніх рук,— казав Олег, не помітивши, як при цих його словах якась іскорка-дичинка сяйнула в очах у Валі і усміх ледь торкнув її горішню повну яскраву губу.— І в мене в відомості, що найближчим часом ми, комсомольці, дістанемо вказівки, що саме робити.

— Час іде... Руки сверблять! — сказав Серьожка.

Вони стали говорити про хлопців та дівчат, які могли бути в місті. Стьопа Сафонов — товариський юнак, що дружив з хлопцями й дівчатами цілого міста,— всім їм давав такі гострі характеристики, що Валя, Олег і Серьожка, забувши про німців і про те, заради чого вони зняли цю розмову, заходились від реготу.

— А де Ленка Позднишева? — раптом спитала Валя.

— Вона тут! — вигукнув Стьопа.— Я її на вулиці зустрів. Іде така розпринджена, голову ось так задирає.— І Стьопа, задерши веснянкуватого носика, наче проплив по саду.— Я їй: "Ленко, Ленко!" — а вона тільки головою кивнула, ось так,— показав Стьопка.

— І зовсім не схоже! — лукаво, скоса позираючи на Олега, чмихала Валя.

— Пам'ятаєш, як ми чудово співали в неї? Три тижні тому, всього три тижні, подумай тільки! — сказав Олег і, сумно всміхнувшись, поглянув на Валю. Він зразу захапався йти.

Вони вийшли разом із Серьожкою.

— Мені Валя багато розповідала про тебе, Олег, та я, як тебе побачив, сам здався на тебе душею,— кинувши на Олега трохи зніяковілий швидкий погляд, промовив Серьожка.— Кажу тобі про це, щоб ти знав, і більше говорити про це не буду. А справа от у чому: це ніяка не підпільна організація підпалила трест і лазню, це я підпалив...

— Як, с-сам? — Олег, спалахнувши, подивився на Се-рьожку.

— Сам, один...

Вони йшли далі мовчки.

— П-погано, що один... Здорово, сміливо, але... п-погано, що один,— згодом сказав Олег, і на його обличчі виник водночас і добродушний, і заклопотаний вираз.

— А підпільна організація є, я знаю не тільки з листівки,— провадив далі Серьожка, ніяк не відгукнувшись на зауваження Олега.— Я був натрапив на слід, та...— Серьожка прикро змахнув рукою,— не зачепився...

Він розповів Олегові, як зайшов до Гната Фоміна і про всі обставини цього приходу, пе втаївши й того, що він мусив людині, котра переховувалась у Фоміна, дати неправильну адресу.

— Ти Валі про це теж розповідав? — звідався раптом Олег.

— Ні, Валі я цього не розповідав,— спокійно сказав Серьожка.

— Добре... Д-дуже д-добре! — Олег схопив Серьожку за руку.— А якщо з тим чоловіком була в тебе така розмова, ти можеш зайти до нього ще,— говорив він збентежено.

— В тім-то й річ, що ні,— заперечив Серьожка і біля його трохи припухлих губ лягла тверда складка.— Того чоловіка Гнат Фомін, його хазяїн, німцям виказав. Він його не зразу виказав, а так на п'ятий чи на шостий день по тому, як німці прийшли. В "Шанхаї" гомонять, мовби він хотів через того чоловіка всю організацію розкрити, але той, видно, був обережний. Фомін підождав, підождав та й виказав його, а сам пішов на службу до поліції.

— До якої поліції? — здивовано вигукнув Олег: поки він сидів у дров'яному сарайчику, от які діла творилися в місті!

— Знаєш барак унизу, за райвиконкомом, де наша міліція була? Там тепер німецька польова жандармерія, і вони при собі поліцію формують з росіян. Кажуть, знайшли сволоту па місце начальника,— якийсь Соліковський. Служив за десятника на дрібній шахтинці, десь у районі. А тепер помагає набирати поліцаїв із усякої шпани.

— Куди вони його поділи? Вбили? — питав Олег.

— Коли дурні, так уже вбили,— сказав Серьожка,— а я думаю, що держать. їм треба від нього про все дізнатись, а він не з таких, що скаже. Мабуть, держать у тому самому бараку й жили тягнуть. Там і ще є арештовані, тільки не можу дізнатись, хто такі...

А Олегові серце замліло від страшної думки: поки він чекає вістей од Валька, цей могутньої душі чоловік із своїми циганськими очима, може, сидить уже в цім бараку під горою в темній і тісній комірці, і з нього також тягнуть, як сказав Серьожка, жили.

— Спасибі... Спасибі, що все це розповів,— глухим голосом казав Олег.

І він, з міркувань самої лиш доцільності, без найменшого вагання в тому, що порушує дану Валькові обіцянку, переказав Серьожці розмову свою з Вальком, а потім з Ванею Земнуховим.

Вони поволі йшли по Дерев'яній вулиці,— босий Серьожка перевальцем, а Олег, легко й сильно ступаючи по пилюзі в своїх, як завжди, акуратно вичищених черевиках,— і Олег розгортав перед товаришем план дій: обережно, поступово, щоб справді не зашкодити, шукати й шукати шлях до більшовицького підпілля; тим часом придивлятися до молоді, до серця брати найвірніших, иайстійкіших, найпридатніших для діла, дізнатись, кого арештовано в місті, в райопі, де саме сидять, знайти змогу допомогти їм і безупинно розвідувати серед німецьких солдатів про всі воєнні й цивільні заходи командування.

Серьожка, зразу пожвавішавши, запропонував збпрати зброю: після боїв та відступу багато її валялось по всій окрузі, навіть у степу.

Вони обидва розуміли, які це все діла буденні, але це були діла, які можна здійснити,— в обох заговорило почуття реальності.

— Все, що ми один одному розповіли, все, про що довідаємось і що зробимо, не повинен знати, крім нас, ніхто, хоч би як близько до нас люди стояли, хоч би з ким ми дружили! — міркував Олег, дивлячись поперед себе розширеними, яскравими очима.— Дружба дружбою, а... тут к-кров'ю пахне,— з притиском сказав він.— Ти, Ваня, я і — все. А встановимо зв'язки, то нам скажуть, що робити...

Серьожка промовчав, він не любив словесних присягань, запевнень.

— Що в парку зараз? — поспитав Олег.

— Німецький автопарк. І зенітки довкола. Порили всю землю, як свині!

— Бідний наш парк!.. А у вас німці стоять?

— Так, проходом: їм наше приміщення не подобається,— всміхнувся Серьожка.— Але в мене зустрічатися не можна,— сказав він, зрозумівши зміст запитань Олега,— народонаселення велике.