— Тубал привітав мене з уродинами! — радісно вигукнула вона. — І щось мені подарував! Бідолашний добрий Тубал!
— Що б це могло бути, — матір невдоволено насупила чоло — Ольга аж злякалася. — Сподіваюся, цукерки чи якісь інші ласощі...
— Звичайно, цукерки, що ж іще? — Ольга сполохано простягнула матері пакуночок.
Матір розгорнула пакунок — там лежали рукавички, цнотливо загорнені у білий папір.
— Рукавички! — скрикнула матір.
— І справді, рукавички, — тихо повторила услід за матір'ю Ольга й густо зашарілася.
— Негайно відішли їх назад і напиши... — зреліла мати.
— Писати? Йому? — гордовито стріпнула головою Ольга.
— Твоя правда! Нічого йому не пиши, але негайно поверни дарунок. Нечувано! От осел! Що він собі дозволяє? Надумав залицятися до моєї доньки, робить подарунки," ще тільки освідчення бракувало! Зіпсував мені весь день!
Ольга заліпила пакунок з рукавичками сургучем і відіслала бідолашному вчителеві.
Тубал не прийшов на гостину, зіславшись на нездужання. Юнак справді занедужав, уже від літ хворів на сухоти. У панському маєтку святково дзвеніли келихи, Ольга пурхала в танці залою, немов яка вакханка, а Тубал лежав у своїй халупі на сіннику, судомно кашляв аж до задухи і хлібними крихтами зі столу годував мишку, яка наважувалася підійти до самої лежанки в перервах, коли кашель відпускав його. Його голову опосіли важкі думи, сльози тихо цебеніли з очей...
Красуня, що лежала переді мною на підлозі, немов заснула, потім на мить ворухнулася. її груди схвильовано здіймалися.
— Я не можу розповісти Леопольдові все по порядку, — повела вона далі. — Надто багато бачу нараз, картини пролітають перед моїми очима, наче хмари в бурю. Я помічаю усе: кожну тінь, кожен промінчик світла, усі кольори і звуки...
Одна мандрівна театральна трупа дорогою з Молдавії до Польщі зупинилася в Коломиї і дала там кілька вистав. Новина про це швидко поширилася довколишніми селами, і вже наступної неділі, коли актори грали свою першу виставу, не знайшлося, мабуть, жодного дідича, який не запряг би у бричку низькорослих карпатських коників і не повіз би, задля такої рідкісної оказії, до повітового міста свою дружину та доньок.
Вистави відбувалися у великій залі заїжджого двору, щоправда, стеля там була трохи занизька, тож актори віхтями пір'я на головах зачіпали небесні декорації. Та все ж розвага була знаменита! Грали драму "Барбара Радзивилівна".
Ще до початку вистави купка молодих паничів згуртувалася трохи осторонь навколо якогось дідича середніх літ, який у досить зухвалій позі сидів на підвіконні й гойдав ногами.
— То де ж та ваша хвалена красуня? — запитував він, посмикуючи вуса. — Не видно щось?
Решта поставали навшпиньки, позираючи на вхідні двері. Нарешті до зали увійшла Ольга.
— Не інакше, як вона... Це мусить бути саме вона і ніхто інший, — мовив дідич за якусь хвилю. — Яке прекрасне створіння!
Він підійшов до Ольжиних батьків й відрекомендувався.
Його ім'я мало добре реноме в усьому повіті, його всюди охоче приймали. Ольжина матір засіяла щонайприязнішою усмішкою, Ольга ж досить уважно прислухалася до його слів. Першої миті її неприємно вразила холодна самовпевненість співрозмовника, але ж вона собі навіть уявити не могла, що покохає цього чоловіка, не кажучи вже про те, щоб пошлюбити його. Проте так воно й сталося —■ уже за п'ять тижнів.
Щиро кажучи, він їй зовсім не подобався, однак дуже імпонував, а це для жінки важить значно більше.
Михайло закінчив студії, багато подорожував і повернувся на рідні терени, до звичного трибу життя у маєтку, озброєний своєрідним гумором. Не турбуючись про делікатність) він критикував акторську гру, п'єсу і все на світі; під час найтрагічніших сцен, коли Ольга щиро ридала від жалю, дозволяв собі кепкувати і лише сказав: "Я радий, що ви не підфарбували обличчя... Погляньте, які криваві сльози котяться щоками наших панянок!" Він мав рацію: від тотального зворушення червоні рум'яна спливали з облич дам. То була трагікомічна картина...
Уста Ольги шельмувато скривилися, зблисли зубки.
Після театру він провів дам до брички і попросив дозволу навідатися в гості.
Михайло приходив щораз частіше. Мати завжди мала тисячі вибачень, то її чекала спаржева грядка, то треба було терміново навести лад у коморі, тільки би залишити Ольгу наодинці з кавалером. Михайло розповідав про чужі країни, про Німеччину та Італію; він бував у Берліні, Венеції, Флоренції і навіть у Парижі; видряпувався на Везувій і плавав морем. Він багато, зі знанням справи, розповідав про досягнення інших націй, не забуваючи похвалитися і своїми звершеннями. Його розповіді зігрівали затишним теплом. А ще він був дуже уважний.
Інші жінки вважали його неотесою, та досить було Ользі зронити додолу клубок прядива, він миттю кидався його піднімати. Коли одного разу Михайло вклякнув біля неї, щоб одягнути калоші, вона залилася рум'янцем від вдоволення. Про нього багато пліткували, називали неприступним, суворим, пихатим, однак визнавали за ним гострий розум та величезну начитаність; його багатогранні знання і власна непересічна думка про все створили йому надзвичайну опінію в усьому повіті.
Було відомо, що своє господарство він веде, не цураючись нових методів, і не має боргів. Одне слово, Михайла вважали дуже вигідним нареченим.
Що частіше на нього поглядали з певним благоговійним острахом, то солодше мліло серце Ольги, пишаючись, що такий сильний, діяльний чоловік день і ніч упадає коло неї; їй подобалося бачити його страждання. Дражнячи його, вона вдовольняла свою пиху, свою дівочу жорстокість. І лише побачивши сльози в його очах, заспокоювалася, простягала йому руку й казала: "То вже цілуйте! Я Вам дозволяю..."
На подвір'ї тримали лютого пса, який усіх кусав. Пес любив гратися з Ольгою, та щоразу впадав у шал і рвав їй одяг. Тільки-но пес траплявся їй на шляху, Ольга гилила його ногою і нещадно лупцювала доти, аж він її полюбив. Так було і з її чоловіком. Вона довго знущалася і кепкувала з нього, та ось настала мить, коли вона припала до його грудей, і на її устах затремтів перший поцілунок.
Наступного дня Михайло приїхав до маєтку в бричці, запряженій четвериком коней. Він був одягнений у чорний фрак і трохи блідий з лиця. За кілька хвилин усе залагодилося — Ольга стала його нареченою. Вона вважала, що так і повинно бути: вона мала багатий посаг, нею захоплюються і їй заздрять. Цього їй було достатньо.