СОФІЯ. Бути вашою рабою і виконувать всі ваші вимоги, які будуть на користь справі? Я готова. Я вам це весь час кажу.
ГРІНБЕРГ. Ні, виконувать навіть те, що не має відношення до справи і, може. навіть неприємне для вас. Ви забули знов?
СОФІЯ. Ні, не забула, але цього я не робитиму.
ГРІНБЕРГ. Це не чесно.
СОФІЯ. Може буть.
ГРІНБЕРГ. Я рискував своїм життям.
СОФІЯ. Признаю і дякую.
ГРІНБЕРГ. Я рахував так: або смерть, або сповню обіщання.
СОФІЯ. Може буть.
ГРІНБЕРГ. І думаю, що ця умова і для вас обов'язкова.
СОФІЯ. Але я цього не думаю.
ГРІНБЕРГ. Мне достаточно, если я так думаю.
СОФІЯ. Не бороню вам задовольнятись цим.
ГРІНБЕРГ. Но вы, надеюсь, не сомневаетесь, что я одно из этих условій заставлю вас принять?
СОФІЯ. Не сумніваюсь. Але тільки — смерть.
ГРІНБЕРГ. Отлично. (Круто повертається й хоче вийти, але на півдорозі зупиняється, так само круто повертається і підходить.) Считаю своим долгом предупредить вас, что среди бумаг штаба БИЛЬНОГО козацтва найдены документы, касающиеся вашего отца и братьев. В особенности отца. Он состоял отаманом отряда. Он принимал участие в расстреле большевиков еще до нашего выступления. Эти документы известны не только мне. На основании их ваш отец будет сегодня арестован опять и на этот раз расстрелян без суда. Такия лица объявлены вне закона.
СОФІЯ. (Мовчить.)
ГРІНБЕРГ. (Чекає якийсь мент, злегка вклоняється і повертається.)
СОФІЯ. (Тихо, глухо.) Почекайте... (Пауза.) Ви можете показать мені ці документи?
ГРІНБЕРГ. Ви мені не вірите? Можу.
СОФІЯ. Чому ви раніше мені про це не сказали?
ГРІНБЕРГ. Їх знайдено сьогодня. Через це я знов спитав вас про договор. Я сподівався, що матиму ще раз случай рискнути за вас своїм життям. Ви оказались недостойны цього.
СОФІЯ. Ці документи у вас?
ГРІНБЕРГ. Так, у мене.
СОФІЯ. Ви мені їх можете оддать?
ГРІНБЕРГ. Тільки після того, як сповните договор.
СОФІЯ. Перед тим ви мені їх покажете?
ГРІНБЕРГ. Покажу.
Пауза.
СОФІЯ. Добре, коли?
ГРІНБЕРГ. Не пізніше завтрашнього вечора. Сьогодня засідання, я мушу бути.
СОФІЯ. Добре. Ще одне питання. Я знаю, чого ви хочете. Ви гадаєте, що після того вас можна називати товаришем?
ГРІНБЕРГ. Я люблю вас. Це вся моя відповідь. І ще раз повторяю: я на все піду.
СОФІЯ. Добре. Після такої відповіді я не маю більше нічого сказать вам.
ГРІНБЕРГ. Завтра я скажу вам, де і в якій годині.
СОФІЯ. Добре.
ГРІНБЕРГ. (Злегка вклоняється і твердою ходою виходить.)
СОФІЯ. (З силою обхоплює руками лице, кладе лікті на стіл і так хитає головою в один бік і в другий.)
ТИХОН. (Входить.) Щось серйозне сталось. Зустрів Макса. Схвильований страшенно. Кудись побіг. Але мені не хотів сказать. Вони нам не вірять.
СОФІЯ. (Мовчить, сидить у тій самій позі, але непорушна.)
ТИХОН. Так далі, Софіє, не можна. Я принаймні не маю більше си. (Виймає листа.) На, ось почитай. Од батька. Вчора одержав. Не хотіь навіть тобі показувать, щоб не хвилювать. Але тепер треба, щоб ти прочи тала. Все одно.
