З пересохлих губів містера Корнера зірвалось болісне зітхання.
— Ви вимагали, щоб Емі приготувала вам гарячу вечерю.
— Я вимагав? — містер Корнер перевів погляд на стіл.— І вона... вона приготувала?
— Ви так розходилися,— пояснювала міс Грін,— що перелякали нас усіх, усіх трьох.— Дивлячись на страдницьку постать перед собою, міс Грін насилу могла повірити, що лише кілька годин тому цей чоловік міг нагнати на неї неабиякого страху. І тільки усвідомлення обов'язку стримувало її в цю хвилину від сміху.— А коли ви сиділи тут і вечеряли,— безжально вела далі міс Грін,— то примусили Емі принести господарські книги.
Містер Корнер був уже на такій стадії, коли нічому не дивуєшся.
— Ви повчали її, як треба хазяйнувати.— В очах щирої приятельки господині блиснув вогник. Але містер Корнер зараз не помітив би навіть спалаху блискавки.
— Ви сказали їй, що вона не вміє додавати, і примусили її повторювати вголос таблицю множення.
— Я примусив її...— В тоні містера Корнера не було й знаку емоцій, наче його цікавили самі голі факти.— Я примусив її повторювати таблицю множення?..
— Множення на дев'ять,— уточнила міс Грін.
Містер Корнер сів на стілець і втупився скам'янілим поглядом у майбутнє.
— Що ж робити? — промовив він.— Вона ніколи не простить мені, я її вже знаю. А ви не дурите мене? — скрикнув він з раптовим проблиском надії.— Я справді зробив це?
— Ви сиділи на цьому самому стільці, де й тепер сидите, і їли варені яйця, а вона стояла напроти вас і відповідала множення на дев'ять. А під кінець, побачивши, що ви заснули, я переконала її піти спати. Була третя година ночі, і ми думали, що ви не будете заперечувати.
Міс Грін підсунула стілець, сіла і, спершись на лікті, подивилась через стіл на містера Корнера. В очах у щирої господининої приятельки тепер уже виразно заграли бісики"
— Але ви більше ніколи такого не зробите,— додала міс Грін досить упевнено.
— Ви думаєте, вона простить мені? — спитав містер Корнер.
— Ні, не думаю,— відповіла міс Грін, і від тих слів обличчя містера Корнера знов поблідло.— Я думаю, що найкращим виходом буде, коли ви простите їй.
Ця думка навіть не розважила його. Озирнувшись, міс Грін переконалася, що двері зачинено, і хвильку прислухалась, чи не чути кого поблизу.
— Пригадуєте нашу розмову за сніданком,— задля більшої остороги міс Грін говорила пошепки,— у той перший ранок, коли я тільки приїхала до вас у гості? Емі тоді ще сказала, що краще б вам інколи випивати.
Так, так, він починав потроху пригадувати. Але ж вона сказала "випивати", а не "напиватись"! Містер Корнер ще більше похнюпився.
— Ну, так ви ж тільки "випили",— хилила далі на своє міс Грін.— А крім того вона не мала на увазі "випивати". Вона мала на увазі по-справжньому напиватись, тільки не хотіла прямо сказати. Після того, як ви пішли, ми ще розмовляли з нею про це. Вона сказала, що віддала б усе на світі, аби тільки ви стали більше схожим на звичайного чоловіка. Це такий у її уявленні звичайний чоловік.
Недогадливість містера Корнера дратувала міс Грін. Вона перехилилася через стіл і труснула його:
— Невже ви не розумієте? Ви зробили це навмисне, щоб провчити її. Це вона повинна просити у вас пробачення.
— Ви так думаєте?..
— Я думаю, що коли ви поведетесь як слід, наслідки перевершать усі ваші сподівання. Виходьте з дому, поки вона ще спить. Я нічого їй не скажу. Правду кажучи, мені й немає коли — я мушу встигнути на десятигодинний з Педінгтонського вокзалу. А коли повернетесь увечері додому, заговоріть перший — обов'язково так треба.
І містер Корнер, не встигши гаразд утямити, що робить, схопився з місця й у захваті поцілував щиру приятельку своєї дружини.
Цього вечора місіс Корнер сиділа у вітальні й чекала на чоловіка. Одягнена вона була так, наче збиралася в дорогу, а в кутиках її уст залягли знайомі Крістоферові зморщечки, від самого вигляду яких його душа сховалася в п'яти. На щастя, він вчасно отямився, щоб привітати її усмішкою. І хоч. усмішка вийшла не зовсім така, яку він готував цілих півдня, все ж самий цей факт до того вразив місіс Корнер, що вона не змогла вимовити й слова. Це дало чоловікові неоціненну перевагу: він заговорив першим.
— Ну, то як тобі це сподобалось? — весело почав містер Корнер.
На мить місіс Корнер злякалася, чи не перейшла вже нова чоловікова неміч у хронічну стадію, але його усміхнене лице заспокоїло її, принаймні щодо останнього.
— Коли мені ще раз прийти "під чаркою"? Слухай,— провадив він далі, побачивши дружинину розгубленість,— ти ж не забула розмови за сніданком, у той перший ранок, коли до нас приїхала Мілдред? Ти тоді натякнула, що мені б інколи "не завадило" випивати, що я став би від цього куди привабливіший!
Пильно дивлячись на дружину, містер Корнер помітив, як у ній поволі пробуджується згадка.
— Раніше я не мав змоги задовольнити твоє бажання,— пояснив містер Корнер,— бо мені треба було зберігати ясність думок для роботи, і, крім того, я не знав, як це вплине на мене. Але вчора я зробив усе, що міг, отож, думаю, догодив тобі. — І він додав: — Хоча я був би тобі вдячний, якби ти вдовольнялася,— звичайно, тільки на перший час, поки я більше призвичаюсь,— якби ти вдовольнялася такою сценою, скажімо, двічі на місяць, не частіше.
— Ти хочеш сказати...— промовила, підводячись, місіс Корнер.
— Я хочу сказати, моя люба, що майже з першого дня нашого шлюбу їй не дуже крилася, що вважаєш мене лемішкою. Свої уявлення про чоловіків ти набрала з різних дурних книжок і ще дурніших п'єс, і тебе непокоїть, що я не такий, як вони. Що ж, я показав тобі, що коли ти хочеш, я зумію бути таким, як вони.
— Але ж ти був зовсім не схожий на них,— заперечила місіс Корнер.
— Я зробив усе, що міг,— повторив містер Корнер,— Не всі люди однакові. А мій спосіб напиватись — якраз такий.
— Я зовсім не казала "напиватись"...
— Але мала це на увазі,— урвав її чоловік.— Ти говорила про п'яних. Герой п'єси був п'яний. Тобі він здався кумедним.
— Він і був кумедним,— наполягала місіс Корнер, тепер уже в сльозах.— Я саме такого п'яного й мала на увазі.
— Його дружині,— нагадав їй містер Корнер,— він не здавався кумедним. У третій дії вона погрожувала йому, що вернеться до матері. А з твого одягу я бачу, що ти теж це надумала.