— В такому разі,— сказав Лабрієр,— справжній поет повинен залишатися невидимим, як Бог серед створених ним світів, і проявляти себе тільки у своїх творіннях.
— Тоді слава обходилася б надто дорого,— відповів Каналіс.— А життя має свої привабливі сторони. Розумієш,— провадив він, узявши чашку чаю,— коли в поета закохується шляхетна і вродлива жінка, вона не ховається в ложах верхнього ярусу чи бенуара, вона поводиться тоді, як герцогиня, що закохалася в актора. Вона почуває свою силу, знає, що краса, багатство і вельможне ім'я служать їй надійною охороною, і має сміливість сказати, як то кажуть у всіх епічних поемах: "Я німфа Каліпсо71, кохана Телемаха72". До містифікації вдаються лише дріб'язкові душі. Я вже давно не відповідаю на листи дам, що вдягають на себе маску.
— О, як би покохав я жінку, що прийшла б до мене сама! — вигукнув Лабрієр, мало не просльозившись від хвилювання.— А на твої слова, дорогий Каналіс, можна відповісти, що бідна дівчина ніколи не зважиться підвести погляд на знаменитість. Вона надто горда, надто самолюбна, надто сором'язлива для цього. Так може вчинити лише зірка, лише...
— Лише принцеса, чи не так? — вигукнув Каналіс, голосно засміявшись.— Принцеса, яка спуститься до поета! Мій друже, це трапляється один раз на сто років. Таке кохання схоже на квітку, що розквітає через століття. Принцеси — юні, багаті, вродливі — надто заклопотані, вони, як і всі рідкісні рослини, захищені густим живоплотом добре вихованих дворян, йолопів і пустобрехів. Моя мрія — гай-гай! Моя осяйна мрія, яку я виплекав ще в Коррезі, яку з таким запалом розцвічував візерунками барвистої фантазії! Та облишмо про це. Моя мрія давно розлетілась на скалки, що й досі хрускотять під моїми ногами. Ні, ні, писати анонімні листи — значить, жебрати! І яка вимогливість! Напиши цій особі, повіривши, що вона молода і вродлива, й побачиш, до чого це призведе. На щось інше в тебе вже не буде часу. Розважливість не дозволяє нам любити всіх жінок. Аполлонові, принаймні Аполлонові Бельведерському, слід поводити себе, як сухотному красеню,— тобто берегти свої сили.
— Але якщо дівчина зважується на такий вчинок, то, мабуть, вона певна, що своєю ніжністю й красою вона затьмарить найобожнюванішу коханку,— заперечив Ернест,— і невже ти не відчув найменшої цікавості...
— Ет, облиш,— відказав Каналіс.— Дозволь мені, мій наївний друже, обмежитися прихильністю прекрасної герцогині, в якій я знайшов своє щастя.
— Ти маєш слушність — і аж надто,— відповів Ернест.
Усе ж таки молодий секретар прочитав і знову перечитав Модестиного листа, намагаючись розгадати прихований у ньому зміст.
— А знаєш, у цьому листі нема найменшої фальші. Вона не величає тебе генієм і звертається тільки до твого серця,— сказав він Каналісу.— Я не встояв би перед такою ніжною скромністю й прийняв би угоду...
— Ну що ж, приймай її і дай відповідь на листа, доведи пригоду до кінця! — вигукнув, сміючись, Каналіс.— Хоч, повір, ти тільки змарнуєш час і через три місяці скажеш, що я мав слушність, якщо тільки це триватиме три місяці...
І вже через чотири дні Модеста отримала відповідь — листа, написаного на чудовому папері і вкладеного в подвійний конверт, заклеєний сургучевою печаткою з гербом Каналіса.
II
"Мадмуазель О. д'Еста-М.
Вельмишановна панно!
