Яна по кілька разів на день зустрічається з Артемом, вона з ним розмовляє, співає, мовчить і сумує. Вона втішається його розумом і волею, силою його почуттів. Тільки цього мало. Вона хоче цілувати його вуста, куйовдити волосся на його голові, вона хоче його обіймів — сильних, ніжних, як тієї ночі над Дінцем. Вона хоче бути з ним. І це бажання підштовхує її все ближче до страшної межі, яку Яна вже кілька днів відчуває, але ще не наважується назвати...
Вона відчуває любов, як нове сонце, що засвітилося не в небі, а в її грудях. Воно ясне й міцне, та не сліпуче — ласкаве. Світло нового сонця лягає на все, що бачить дівчина навкруг себе, і через це все життя бачить вона в особливому сріблястому освітленні. Земля й дерева, небо, й будови на плато, і справжнє сонце, що ходить над головою, постають перед нею у своїй первісній красі, бо внутрішнє сонце геть розігнало сіруватий серпанок звички, що висить перед очима кожної людини, крім маленьких дітей.
Світ хороший.
І чує Яна не так, як завжди. В ній, десь там, у грудях, весь час співається нечутна пісня — нескінченна, гарна. Ця пісня вміє робити дива... Бува, гляне Яна за вікно, а там вечірнє сонце кинуло тьмяну золоту мережку на ліс — і від несподіваного хвилювання почне щосили битися серце, а очі стають вологими. Або сяде Яна біля екрана, заспівають вони з Артемом хорошої пісні, або на самоті згадає дівчина хороших людей, які оточували її там, на Землі, — і знову гірке щастя скипить у грудях і на очі навертаються сльози. То все через пісню — коли щось у зовнішньому світі зіллється з її мелодією, вона лунає міцніше й ширше...
І безупинно тремтить, росте в Яні невсипне бажання, болісна спрага — бути з ним. Ця спрага проймає її до останньої клітинки, вона росте в кожному подиху, і часом дівчина ладна стогнати чи кричати від того, що не може торкнутися коханого.
А якщо зуміє?.. Невиразні відчуття поволі формувались у думку. Яна їх не квапила, вона чекала... Вимкнула воду, вийшла з ванни. Повітряний рушник огорнув з усіх боків. Дівчина стояла нерухомо і в дзеркало розглядала себе.
У неї й талія не така тонка, як у Тереси, і стегна не такі круті, а груди — невеликі, міцні, як у більшості гімнасток. Та саме в цю хвилину Яна вперше зрозуміла, що вона бездоганно, класично красива, — вразливою живою красою. І вона зрозуміла, чому саме зараз прийшло до неї це прозріння: бо вона жінка і вона любить, і вся її краса ні до чого, якщо між нею і Артемом пролягає Всесвіт.
Рішення сформувалося, від нього похололо в грудях і стало легше плечам.
Ні, не звичайно починався цей день. Щось грізне було в самому повітрі, в звичному мовчанні ранкового салону, в глибоких тінях лісової хащі. Яна вже прямувала до виходу з корпусу, коли її гукнула Тереса.
Вона стояла в кінці коридора, біля своєї кімнати. Побачивши, що Яна спинилась, притисла руки до грудей і підбігла:
— Ти поспішаєш? Я благаю: зайдімо до мене. На хвилинку...
Зайшли. Тереса відразу сіла, наче була безмежно втомлена чи знервована.
— Сестричко... Я хочу поговорити з братом...
Звела на Яну чорні очі. Перші зморшки пролягли попід повіками, зіниці були згаслі, без блиску.
— Чуєш, Яно? Це мені так треба... О... Ти вже не носиш Пуеблових іграшок!..
— Ні. Вони у Фрада.
— Віддала... — Тереса схилила голову.
Ніби в одну мить забула, що біля неї стоїть Яна.
— Він відібрав.
— Навіщо ж ти сказала?..
— Я нічого не казала. Яна починала сердитись.
— О сестричко... Я так хотіла попрощатись із братиком, із своїм товстеньким.
— Куди ти збираєшся?
— Всі ми загинемо...
— Ти давно це вирішила?
— Ніщо в світі не потрібно.
Тереса раптом підвелася, підійшла до дзеркала і кілька секунд байдуже розглядала своє обличчя.
— Ніщо не потрібно. Сьогодні вночі Фрад влаштував розвагу для своїх людей. Запросив мене. Там було кілька дівчат, були його працівники... Всі голі, як мавпи. Пили коньяк. Я не пам’ятаю, скільки мужчин було зі мною цієї ночі. Фрад усе бачив, але він мене не торкнувся. — Тереса знову сіла чи швидше впала на стілець, хитнула головою з виразом тужливої безнадійності. — О... Якби я могла знищити все, що тут є, разом із собою, і Фрадом, і разом з тобою... Ти хороша, чиста, та хіба ж не однаково...
Яна здригнулась од відчуття липучого бруду, що заповнив кімнату, од жалюгідної гіркоти й спустошеності. Тереса сиділа, дивлячись у підлогу. Яна вийшла.
Артем, побачивши дівчину, швидко підійшов, поклав на екран обидві долоні, вдивляючись у Янине обличчя. Долоні його з цього боку здавалися неприродно білими.
Він теж сьогодні був сам не свій. І в камері, і в маленькій білій кімнаті, де була Яна, згущувалось передгрозове повітря. Дихати було важко, розмовляти — ще важче. Яна стояла близько-близько до екрана, але боялась торкнутись його, наче там був струм.
— Ти знаєш, де його взяти?
— Я погано пам’ятаю. Це десь дуже низько. — Так... Це низько...
У Артема біля вух здимались і опускалися, наче дихали, тужаві жовна.
— Це низько... Це...
Яна розглядала його підборіддя — воно було якраз на рівні її очей, — губи, щоки, рухливі жовна теж затримували її погляд, а в очі глянути не наважувалась: знала — негайно розлетяться думки, і доведеться тільки й дбати, аби стримати в грудях стогін... А треба слухати, треба запам’ятовувати.
— Це низько... Це... — втретє почав Артем.
— Може, під нашим корпусом.
— Так. Я не можу зосередитись.
Вони помовчали. Так і стояли — одне біля одного, розділені прірвою Всесвіту.
— Я пригадую... — сказав він, — я пригадую.... що на останньому, найнижчому поверсі.... Є швидкісний ліфт. А там ще поверх... Нижче кріплень...
Він напружив не тільки пам’ять — усе тіло його завмерло, як висічене.
— Там стояли землепрохідні машини... Але чи зосталися там генератори — не пам’ятаю.
Яна сказала:
— Просто, коли Фрад показував тобі розріз, ти менш за все думав про генератори...
— Це правда... Вони можуть бути там.
Ковзали по екрану притиснуті до нього й через це білі як сніг, мертві долоні. Яна вже не могла їх бачити. Вона тепер дивилась униз, на свої і Артемові ноги. В кімнатці було нестерпно важко, як у сельві перед зливою.
— Якщо не там, — Артем говорив, ніби робот, — то вони мають бути серед устаткування ракетодромів. На будівництві геоелектростанції неодмінно застосовувались підземні кораблі. На них теж є квантові генератори різних потужностей.