Як знаємо за старих, дореволюцiйних часiв цигани-мандрiвники ходили по базарах та по ярмарках і водили за собою приручених i навчених рiзним нехитрим штукам ведмедiв:
— А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!
— А покажи, Миша, як п'яна баба танцює!
Миша показує, бо в Мишi в нiздрях залiзне кiльце, i як його за те кiльце сiпають, Мишi дуже боляче...
Тепер цигани ведмедiв у нас не водять. Тепер цигани культурно по колгоспах господарюють та талановито грають на сценi свого циганського театру в Москвi — "Ромен".
Так от i трапилася така охотницька за старих часiв пригода.
Але хай за мене про неї розповiсть учасник тої пригоди, хай розповiсть так, як вiн менi колись розповiдав...
..."У вереснi мiсяцi дiло було, якраз на другу пречисту.
— Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепiв бiля Кленової. А в Кленовiй на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздивси. Як iшли ми через Кленову, бачили пiд слободою чималенький циганський табiр з кiньми, возами, ведмедями й дiтьми. Ведмедiв було два, — i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо виїхали ми з мiста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi — трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович "Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович було як потрапезує, то спiває, спiває, аж заливається. Проспiвали вже й "Зiбралися" i "Реве та стогне" i "Гиля-гиля". Пiд "Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю" Трохим Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотiв пiд "Кучерява Катерина чiплялася до Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив —упав! Упав та головою на ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього та й каже:
— Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр? Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:
— Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, — кричить, — давай медвеля полювати! За мною!
Ми за ним!
Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.
Прокинувся — темно. Лапнув праворуч — наткнувся па вуса Трохима Свиридовича! Лапнув лiворуч — нiби борода Семека Петровича.
— А де ж, — думаю собi, — ведмедi?
А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.
Я до дiрки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:
— Ми, часом, не в барлозi?
А вона менi:
— Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв станового пристава за барлiг маєш?!
Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й полював.
— Iнтересно! Тiльки дуже дорого, — з сумом додав учасник тої пригоди...."
* * *
Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедiв...
Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не рекомендую!
IV
А приємно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й посмiхатися:
— Сам убив! Їй-бо, сам!
1945
БЕКАС
Присвячую Г. I. Косарьову
Бекас для охотника, насамперед, — собака!
Я ж нiколи не думаю, що ви таке твердження зрозумiєте безпосередньо!
Ясна рiч, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весiлля без музики.
Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстиме, а навiть не бачитимете.
Значить, давайте про... бекаса.
Бекас — невеличкий болотяний птах, сiренький, з бiленьким на пузцi пiр'ячком, дуже меткий, iз дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком i летить, навiжений, нiби вiн перед тим, як злетiти, випив мiнiмум двiстi грамiв: зигзагами.
Який же вiн смачний, смажений бекас!
Делiкатес!
I, — майте на увазi, — бекас — це один з тих небагатьох сортiв дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його пiд крильце, трiшечки масла — i в пiч.
Не дай бог, потiм сметанки та, не дай бог, iще чого-небудь, — це такая — вам кажу — симфонiя, що... давайте зараз же їхати на бекасiв...
I знову ж таки: бекас без собаки i не делiкатес, i не симфонiя, бо без собаки — нема бекаса.
Значить, давайте про... собак!
Що таке собака — ви всi знаєте: голова, чотири ноги, хвiст i гавкає.
Трохи докладнiше про породи мисливських собак i, оскiльки йдеться про полювання бекаса, — значить, — про лягавих собак.
Такi є породи:
а) Лавераки.
в) Гордони.
с) Iрландськi сетери.
d) Пойнтери.
е) Континентальнi лягавi.
f) Грифони.
g) Спанiєлi.
h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрiзь на "пунделя".
Яка порода з них найкраща?
Та, з якою полюєте ви.
Коли придбаєте собi, примiром, лаверака, — то такого лаверака нi в кого не було i не буде.
— Ну, який собака! Не собака, а Едiсон! Факт! Га послухайте, що я вам розкажу. Полювали ми...
І пiшло, i пiшло...
Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправдi не було i не буде.
Якої ж породи собаку посовiтуватн вам придбати?
Такої, яку ви вже придбали або хочете придбати.
Охотник-початкiвець, не зв'язаний мисливськими родинними традицiями, придбавши рушницю, шукає собаку.
Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:
— Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну Кузiзмiнiшшiпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!
За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного сетера.
Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний!
Пестите ви його, голубите ви його, доглядаєте, як сина, як найдорожче для вас створiння.