Захват перед чудовими творами — припустімо, що мої твори справді такі — має в собі стільки святого й щирого почуття, що це захищає від глузувань і виправдовує в очах будь-якого суду той зухвалий вчинок, на який ви зважилися, надіславши мені листа. Насамперед я повинен подякувати вам за втіху, яку завжди приносить авторові висока оцінка його творчості, навіть коли вона цілком незаслужена. Зрештою, і віршомаз, і поет однаково вважають себе гідними хвали, бо самолюбство — субстанція, нездатна чинити опір впливу лестощів. А хіба не буде найкращим доказом дружби, яку я можу запропонувати незнайомці в обмін на її бальзам, що гоїть найотруйніші укуси критиків, коли я поділюся з нею жнивом свого досвіду, ризикуючи навіть розвіяти її чудові ілюзії!
Ореол святого, непорочного і бездоганного життя, панно,— це найліпша окраса дівчини. Ви сама-одна на світі? Тоді все зрозуміло. Але якщо ви живете в родині, маєте батька, маєте матір, подумайте, яку прикрість може завдати їм цей ваш лист, адже ви написали його чоловікові, зовсім вам не знайомому. Не всі письменники — ангели, у них є свої вади. Серед них трапляються люди легковажні, вітрогони, фати, марнолюби, розпусники, і хоч яку пошану вселяє невинність, хай який би по-лицарському шляхетний був французький поет, у Парижі ви ризикуєте зустріти чимало розбещених менестрелів, готових навіяти вам любов, тільки щоб обманути її. Хтось із цих людей міг би витлумачити вашого листа зовсім інакше, ніж витлумачив його я. В ньому запідозрили б намір, про який ви у своїй невинності навіть не здогадуєтеся. Скільки письменників, стільки й характерів. Мене надзвичайно тішить, що ви повірили у мою здатність зрозуміти вас. А якби ви натрапили на талановитого лицеміра, на жартівника, чиї твори сповнені меланхолії, а життя — суцільний карнавал? А якби ваша шляхетна необачність звела вас із чоловіком лихим, завсідником бульварних театрів або героєм паризьких шинків? Ви міркуєте про поезію, сидячи під шатром квітучого ломиносу, й до вас не доходить запах сигар, яким, на жаль, часто просякнуті наші вірші.
Адже, йдучи на бал у блискучому уборі з ювелірних прикрас, ви не думаєте про жилаві руки робітників у блузах, про брудні майстерні, звідки виходять ці осяйні квіти праці. Підемо далі? Хіба замріяне і самотнє життя, яким ви, безперечно, живете в себе на березі моря, може зацікавити поета, чиє призначення все уявляти і все зображувати? Дівчата, створені нашою уявою, такі бездоганні, що жодна з Євиних дочок не може з ними суперничати. Яка дійсність зрівняється з мрією? І що виграєте ви, дівчина, чия доля — стати розважливою матір'ю родини, прилучившись до жахливих хвилювань, що складають життя поета в цій страшній столиці, яку можна змалювати словами: пекло моторошне, але любе? Якщо ви взяли у руки перо тільки з метою внести розмаїття у своє одноманітне життя, життя юної і цікавої дівчини, то чи не свідчить це про вашу зіпсутість? Як розуміти вашого листа? Може, ви належите до касти знедолених або просто шукаєте собі друга далеко від дому? А може, природа обділила вас вродою, і вашій чудовій душі бракує розрадника? На жаль, я доходжу сумного висновку: ваш вчинок або занадто сміливий, або не досить сміливий. Що ж, зупинімося на цьому. А якщо ви все-таки хочете листуватися далі, повідомте мені про себе більше, ніж я довідався з вашого листа. Проте, якщо ви, панно, молоді, вродливі, якщо у вас є родина, якщо ви відчуваєте в серці небесний дар співчуття, що його вам хочеться на когось вилити, подібно до Марії Магдалини, яка змастила миром ноги Христа, то нехай оцінить вас чоловік достойний, і будьте тим, ким повинна стати кожна славна дівчина: вірною дружиною і доброчесною матір'ю. Здобути перемогу над поетом — доля незавидна для юної дівчини, повірте мені. Він надміру марнославний, у нього надто багато гострих граней, на які неминуче натикатиметься законна гордість жінки, і вони ранитимуть її почуття, її ніжність, ще не загартовану життєвим досвідом. Подруга поета повинна любити його задовго до шлюбу, їй слід озброїтися милосердям і поблажливістю ангела, всіма чеснотами матері. А ці якості, панно, якщо і є в молодих дівчат, то тільки в зародку.