– Як вам це вдалося?.. – здивувався Фімка.
– Ну, – поблажливо гмукнув Мось, – Ми ж уміємо ставати невидимими.
– І їх троє, – додав через двері Мірмелеон. – Троє невидимих тарганів можуть накоїти багато бід, повір мені, я знаю.
– Добре, Фімко, звільняйтеся і чимдуж біжіть звідси, поки бабця не спохопилася ключа!
– Вона не дізнається! – засміявся Мось. – Ми підсунули їй твій ключ, а її ключа забрали собі. Тож вона навіть не зможе тебе звинуватити в тому, що ти нас випустила.
– Але і це ще не все, – додав Мось (судячи з голосу, якийсь інший із Мосей). – Ми отут, у кімнаті, знайшли дещо цікавеньке. Пошукай-но в своїй іншій кишені.
– Ух ти, записка! – Фімка розгладив смужку паперу і прочитав на ній: "Фімко! Я пішла до географічного парку. Знайди мене там якомога швидше! Меліса".
– Та ви просто молодці, Мось! – похвалив тарганів Фімка.
– Стараємося, – скромно відгукнувся один із них. – Оскільки старушенція не знайшла записку, Ми вирішили, що знати їй про неї зовсім необов’язково. Тим більше, що записка призначалася тобі.
Відчинивши двері, Фімка спершу попросив Розалінду вивести його з палацу. А дорогою розповісти, що це за географічний парк і як туди потрапити.
І, ведучи Фімку похмурими коридорами, сестра Меліси коротко розповіла йому про це чудове місце в місті Охи. Ну, ми-то з вами не тікаємо від бабці-піратки, тому можемо приділити географічному паркові побільше уваги. Тим паче, що він того вартий.
У звичайних містах частенько зустрічаються ботанічні сади і зоологічні парки. У перших, як відомо, збирають рослини з усього світу, у другому – тварин. Ну, а в географічному парку Охів можна було знайти фрагменти ландшафтів, які потрапили туди з різних світів. Їх приносять із собою городяни, котрі страждають дивною хворобою, що називається ностальгія, або туга за батьківщиною. Чого тільки не побачиш у цьому географічному парку!
Отут вам і Каньйон Заблудлого Місяця, і Хаща Хижих Равликів, і Озеро Кольорової Музики (звідки набирає воду для своїх окулярів Лонгій-Л’Оккі), і... Ох, усього і не перелічиш за один раз, а щоб уважно оглянути всю цю пишноту, потрібен не один тиждень.
Почувши це, Фімка добряче зажурився. У нього не було тижня. І Меліса навряд чи буде його там стільки чекати. Адже вона написала "якомога швидше". Ні, "тиждень" точно не вкладається в поняття "якомога швидше"!
– Щось придумаємо, – заспокоїв його Мось. – Головне – потрапити до парку. Туди далеко йти?
– Далеченько, – зізналася Розалінда. – Але я вам допоможу. Я ж сьогодні качаю права, пом’ятаєте?
І коли вони вибралися з палацу, дівчинка викликала вже знайому Фімці хмару з двома сидіннями.
– Ну, Мірмелеоне, – сказала Розалінда, – бувай. Скажеш бабусі, що я полетіла качати права. А я справді полечу качати права, тільки спочатку завезу Фімку і Мосей у парк.
– Зачекайте! – захвилювався Мірмелеон. – Зачекайте! Адже Фімка познайомився з Мелісою тільки вчора, чи не так? Виходить, він не впізнає її, навіть якщо побачить!
– Як же бути?
– Ну... – муралевиний лев здригнувся, але потім пересилив власний страх і запропонував: – Мабуть, візьміть мене із собою... Якщо тобі потрібно займатися правами, то нічого іншого не залишається, хіба не так?
– Але ти ж раніше ніколи не виходив з палацу, – розгубилася Розалінда. – Ти ж казав...
– Неважливо, що я казав, – зітхнув Мірмелеон. – Мелісі потрібна допомога. І тільки ми можемо це зробити.
Вони сяк-так розмістилися на хмарі і полетіли до географічного парку.
Дорогою Фімка міркував про те, що ж змусило Мелісу втекти з палацу, але так нічого до ладу і не придумав. Він підозрював, що найімовірніше за все і уявити собі не зміг би, що відбулося з Мелісою, бо надто мало знав про тутешнє життя.
І ще одне. Взагалі Фімка був сміливим хлопчиком. Але, якщо чесно, він щиро сподівався, що Меліса не чекає його десь у Хащі Хижих Равликів або на Скелі Ікластих Каменів.
Розділ сімнадцятий,
у якому Будинок Порядників беруть на абордаж, а Сигізмунд згадує те, про що зовсім забув
– На абордаж!!! – як і раніше волали десь на верхніх поверхах Будинку Порядників. – Я кому сказала, брутальна ти тварюко! Негайно на абордаж!
– Тривога! – гукнув Сигізмунд, миттєво забуваючи про підозрілі портрети і не менш підозріле обличчя Лонгія-Л’Оккі. – Свистати всіх нагору!
Айо та гвінпіни з подивом перезирнулися і поквапилися слідом за Брехлом у коридор. Лонгій-Л’Оккі зніяковіло поправив полярне сяйво і, пригнувшись, рушив за ними.
У коридорі коїлося щось неймовірне. Шашки: чорні, білі та бірюзові (чарівні) не літали, а ковзали по стінах і стелі. Втім, на стелі вони трималися не дуже добре і рано чи пізно падали на голови Порадникам, які пробігали внизу, тобто Сигізмунду, Айо і Лонгію-Л’Оккі. Тепер уже доведеться розкрити невеличкий секрет – всього в Будинку працювало шість Порадників. Два з них на минулому тижні пішли у відпустку. А Бульчин Жуск давно вже піднявся на дах, уникнувши шашкових ударів.
Дехто може здивуватися, чому гвінпіни в такий відповідальний, можна сказати, ризикований для Будинку момент продовжували грати в "Чапаева". Відповідь проста. По-перше, вони знали, що відбувається насправді (ми довідаємося про це двома абзацами пізніше). А по-друге, шашки давно вже не підкорялися їхній волі.
У цьому полягає найголовніший шашковий секрет. Вони поводяться мирно, коли стоять на дошці, на цих квадратиках, чорних або білих (у випадку з дошками в Будинку Порадників – ще й на бірюзових). Але варто шашці відірватися від дошки (що, як ви розумієте, частенько з ними трапляється під час гри в "Чапаева"), і вони відразу відчувають волю і починають рухатися в різних напрямках, куди хочуть. Весь фокус полягає в тому, що летять вони зазвичай не туди, куди ви їх посилаєте, а у зовсім протилежному напрямку.
Вони розбивають скло в буфеті й улюблену мамину чашку. Або падають в акваріум з рибками, яких ви забули погодувати. А вже особливі, бірюзові шашки, вигадані гвінпінами, вміють літати, змінюючи напрямок польоту просто в повітрі.
Потім, звичайно, вони падають, рано чи пізно – і тоді знову втрачають здатність до самостійного пересування... Але, здається, я обіцяв, що в цьому абзаці ми довідаємося про те, що ж відбувалося в Будинку Порядників? Тоді почнімо, бо найменш мені хотілося б, щоб під моїми вікнами тинялася Невиконана Обіцянка. Тому знайте: Будинок брали на абордаж!