Ми – це міст у вічність, ми аркою підіймаємося над океаном, творимо пригоди для самовтіхи, живемо в таємниці й з того радієм, обираємо моменти катастроф, тріумфів, небезпек, небаченого невезіння, не втомлюємося випробовувати себе знову й знову, вчимося любові, любові й ще раз ЛЮБОВІ!
Я відклав ручку, сів на ліжко майже бездиханний, поглянув на дружину й вимовив:
– Ти жива!
В її очах спалахнули яскринки:
– Ми обоє живі!
Запала тиша. Потім Леслі заговорила:
– Колись я облишила була шукати тебе, – сказала вона. – Я була щаслива сама по собі в Лос-Анджелесі з моїми садочком, музикою, справами та друзями. Мені подобалося жити самій. Я гадала, так і проживу решту свого життя.
– У той час я теж був ладен з радістю віддати своє життя за свободу, – відповів я. – Не можна сказати, ніби ми не мали рації. То був би найкращий вихід з усіх відомих нам. Бо як могли ми шкодувати про те, чого ніколи не мали?
– Але все-таки нам чогось не вистачало, Річарде! Час від часу, коли ти залишався наодинці з самим собою, дарма що навколо могли бути інші люди, чи не ставало тобі до сліз сумно, наче ти залишився сам-один такий на ввесь білий світ?
Леслі простягла руку й торкнулася мого обличчя.
– Чи відчував ти, – сказала вона, – що тобі бракує когось, кого ти ще ніколи не зустрічав?
СОРОК ШІСТЬ
Ми довго не лягали спати. Леслі зосередилася на триста якійсь-там сторінці книжки "Пасивна енергія Сонця" у виданні для фахівців.
Я згорнув "Історію револьверів "кольт", поклав на поличку з прочитаними книжками й простяг руку по наступну з шереги книжок, які чекали своєї черги.
Подумалося: до чого влучно характеризують нас наші книжки! Поряд з Леслі на столику: "Повне зібрання віршів Каммінґза", "2000 рік – загальна доповідь для Президента", "Від безладу до ощадності", "Авраам Лінкольн" Карла Сендберґа, "Мій знайомий одноріг", "Миттєвість за межею часу", "Неврожайні роки", "Баришников за роботою", "Американські режисери", "2081-й".
З мого боку ліжка: "Танцюючі володарі By Лі", "Оповідання" Рея Бредбері, "Одіссея авіатора", "Таємниці акваріуму", "Множинність світів і квантова математика", "Їстівні дикоростучі рослини заходу". Коли хочеться достеменно дізнатися про когось, досить поглянути на його книжкову поличку.
Закінчуючи свої підрахунки, Леслі почула, що я міняю книжки.
– Як справи в містера Кольта? – запитала вона, підсовуючи сонячні графіки ближче до світла.
– О, в нього все чудово. Ти знаєш, без револьвера системи "кольт" ця країна мала б зараз сорок шість штатів, а не п'ятдесят?
– Ми загарбали чотири штати, погрожуючи револьвером?
– Зовсім, Леслі, не загарбали. Деякі штати захищали, деякі – звільнили. Щоправда, не ми з тобою. Ні ти, ні я не маємо нічого спільного з тими подіями. Але сто з лишнім років тому для тодішніх людей "кольт" був грізною зброєю. Револьвер стріляв швидше, ніж рушниця, й до того ж влучніше. Мені завжди хотілося мати власний морський "кольт" зразка 1851 року. Дивно, правда? Оригінали дуже дорогі, але компанія "Кольт" виготовляє копії.
– І навіщо тобі револьвер?
У цей момент вона зовсім не намагалася бути сексуально-принадливою, але навіть тепла нічна сорочка не могла приховати її чудову фігуру. І коли я переросту своє прямолінійне захоплення принадами, які вона обрала для свого тіла? Ніколи.
– Що "навіщо"? – розгублено перепитав я.
– Негіднику, – зітхнула вона, – навіщо тобі старий револьвер?
– "Кольт"? Скільки себе пам'ятаю, в мене завжди було дивне почуття до нього. Коли згадую, що маю такого револьвера, почуваю себе вразливим, наче роздягнутим. Це свого роду звичка, щоб зброя завжди була напохваті, хоча я ще ніколи в житті навіть не торкався револьвера. Хіба це не дивно?
– Коли хочеш придбати револьвер, можемо почати заощаджувати. Якщо це так важливо для тебе.
Як часто нас вабить минуле, навернувши на очі то старовинний інструмент, то давній пристрій, то ветху споруду, то картину країни, яку ми або любимо, або пристрасно ненавидимо, не маючи для цього жодних підстав. Цікаво, чи є такі люди, яким не доводилося відчувати на собі магнетизму далеких країв і давно минулих часів? Я знав напевно, що в одному зі своїх минулих життів міцно тримав у руках лискучий сталевий револьвер системи "кольт". Буде цікаво дослідити якось своє минуле.
– Не варто, Вукі. Ет, дурна забаганка.
– Що ти читатимеш зараз? – поцікавилася Леслі, повертаючи книжку боком, щоб розглянути наступну схему.
– Книжка називається "Життя після смерті". Схоже на достатньо ретельне дослідження. Це розповіді людей, які побували в стані клінічної смерті, про те, що вони відчували й що бачили. А як з твоєю книгою?
Наша кішка, шестифунтова персіянка, яку ми називали Янголятком, скочила на ліжко й повагом, наче важила усі шість тонн, рушила до Леслі, вляглась поверх розгорнутої книжки й замуркотіла.
– От і чудово. Цей розділ особливо цікавий. У ньому говориться мур-мур-мур, ОЧІ, НІС, ВУСА, мур-мур-мур, кігтики й хвіст. Янголятку, тобі про щось говорять мої слова "ти мені заважаєш"? Розумієш мене, коли я говорю, що ти розляглася на моїй книжці?
У напівсонних очах кицьки легко читалася негативна відповідь. Вона замуркотіла голосніше.
Леслі пересунула пухнастий тягар собі на плече, й ми ще якийсь час мовчки читали.
– Добраніч, Вукі, – сказав я, вимикаючи свою лампу. – Зустрінемося на розі вулиць Захмарної та Сонної...
– Я не забарюсь, любий, – відповіла Леслі. – Добраніч.
Я зручніше підмостив подушку й згорнувся калачиком. Якийсь час управлявся в навіюванні сновидінь, але майже безрезультатно. Цього вечора я надто втомився, щоб зробити ще одну спробу, тож одразу заснув.
Високо над острівцем лісу ми побачили легкий, наче повітря, скляний будинок. Навколо все квітувало, через кімнати точився потік світла, падав на ґанок і розливався схилом униз аж до луків під грунем. На луках застиг літак-амфібія, ховаючись у світанкових тінях. Далі за глибокою водою там і сям видніли інші, вічнозелені й серпанково-блакитні острови.
Всередині будинку, як і поряд із ним, теж стояли дерева. Вони та висячі рослини розступились, аби сонце й повітря проникнули через скляний дах досередини. Стільці й канапа були обтягнуті м'якою тканиною світло-лимонного кольору. На відстані випростаної руки – книжкові полиці. В повітрі звучить славетний Концерт Бартока для оркестру. Це місце дуже схоже на наш будинок – завдяки тій музиці та рослинам, завдяки літакові за будинком і величній картині, що відкривається з вікон, немов у польоті. Це саме те, чого ми бажали для себе.