СОФІЯ. (Трівожно.) Нічого з ним не сталось?
ТИХОН. (Гірко посміхаючись.) О, не турбуйся. Прочитай.
СОФІЯ. (Розгортає листа, трохи про себе читає.) Ні, не можу. Читай ти.
ТИХОН. (Читає.) "Останній раз моє слово до вас, братоубийц!. (На якийсь мент спиняється.) Три тижні минуло, як ви предали мене і сина мого Марка в руки ворогів нашого народу. Але проти вашої волі моє нікчемне життя врятувала доля. Щоб мучився я і в муках кінчив послідні дні свої, обливаючись соромом за діла дітей своїх. Чом я вас малими не придушив, щоб не ганьбили мого сивого волосся? Доки ж ви будете розпинать нещасну націю вашу, мерзенні вилупки? Доки будете знущаться з народу, який на своє лихо породив вас? Що ви робите? Схаменіться прокляті: ви ж руїну робите з нашої любої землі, ви грабуєте її, ви загачуєте ненажерливу пельку грабіжниці — кацапії, нашого вічногг ката, ви калічите дітей свого народу, одбіраючи у них мову, серце, душу їхню. На що ж ви школи українські закриваєте, за що учителів розстрілюєте? Розстрілюйте братів своїх, батьків, але не чіпайте хоч тих, які несуть народові слово правди і науки. "Схаменіться, бо лихо вам буде. Востаннє кричу вам з намученого серця: киньте, покайтеся, а не покаєтесь, то проклинаю вас своїм батьківським, невміручим прокляттям. Не діти в мені, а вороги люті. Своєю старою рукою застрелю зрадників, братоубу ців і ворогів свого народу.
Микита Сліпченко
А листа цього можете показать своїм товаришам, і знов меч схопить, і знову бить прикладами, і знову вести на розстріл. Будь прокляті". (Софія кладе руку з листом на стіл, схиля голову на рі, і беззвучно ридає.)
ТИХОН. (Іде до вікна і мовчки дивиться на вулицю, потім рішу підходить до Софії й нервово з мукою говорить.) Тепер ти бачиш, більше так не можна? Бачиш? Я весь вимучився. Ти теж. Ми чужі і тут і тут. Тут цураються, зневажають, уникають. Там кленуть, прок нають. Я більше не можу. Або одно, або друге.
СОФІЯ. (Підводячись.) Значить, справді зробитись зрадником? Так чи що?
ТИХОН. (Мовчить.)
СОФІЯ. З якої ж речі нам "або-або"? Через що ми повинні зрікати своєї нації, ми, окривджені національне, пригнічені, зневажені? Чому їм? В о н и до нас прийшли, а не ми до їх. Вони нас гнітили, знeвaжaJ . нищили. І ми повинні тепер зректися? "Не было и не будет". О, вибачай, было и будет.
ТИХОН. (Починає вдивлятись у вікно. Через те що вікно виходить з подвір'я і з його можна бачити вулицю тілько скоса, він стає збоку і стілець і пильно дивиться.)
СОФІЯ. Що там?
ТИХОН. Щось тут непевне діється. Цілий день якісь підозрілі люди лазять круг будинку. (Злізаючи.) Сьогодня вранці була тут мама. Я хотів тобі казати. Говорила, щоб ми з тобою тікали, бо батько й Пан постановили нас схопити й судити. Чи не того ці людці й швендяють.
СОФІЯ. Чом же ти маму не привів до мене?
ТИХОН. Я хотів, але... (Зупиняється, й обоє починають слухати)
Чути на вулиці глухі, часті вистріли, приглушені крики.
СОФІЯ. Що це може буть?
ТИХОН. (Знов біжить до вікна, стає на стілець і загляда на улицю.) Біжать люди... Тікають... Стріляють...
Стрілянину чути в домі, але не близько. В коридорі тривожні крики, топіт ніг.
ТИХОН. (Біжить до дверей і одчинає їх. — Видно, як метушаться в паніці люди, біжать, штовхаються, кричать.) Украинцы, украинцы. Спасайтесь. Товарищи, сюда. Куда? Там гайдамаки...