Еліанта
А чи ж доведена провина ця тяжка?
Філінт
Могли узяти ви — бо вдача в вас така —
За щиру правду те, що виросло з уяви!
Альсест
А! Не втручайтеся не до своєї справи!
(До Еліанти).
Певніших доказів, я думаю, нема
За лист, де зрадниця підписує сама
Рукою власною собі нехибний вирок.
Так! До Оронта лист! Чи треба ж перевірок,
Вагань і сумнівів? Оронт! Я з-між усіх
Найменше думати на нього, пані, міг!
Філінт
Писанню ви цілком повірили, Альсесте,
А це до помилки якраз могло призвести.
Альсест
До біса! Я вже раз, добродію, казав,
Щоб тільки-но своїх ви пильнували справ!
Еліанта
Нащо доходити до гніву вам такого?
Адже…
Альсест
У вас одній знайшов би я підмогу.
Скажу не криючись: до вас я і прийшов,
Щоб ви помстилися за зганьблену любов,
Щоб зрадницю тяжким ударом покарали
І ніжною мені утішницею стали.
Помстіться! За страшне лукавство відплатіть!
Еліанта
Я, пане? Як же це?
Альсест
Любов мою прийміть,
На все життя мені подайте вірну руку!
Таж западе вона в страшну, смертельну муку,
Як буде бачити, що іншу я люблю,
Що погляд іншої з шанобою ловлю,
Що в іншій я найшов утіху і розраду,
Що серце" вам своє кладу під ноги радо!
Еліанта
Я співчуваю вам у хвилі цій тяжкій,
А серце ваше — дар почесний і ясний.
Та що, як ранено не дуже вас глибоко?
Як перебільшило усе те ваше око?
З руки коханої ви прийняли удар,
Але для вас її ще не минувся чар,
І хоч сьогодні ви бажаєте помститься,
Узавтра, може, це бажання розлетиться.
Прощає легко той, хто щиро полюбив,
І гнів закоханих — це нетривалий гнів.
Альсест
Ні, пані. Я дійшов твердої постанови
І за примирення не може бути й мови.
Таку образу їй несила змить нічим;
Себе шануючи, стою я на своїм.
Іде… Ще більший гнів я чую в цю хвилину…
У вічі просто їй палкий докір я кину,
Я серце визволю із пут її тяжких
І вам складу його без роздуму до ніг!
ЯВА 3
Селімена, Альсест.
Альсест
(набік)
О небо! Як злобу стримать несамовиту!
Селімена
(до Альсеста)
Що з вами сталося? Чому ви так сердито
На мене дивитесь, нахмуривши чоло?
Що вас до настрою такого призвело?
Альсест
А те, що на землі шукати марна праця
Того, хто міг би вам лукавством дорівняться!
Ні розум Сатани, ні неба лютий гнів
Нічого злішого від вас не породив!
Селімена
Я вельми втішена з такого привітання!
Спасибі красне вам!
Альсест
Тут не до сміху, пані!
Палити має вас гіркий, нестерпний стид!
Я зради вашої знайшов нарешті слід.
Так ось чому щораз душа моя кипіла!
Ось відки ревнощів ішла незборна сила,
Що завжди вам така ненависна була!
Од вас найбільшого я сподівався зла,
І хоч таїлись ви та артистично грали, —
Передчуття мені недолю віщували.
Не думайте ж тепер, що з горя та з плачу
Я за образу вам лиху не відплачу.
Я знаю: розум тут не грає зовсім ролі,
І виника любов у серці мимоволі,
Душі не всилуєш ніколи і нічим,
І вільний кожен з нас у виборі своїм.
Тому без нарікань я б розлучився з вами,
Якби сказали все ви щирими устами, —
І враз, утративши зорю моїх надій,
Я долі мусив би скоритися гіркій.
Та виграшку сліпу собі зробити з-мене,
О! Зрада це гидка, це злочин непрощенний,
І кожна кара тут здається замала!
Так, так! Страшна для вас хвилина надійшла.
Я божеволію, палаю, трачу тяму,
Одного прагну я: ганебну змити пляму!
Прикріших у житті не зазнавав я ран,
Тому над власними я вчинками не пан
І, помсті душу всю віддавши справедливій,
Не знаю сам, на що в своєму зважусь гніві.
Селімена
Погрози! Вигуки! Незрозумілий крик!
Чи й справді розум ваш розвіявся і зник?
Альсест
Так! Стратити його для мене жереб випав,
Коли я з ваших рук гірку трутизну випив,
Коли погодивсь я повірити на мить,
Що чесно можете і щиро ви любить.
Селімена
Де зраду ви найшли, мені цікаво знати?
Альсест
О! Ви ж умієте невинну удавати!
Та злочин виявить дорога є легка.
Погляньте: певне ж, це знайома вам рука?
Оцей маленький лист — великий свідок зради,
І марно в хитрощах шукаєте ви ради.
Селімена
Так от від чого гнів страшний у вас кишіть!
Альсест
Не червонієте?
Селімена
Чого ж би й червоніть?
До того жодної не бачу я підстави.
Альсест
Як! Відрікаєтесь од цього от листа ви
Тому, що ваше тут не вписане ім’я?
Селімена
Немає підпису, але писала — я.
Альсест
І дивитеся ви без жодної тривоги
На довід злочину огидного свойого!
Селімена
Скажу по правді я: великий ви дивак!
Альсест
Що! Ви приймаєте це супокійно так?
Адже ж Оронтові цей ніжний лист ви склали
І тим любов мою в болото затоптали!
Селімена
Оронтові? А хто вам, пане, це сказав?
Альсест
Той, хто листа до рук мені сьогодні дав.
А втім, хай іншому написано слова ці,
То з цього мав би я радіти? Утішаться?
Чи не однакова лишається вина?
Селімена
Та, може ж, адресат не він тут, а вона?
Де дінеться тоді тяжка моя провина?
Альсест
Ну й хитра вигадка! Дотепна ж ви людина!
Такого, далебі, я вольту не чекав —
I всю мою злобу, як дим, він розігнав.
Кого одурите ви штуками своїми?
Чи не здається вам, що і глухі й сліпі ми?
Цікаво бачити, як вивертом таким
Ви оборонитесь фальшивим та смішним,
Як доведете ви, що жінці написали
Слова, де пристрасті палкої не сховали!
Дозвольте прочитать вам кілька тих Рядків.
Селімена
Не хочу я! Бере, їй-богу, сміх,
Що дозволяєте ви так собі багато
І смієте мене щохвилі ображати!
Альсест
Я незаслужених не кидаю образ.
Дозвольте декілька лиш прочитати фраз.