– Ти чого? – ображено запитав Мось Фімку, який, голосно крикнувши, схопився з ліжка. – Наснилося щось неприємне?
Розділ двадцять другий,
у якому стає зрозумілим, куди потрапив Фімка, але, як і раніше, залишається загадкою, чи встигне він звідти вибратися
– Звідки ти тут узявся? – запитав Фімка в чеширського таргана. І, слід зазначити, запитав майже з радістю.
– А Ми нікуди й не дівалися, – відповів той. – Як залізли до кишені твоєї куртки, так і сиділи.
– А чого ж ви раніше мовчали?
– Розбиралися, що й до чого. Але ти, напевно, вже і сам зрозумів, що той Порядник надурив тебе.
– Порядник? – здивувався Фімка. – Щось трапилося з моїми батьками і Вітьком...
– І з усім містом на додачу, – уїдливо сказав Мось. – Так не буває. Ну, – виправився він, – тобто, так, може, і буває, але тут справа в іншому. Сигізмунд намалював не Двері у твій світ. Він намалював інші Двері, й інший світ за ними. Розумієш?
– Так ми зараз у малюнку? – не повірив Фімка.
– Ми у намальованому світі, – уточнив Мось. – Мені здається, є різниця. Хоча, з іншого боку, не дуже й велика. Головне, що нам треба вибиратися звідси. У тебе вдома дуже смачний лак, ним покрито все, тож підлога і стіни не розмокнуть від дощу. Але, знаєш, Ми б краще скуштували мракки. Навіть найсмачніший лак рано чи пізно набридає. А для вас, людей, він взагалі неїстівний. Словом, треба робити звідси ноги. Помахати їм крилами – і назад.
– Куди "назад"?! Цей Порадник напевно потім зафарбував Двері.
– Не зафарбував, Ми перевіряли. Поки не зафарбував, – із притиском додав Мось. – Тому пропоную поквапитися.
– А як же?.. – доказати Фімка не встиг. На вулиці щось гримнуло – раз, другий, потім незграбна тінь перекреслила будинок навпроти.
– Ой! – верескнув Мось. – Здається, ми спізнилися.
– Куди?
– Не куди, а з чим! Раніше треба було йти!
Тіней ставало дедалі більше. Фімка визирнув у вікно і заволав від жаху. Вулицями крокували динозаври і їхали танки. Присадкуваті, з довгими дулами танки чавили все підряд: дерева, ослони, клумби, паркани. Динозаври... Фімка, звичайно, як і будь-який хлопчисько, краще розбирався в них, ніж деякі з дорослих. І зараз він бачив, що майже всі динозаври на вулиці – хижі. Були серед них і великі, такі, як тиранозаври, і дрібні, типу веласирапторів (але ще небезпечніші, бо – розумніші і полюють зграями). Таким на очі не потрапляй – миттю злопають, навіть шнурків від кросівок не залишать!
– А ці тут звідки?! – панікуючи, зойкнув Мось. Його двійники вторили йому, невидимі, з кишень Фімчиної куртки.
– Це зрозуміло, – зітхнув Фімка. – Сигізмунд світ намалював, але не знав точно, в якому з будинків я живу. Інакше б він просто стер його і даремно не мучився. А так мусив малювати цих динозаврів і танки, щоб вони мене знищили.
– Не дуже кмітливо, – зауважив Мось. – Міг би просто стерти весь малюнок... Та хто ж їх зрозуміє, тих Порядників? І взагалі, не про те ми зараз базікаємо. Будемо прориватися до Дверей чи відсиджуватися?
Цієї миті на вулиці гримнуло, і один з будинків зайнявся. Він горів, наче був з картону, хоча, взагалі-то, він і був з картону.
– Ні, – констатував Фімка, – ми не відсиджуватимемося. Залазь до кишені й накажи твоїм родичам зробити те ж саме. Будемо прориватися! Звичайно, краще, щоб нікуди не треба було прориватися. Але якщо почалася така катавасія, то чого вже там... Прорвемося якось!
Фімка одягнув куртку і вже зробив крок до дверей, та Мось зупинив його:
– Зачекай! Візьми-но з собою гумку... про всяк випадок.
– А який у цьому сенс? Вона ж теж намальована.
– Так... – засумував Мось. – Це Ми не дошурупили. Гаразд, ходімо. Придумаємо щось на місці.
Зрештою Фімка все ж вирішив прихопити з комори стару швабру, якою давно ніхто не користувався. Виходить, подумав він, особливої шкоди від цього не буде, і мама не переживатиме. Він, як і раніше, не міг вважати тутешню, намальовану маму всього лише лялькою, було в цьому щось неправильне.
Перед тим, як вийти з під’їзду, Фімка відкрив двері й подивився на вулицю. Танки під’їжджали до будинку з двох боків, але були ще далеко, великі динозаври (ті, які дурніші) трощили зараз ігровий майданчик, а дрібні кудись зникли. Це Фімці особливо не сподобалося.
– Як вибиратимемося? – прошепотів він до тарганів. – Можна по прямій, через дорогу, а можна дворами.
– Давай дворами. Довше, зате ризику менше.
Фімка обережно вислизнув з під’їзду і, притиснувшись до стіни спиною, почав крастися до підворіття. Раптом найближчий із танків вистрілив – гримнуло так, що, здається, захитався асфальт під ногами, – і Фімчин будинок запалав. Тут уже було не до конспірації! Фімка щосили помчав подалі від палаючого будинку!
І тут з’явилися веласираптори. Їх було троє, просто як у фільмі "Парк юрського періоду". "Чи, – замислився Фімка, – у фільмі їх було більше?" Час наче уповільнився, взагалі зник, і він встигав багато зробити і поміркувати про різні речі. І йому здавалося дуже важливим згадати, скільки ж було веласирапторів у "Парку юрського періоду".
Ще Фімка подумав: добре, хоч швабру він не викинув. Але погано, що шваброю з цими хижаками не дуже повоюєш.
От тоді-то у Фімчиній голові й пролунав той голос, який подеколи навідується до кожної дитини і радить їй не перевіряти, чи здатний мамин міксер порізати на дрібні шматочки зім’ятий клапоть паперу. Зазвичай голос віщає собі й віщає, але ніхто ніколи не дослухається до його порад.
Зараз голос сказав Фімці: "Вони ж паперові! А ти – справжній! Так, об папір можна поранитися, якщо провести пальцем по краю свіженького стоса аркушів для принтера. Але їхні пазурі й зуби – з картону і навряд чи здатні заподіяти тобі шкоду. Якщо, звичайно, ти не будеш боятися..."
Але в тім-то й річ: Фімка боявся!
"Боягуз ти все-таки, Буселе! – подумав він. – Звичайнісінький боягуз!"
Веласираптори повільно наближалися.
– Біжіть, Мосі! – гукнув Фімка чеширським тарганам. – Давайте, перетворюйтеся на невидимок і рятуйтеся!
Він не знав, чи почули вони його.
Веласираптори стрибнули.
Зовсім машинально, не замислюючись над тим, що робить, Фімка відмахнувся від них шваброю.
Звичайно, він розумів: швабра, як і динозаври, всього лише намальована на папері злостивим Порадником на ім’я Сигізмунд. Тому вона не допоможе впоратися з веласирапторами.