Мізантроп

Сторінка 5 з 14

Мольєр

Альсест
О, завжди доказів ви маєте багато,
Що треба вам того чи знов того прийняти
І передбачливо всміхатися юрбі…

ЯВА 4

Альсест, Селімена, Баск.

Баск
Там, пані, ще й Клітандр.

Альсест
Чудово, далебі!

Селімена
Куди ви?

Альсест
Я піду.

Селімена
Зостаньтеся.

Альсест
Для чого?

Селімена
Зостаньтесь.

Альсест
Сил нема.

Селімена
Я, пане, хочу цього!

Альсест
Шкода! Од цих розмов мене проймає нуд,
І завеликий ви мені даєте труд.

Селімена
Я того хочу! Я!

Альсест
А я — не маю змоги.

Селімена
Ну що ж! Ідіть собі! Щасливої дороги!

ЯВА 5

Еліанта, Філінт, Акаст, Клітандр, Альсест, Селімена, Баск.

Еліанта
(до Селімени)
Маркізи два прийшли одвідати ваш дім.
Вам ознаймили це?

Селімена
(до Баска)
Так. Дай стільці усім.
Баск подає стільці і виходить.
(До Альсеста).
Ви не пішли, проте?

Альсест
Ні, пані. Почекаю,
Щоб зрозуміти вас до решти і до краю.

Селімена
Мовчіть.

Альсест
Вам вибрати когось уже пора.

Селімена
Ви збожеволіли!

Альсест
Нехай скінчиться гра!

Селімена
А!

Альсест
Я — або вони!

Селімена
Ви це на глум, Альсесте?

Альсест
Ні. Того далі я не стерплю, слово честі.

Клітандр
Я з Лувру — і до вас на кілька хвиль забіг…
Клеонт на виході смішив безмірно всіх.
Хоч би вже приятель який узявся щирий
Йому поправити дивацькі ті маніри!

Селімена
Глузують з нього всі таки не без причин:
Де тільки з’явиться, впадає в око він,
А як зустрінетесь ви з ним після перерви, —
Ще більше вразитесь, ніж вразились тепер ви.

Акаст
Панове! Як зайшло у нас про диваків, —
Я найнуднішого оце. допіру стрів:
Дамон держав мене на сонці із годину,
Переливаючи пусту балаканину.

Селімена
Великий він митець на голосні слова,
Що лиш болить од них і в’яне голова;
Виповідає він якусь велику думу,
А ви не чуєте нічого там, крім шуму.

Еліанта
(до Філінта)
Чудесно, пане мій, розмова їхня йде,
І кожному тепер од них перепаде.

Клітандр
От на Тіманта ще всім варто подивиться.

Селімена
Це з ніг до голови — глибока таємниця!
Все заклопотаний, він гляне мимохіть —
І до поважних діл стурбовано летить,
Не мавши жадного ніде й ніколи діла.
Терпіть ці витівки, їй-богу, вже несила!
Розмови має він секретні з усіма,
Хоча найменшого секрету в них нема,
У всьому бачити щось надзвичайне хоче
І навіть "добрий день" на ухо вам шепоче.

Акаст
Як, пані, вам Жеральд?

Селімена
Ох, лишенько моє!
Вельможу всюди він і завжди удає,
Про герцогів самих та принців лиш говорить
І славу сам собі фальшиву й марну творить.
Сліпий од титулів, не зна він інших слів,
Ніж коні, виїзди, краса ловецьких псів;
На "ти" віл з усіма, хто ім’я славне має,
І вислову "мосьє" він зроду не вживає.

Клітандр
Беліза нібито другує вельми з ним.

Селімена
Жіночим розумом, безсилим і тупим,
Вона щораз мене замучує, панове!
Підшукувати тем їй треба для розмови,
А навіть як сюжет цікавий я знайду —
Він розбивається об річ її бліду.
Щоб справити її хоч на яку дорогу,
Усі загальники я кличу на підмогу:
Ясну годину, — дощ, і спеку, й холоди, —
Дарма! Немає й тут рятунку від біди!
Здавалось би, дійшли одвідини до краю:
То на дзигарі я дивлюсь, то позіхаю, —
Година тягнеться, як довгий-довгий день, —
Сидить, хоч би там що! Сидить, неначе пень!

Акаст
Ще про Адраста вас дозвольте запитати.

Селімена
А! Марний славолюб, і заздрий, і пихатий!
Двір нібито ціни як слід йому не склав —
І всіх би він за те ганьбою окривав.
Хто тільки дістає уряд чи нагороду,
Усе те робиться йому на зло й на шкоду!

Клітандр
А молодий Клеон, що гості день при дні
Його одвідують високі та значні?

Селімена
Без кухаря свого не мав би він і слави:
Шанують не його візитами, а страви.

Еліанта
І справді, майстер він до делікатних страв.

Селімена
Коли б лише себе до столу не давав!
Убогий розумом, кишенею багатий,
Найкращий він обід зугарен зіпсувати.

Філінт
Як дядько вам його, Даміс?

Селімена
Мій добрий друг. Філінт
От чесний чоловік! Який високий дух!

Селімена
Так, горе тільки в тім, що він кладе всі сили,
Щоб гострий ум його, дивуючись, хвалили,
Складає прикладки на людях і в сім'ї
І тільки й думає про дотепи свої,
Відколи він себе отак несе високо,
Скрізь тільки огріхи його вбачає око.
Ніхто з письменників його не вдовольнить:
Знавцеві буцімто не до лиця хвалить,
Ознака розуму — причепливість без міри,
І тільки дурники захоплюються щиро;
Отож хто лає все так ревно, як Даміс, —
Усіх сучасників, виходить, переріс.
Найзвичайнісінькі смішні йому розмови;
Скрижує руки він, нахмурить грізно брови
І каже поглядом зневажливо німим:
Пігмеї! Як це все ще не набридло їм!

Акаст
Хай грім уб’є мене, коли портрет не схожий!

Клітандр
(до Селімени)
Ніхто в дотепності рівнятись вам не може.

Альсест
Так, друзі! Бийте всіх на вашому шляху!
Хай кожен підпаде під критику лиху!
Проте, коли із них зустрінете кого ви, —
В обіймах ви його стискаєте, панове,
Не навтішаєтесь, цілуєте мерщій
І в приязні йому клянетеся палкій.

Клітандр
Чому ж бо ви на нас розгнівалися нині?
Усі докори ці зверніть до господині.

Альсест
Ні, враг би взяв мене! Я кидаю їх вам!
Це ж ви їй кадите отруйний фіміам,
Ви живите злобу невтомну й невгамовну,
За силу маючи якусь її чудовну.
Вона б не брала всіх на посміх і на глум,
Якби не ці хвали, не цей облесний шум.
Так, так! Облесників я тільки винувачу
За вади і гріхи, що вколо себе бачу!

Філінт
Чому так палко ви взялися боронить
Людей, що гнів на них і в вас не раз кипить?