Спочатку я просто очманів від цього буяння життя прямо перед нашим порогом і, приголомшений, блукав по саду, патрулюючи ту чи іншу комаху, милуючись чудовими метеликами. З часом, коли я трохи звик до жвавої метушні комах серед квітів, мої спостереження стали більш цілеспрямовані. Навпочіпки або лежачи ниць, я міг кілька годин поспіль спостерігати живий світ навколо мене, а Роджер тим часом сумирно сидів неподалік. Отак мені вдалося відкрити силу-силенну захопливих речей.
Я дізнався, що маленькі павучки-краби можуть змінювати забарвлення незгірш од хамелеонів. Візьміть павучка з винно-червоної троянди, де він сидів, як намистинка коралю, і перенесіть в прохолодну глибину білої троянди. Якщо павучок там лишиться (а здебільшого так і буває), ви побачите, як він поволі знебарвлюється, наче сили його тануть, і за два дні він вже біліє поміж світлих пелюсток, немов перлина.
В сухому листі під кущами фуксій я бачив зовсім інших павуків – маленьких злих мисливців, хитрих і жорстоких, як тигри. Вони походжали по своїй листяній території, блискаючи очицями на сонці, часом зупинялись, підтягалися на волохатих кінцівках, щоб роззирнутись довкола. Помітивши муху, що грілася на сонечку, павук заклякав, потім мляво починав рухатися вперед, безгучно, ближче, ближче, по дорозі прикріплюючи до поверхні листя рятівну шовкову нитку. Відтак, опинившись зовсім поруч, мисливець вичікував, злегка ворушив лапками, кидався прямо на сонну муху і міцно стискав її у волохатих обіймах. Жодного разу я не бачив, щоб павук-мисливець прогавив свою жертву, якщо він заздалегідь обирав правильну позицію.
Всі ці відкриття захоплювали мене до такої міри, що я негайно мусив поділитися з кимось своїм захватом. Отож, стрімголов примчавши додому, я вражав рідню новиною, що рідкісні колючі чорні гусениці на трояндах – то ніякі не гусениці, а малята-сонечка, або яким незвичним способом комахи-золотоочки відкладають яєчка. Це останнє диво мені пощастило уздріти на власні очі. Я помітив золотоочку на трояндовім кущі й дивився, як вона повзає, і милувався її гарними тендітними крильцями, немов із зеленого скла, та прозорими золотистими очима. Аж ось вона спинилась посеред листка, опустивши черевце, посиділа так якусь хвилю, тоді підняла хвіст, і, на мій подив, звідти потяглася тонка ниточка, схожа на світлу волосину. На самому її кінчику з'явилося яєчко. Трохи перепочивши, золотоочка повторила це дійство, і невдовзі вся поверхня трояндового листка ніби вкрилася густим мохом. Скінчивши кладку яєць, комаха злегка поворухнула щупальцями й пурхнула геть у зеленому серпанку своїх крилець.
Але, мабуть, найзахватнішим відкриттям, яке я зробив у цій барвистій Ліліпутії, було гніздо щипавки. Я давно вже прагнув його відшукати, проте марно. Тож, несподівано натрапивши на нього, я шалено зрадів, наче отримав незвичайний подарунок. Гніздо причаїлося під шматком кори (я ненароком зрушив його)– маленька заглибина в землі, вирита, певне, самою комахою. Щипавка сиділа посередині, мов квочка, прикриваючи собою декілька білих яєчок. Навіть сонячні промені не зігнали її, коли я підняв кору. Полічити всі яйця я не зміг, але їх було небагато. Можливо, вона ще не відклала решту. Обережно я поклав кору на місце.
Відтоді я почав ревно оберігати гніздо. Спорудив навкіл огорожу з камінців, а поруч на стовпчику причепив оголошення, написане червоним чорнилом, щоб застерегти моїх родичів. Там стояло: "ОБИРЕЖНО – ГНІЗДО ЩИПАВКИ – ПЕЛЬНУЙТЕ!" Варте уваги те, що два грамотно написаних слова стосувалися біології. Майже щогодини я прискіпливо оглядав щипавку. Частіше перевіряти її я не наважувався з остраху, що вона може покинути гніздо. Помалу купка яєць під нею росла, і щипавка, очевидно, звикла до мене. Мені навіть здалося, що вона почала впізнавати мене і ми подружилися.
На превеликий жаль, мене спіткало гірке розчарування. Малята вивелися вночі. Я гадав, що після всіх моїх зусиль і постійного чатування самочка могла б побаритися трохи й дочекатись мене. Однак вони вже з'явилися на світ – чудовий виводок слабеньких комашинок, наче виточених із слонової кості. Вони спокійно роїлися під материнським тілом, повзали між її лапками, а найсміливіші навіть вилазили їй на клішні. Це було зворушливе видовище. На другий день дитсадок спорожнів: вся моя люба сімейка розбрелася навсібіч. Згодом я зустрів одного з малят; воно, звісно, виросло за цей час, зміцніло й потемнішало, а проте я одразу впізнав його. Воно спало, занурившись у трояндові пелюстки, і, коли я його розбуркав, здивовано підвело догори клішні. Може, то було вітання, дружній привіт, але, найпевніше, воно просто застерігало свого потенційного супротивника. Та я йому все пробачив. Адже воно було зовсім юне, коли ми бачились востаннє.
Незабаром я заприятелював із сільськими дівчатами, які вранці й увечері проїжджали повз нашу садибу. Ці жваві, яскраво вбрані пампушечки сиділи на незграбних, капловухих віслюках, і їхній сміх та балачки гучно відлунювались серед олив. Уранці дівчата, схожі на гарненьких кольорових папужок, приязно всміхалися мені і голосно вітались, а фуксій, ризикуючи впасти зі своїх скакунів додолу, і простягали мені різні подарунки: бурштинове гроно винограду, тепле від сонця, чорні як смола достиглі фігові плоди з оранжевими тріщинками або ж велетенського кавуна з рожевою льодистою серцевиною.
Спливали дні, і я поступово навчився розуміти їхню мову. Спершу з суцільного потоку слів виринали лише окремі звуки. Аж ось несподівано ці звуки набули певного значення, і поволі, затинаючись, я почав сам вимовляти їх, а трохи згодом уже складав незграбні речення з граматичними помилками. Наші сусідки були в захопленні, немовби я говорив їм найвишуканіші компліменти. Перехилившись через огорожу, вони напружено слухали, як я силкуюсь вимовити вітання чи простеньку фразу. Коли мені це вдавалося, вони радісно всміхалися й плескали в долоні. Скоро я запам'ятав імена дівчат, дізнався, хто кому рідня, яка з них заміжня, а яка збирається одружуватись, та інші подробиці. Мені розповіли, де стоять їхні хатини в оливкових гаях, і, коли нам з Роджером траплялося проходити там, уся родина, галаслива й привітна, вибігала надвір стрічати нас; одразу ж виносили стільця, щоб я міг посидіти з ними в затінку й покуштувати винограду.