Маму непокоїло ще й те, що "Швейцарський пансіонат" було розташовано поблизу цвинтаря. Ми сиділи на балкончику, а внизу, під нами, безперервно одна за одною тяглися жалобні процеси. Очевидно, мешканці Корфу до похоронів ставилися з особливою
повагою, і кожна нова процесія прагла затьмарити розкішшю попередню. Візки було прикрашено цілими ярдами багряного та чорного крепу, а на конях стільки попон і плюмажу, що вони ледве рухались. Я ніколи не бачив видовища яскравішого й барвистішого. Отак і годиться помирати, вирішив я, щоб були коні в попонах, гори квітів, юрба пристойно засмучених родичів. Перегнувшись через поруччя, я захоплено спостерігав, як пропливають внизу домовини.
Після кожної процесії, коли помалу згасали стогони й даленів цокіт копит, мамина тривога зростала.
– Нема сумніву, це епідемія, – вигукнула вона нарешті, ‘ нервово озираючи вулицю.
– Дурниці, мамо, заспокойтесь, – безтурботно зронив Ларрі.
– Але ж, синку, їх так багато... Це протиприродно.
– Нічого протиприродного в смерті немає, люди весь час помирають.
– Так, але вони не мруть як мухи, коли все гаразд.
– Може, вони їх призбирують, а тоді вже ховають всіх гамузом, – безсердечно припустив Леслі.
– Не плети казна-що, – сказала мама. – Я знаю, це все через каналізацію. Хіба можна бути здоровим, маючи такі вигоди?
– Боже мій! – глухо вимовила Марго. – Значить, я заразилась.
– Ні, ні, доню, найпевніше, це щось незаразне, – туманно висловилась мама.
– Не доберу, про яку епідемію йдеться, коли це щось незаразне, – логічно заперечив Леслі.
– Так чи інак, – підсумувала мама, не даючи втягнути себе в медичну суперечку, – слід усе з'ясувати. Ларрі, ти не міг би зателефонувати у відділ охорони здоров'я?
– Навряд чи тут взагалі існує охорона здоров'я.
– Тоді нам лишається єдиний вихід, – рішуче заявила мама. – Треба негайно переїжджати кудись за місто.
Уранці наступного днями вирушили на пошуки житла в супроводі містера Білера, службовця з готелю. Це був огрядний чоловічок із запобігливим поглядом і спітнілими щоками. Спершу він тримався бадьоро, оскільки не знав, що на нього чекає. Та й хто міг би собі це уявити без попереднього досвіду? В хмарах куряви ми гасали по всьому острову, і містер Білер показував нам будинки, один кращий від одного. Але мама категорично забракувала їх всі. Нарешті ми оглянули десятий, останній у списку Білера дім, і мама ще раз заперечливо хитнула головою. До краю виснажений посередник усівся на сходах і витер обличчя носовиком.
– Мадам Даррелл, – ледве спромігся він на слово, – я показав усе, що міг, але вам нічого не підходить. Що ж вам потрібно, мадам? Чим погані ці будинки?
Мама здивовано глянула на нього.
– Невже ви не помітили? – спитала вона. – В кожному з них немає ванни.
Містер Білер вибалушив очі.
– Не розумію, мадам, – простогнав він, – навіщо вам ванна?.. Хіба тут немає моря?
В цілковитому мовчанні ми повернулись до готелю.
Наступного ранку мама запропонувала взяти таксі й поїхати на пошуки самим. Вона була певна, що десь на острові все ж таки причаївся будинок з ванною. Ми не поділяли материного оптимізму, ремствували й нарікали, поки вона вела нас, мов непокірну отару, до зупинки таксі на центральному майдані. Таксисти, завваживши нашу простодушність, налетіли на нас, ніби яструби, силкуючись перекричати один одного. Їхні крики чимраз гучнішали, очі горіли, вони скреготіли зубами, тягнули нас врізнобіч і, здавалося, от-от розірвуть на шматки. Насправді ж це була звичайнісінька суперечка – просто ми ще не звикли до грецького темпераменту і думали, що наше життя в небезпеці.
– Ларрі, що робити? – зойкнула мама, насилу вириваючись з обіймів опасистого водія.
– Скажіть їм, що ми поскаржимося британському консулові! – перекрикуючи лемент водіїв, порадив Ларрі.
– Не кажи дурниць, синку, – задихалася мама. – Розтлумач їм, що ми нічого не розуміємо.
Марго, скупо всміхаючись, додала свою лепту до сварки.
– Ми англійці! – заверещала вона. – Не знаємо грецької!
– Якщо цей тип іще раз штовхне мене, я заціджу йому в око, – пригрозив Леслі, червоний від обурення.
– Ну-ну, синку, – втихомирювала його мама, відбиваючись од шофера, який енергійно тягнув її до своєї машини. – Думаю, вони не хочуть нас образити.
Нараз, перекриваючи клекіт голосів, пролунав глибокий, сильний, розгонистий бас:
– Гей! – І ламаною англійською мовою запитав: – Чому ви не берете з собою тлумача?
Обернувшись, ми побачили біля узбіччя старенький "додж", а за кермом невисокого гладуна з м'ясистими руками й широким обвітреним обличчям; на голові – хвацько заломлений кашкет. Він одчинив дверцята, викотився на тротуар і почимчикував прямо до нас. Спинився і, грізно насупившись, уп'явся в гурт принишклих водіїв.
– Вони чіплялись до вас? – звернувся він до мами.
– Ні, ні, – сказала неправду мама. – Просто ми не могли порозумітись.
– Вам потрібен хтось, хто вмів би балакати вашою мовою, – повторив незнайомець. – А то ці лайдаки... пробачте на слові... обшахрують рідну матір. Стривайте, ось я їм всиплю!
І він по грецькому так закляв водіїв, що ледве не збив їх з ніг. Ображені таксисти, жестикулюючи, слухняно посунули до своїх машин, а цей дивак послав їм навздогін останній нищівний залп грецьких проклять і знову обернувся до нас.
– Куди вам їхати? – запитав він майже люто.
– Чи не допомогли б ви нам підшукати житло? – промовив Ларрі.
– Залюбки. Я повезу вас куди завгодно, лишень скажіть.
– Ми шукаємо дім з ванною, – твердо заявила мама. – Ви знаєте такий?
його засмагле обличчя кумедно скривилось, чорні брови насупилися в задумі.
– З ванною? – перепитав він. – Хочете з ванною?
– В жодному з тих, що ми оглянули, ванни не було.
– О, я знаю дім з ванною, – сказав чоловік. – Тільки хтозна, чи не замалий він для вас.
– Будь ласка, повезіть нас туди, – попросила мама.
– Охоче. Сідайте в машину.
Усі влізли у місткий автомобіль, а наш водій сів за кермо і з страхітливим гуркотом увімкнув мотор. Ми мчали звивистими вуличками передмістя, оглушно сигналячи, спритно маневруючи між бричок, нав'ючених віслюків, табунців селянок та численних собак. Дорогою шофер завів з нами розмову. Після кожної фрази він обертав свою масивну голову, очікуючи нашої відповіді, і тоді машина починала стрибати сюди-туди, мов п'яна ластівка.