Тепер кажуть:
— Ах! "Звенигору" не всі розуміють! Ах! Ну, звичайно ж, не всі!
А скажіть, кого ви такого бачили, щоб ото коли його бахнуть у лоб чимось таким незвичайним, так щоб він зразу зрозумів, чим його бахнули?
Коли його вдарить кулаком або шворнем, так він зразу вгадає, бо він уже цього куштував…
А як це буде не кулак і не шворінь, то він закрутиться на одному місці й блиматиме очима…
Так і з "Звенигорою"!
* * *
У "Звенигорі" є прекрасний кадр…
Пливе "доля дівоцька" за водою, а з густого очерету виходить старий дід і гасить молоду долю дівоцьку…
Попливла "доля кінематографічна" Олександра Довженкова по буйній воді української радянської культури, на прекраснім вінку із "Звенигори" сплетенім…
І ніякі діди із кіногазетних очеретів не загасять Олександрової Довженкової долі ясної!
Не вистачить у них духу, щоб хукнуть!
МИХАЙЛО ГОЛИНСЬКИЙ
Михайло Голинський — прем'єр нашої харківської столичної опери.
Михайло Голинський — героїчний тенор.
Михайло Голинський — видатний артист, і ім'я його в мистецьких колах далекодалеко "поза Україною суще".
Героїчний тенор…
Що таке взагалі герой?
Це — людина, що після дванадцятої години вночі може спокійно собі повертатися додому Холодною горою аж до Григорівського шосе…
У героя може і не бути героїчного тенора, і герой може закричати: "Рятуйте!" — високим меццосопрано.
А героїчний тенор це така штука, що навіть у самих звичайних випадках свого життя, ну, приміром, коли він співає: "Я хочу їсти…" — в його голосі почувається геройське…
Герой узагалі виявляє своє геройство всім своїм єством, усією своєю статурою…
Він, ідучи вночі повз кладовище, потихеньку хреститься, озирається на всі боки, держить руку в кишені, щоб усі думали, що в нього там є парабелум, і т. д. і т. ін.
А в героїчного тенора вся його героїка сидить тільки в горлі.
Ну, ви ж самі розумієте, що виявити геройство руками, ногами, черевом значно легше, ніж якимись там тендітними голосниками…
І от Михайлові Голинському випало на долю виявляти героїку іменно отими ніжними органами (коли їх можна так назвати), — людськими голосниками.
І Михайло Голинський орудує своїми голосниками так, що, слухаючи його, переконуєшся: "Так, це герой!" Інтересна, між іншим, одна деталь. Це спеціально для батьків.
Коли народжується у вас, батьхи, дитина і починає сильно, не людським голосом, кричати, не затикайте їй рота пелюшкою, не кладіть їй на рота подушки й не сідайте на ту подушку, щоб утихомирити дитинку…
З крикунів отих потім іноді Голинські бувають!
З Михайлом Голииським така сама була пригода.
Коли він народився (а це було 2го січня 1893 року, в Галичині, в селі Вербівцях, повіт Городенка), він страшно кричав.
Батько його (вербівський селянин) перелякано подивився на сина, потім на матір:
— Що ти мені подарувала? Та ж од його крику телята в оборі телесуються.
І, схопивши шапку, вискочив надвір.
Мати повернулася до куми і страдницьки промовила:
— Не затикайте йому рота, а винесіть у присінок — хай викричиться! Чи не дяк з нього, кумо, буде, бо на такий го. лос у Городенці дяк колись апостола читав?
Артистспівак із дитини вийшов…
* * *
Восьми років залишився Михайло Голинський без батька.
Мати, сильно бідкаючись, дала Михайлові освіту. Він скінчив гімназію і правничий факультет Львівського університету.
В гімназії він співав дискантом: був солістом гімназіяльного хору.
Видатний у нього голос був і тоді ще…
Не привабила Михайла Голинського адвокатська кар'єра.
Підтриманий своїм дядьком, українським письменником Марком Черемшиною, він почав 1918 року учитися співу у відомого львівського професора Чеслава Заремби.
Закінчивши курс у Заремби, Голинський їде до Мілана і вчиться у маестро Едвардо Гарбіна.
Енергійний, упертий, часто голодний, Михайло Голинський добився свого, закінчив науку і 1925 року, приїхавши до Львова, з великим успіхом дебютував у Львівській опері в "Паяцах" (Каніо).
Після дебюту — зразу ангажемент у Приморську оперу (міста Торонт, Бидгощ, Грудьондз). За п'ять місяців — гастролі у Варшаві, в опері "Тоска". Успіх — великий…
В цей час запрошення з Радянської України, і Михайло Голинський, селянин з Вербівців, їде, не задумуючись, до робітничоселянської України будувати українську оперу…
Якось так вийшло в перший приїзд його на Радянську Україну, що тодішня оперова адміністрація не дуже привітно його зустріла (не вивітрився ще порох старих лаштунків), і Михайло Голинський їде до Берліна, де блискуче дебютує в Берлінській опері.
На сезон 1927–1928 року знову запрошення з Радянської України, і Михайло Голинський у Харкові прем'єром столичної нашої опери.
Як бачите, Голинський усього три роки на сцені і за три роки він уже зажив європейської слави, і вже простягає за ним руки Америка…
* * *
У Михайла Голинського, в його чудовім горлі, на його дзвінких голосниках уміщаються герої з опер: "Гальки", "Кармен", "Аїди", "Паяців", "Жидівки", "Лоенгріна", "Пригод Гофмана", "Принцеси Турандот" і багатьох-багатьох інших.
Герої ті люблять і страждають на таких високих нотах, що голова обертом іде.
Герої ті люблять і страждають різними мовами: українською, італійською, німецькою, польською…
І любов, і страждання ті захоплюють глядача і несуть Михайлові Голинському, вербівському селянинові, визнання славного артиста.
* * *
Коли Михайло Голинський, схилившись над зарізаною ним же Карменсітою, в розпуці кличе "Кармееен!", навіть зарізана Карменсіта ворушиться…
Сам бачив!
Таке те "Кармееен!" металевовисоке!
ЙОСИП ГІРНЯК
Не пам'ятаю, — здається, взимку 1926 року, заходжу я в кабінет редактора робітничої газети "Пролетар", а мені й кажуть:
— Познайомтесь. Це — Гірняк з "Березоля"! І показують на канапу.
— Де Гірняк? питаю.
— Та он же ж, на канапі! Подивився я.
— Не бачу, кажу, ніякого Гірняка.
— Ви пильніше придивіться: він там. Придивився я пильніше.
Дивлюсь, над канапою величезні чорні окуляри, зпід окуляр хтось руку мені простягає:
— Гірняк!
— Дуже, кажу, приємно, але, будь ласка, зніміть окуляри, а то за ними не видно мені вас.
Зняв Гірняк окуляри.
Справді, таки сидить під окулярами маленька чорненька людина, з великим чорним волоссям, чорними гострими очима і з трішки лукавою такою посмішкою.