Задумався, засумував Ясен. Прийшов час збиратися в дорогу, а йому так не хочеться розлучатися з дубчаками і березами! Але нічого не поробиш, не повертатися ж до батька й матері потворним. Білою стрімчастою стежиною рушив Ясен у дорогу. Лагідно проводжав його ліс, а ожина гукнула вслід:
— Якщо треба буде, клич мене!
Ясен лише розсміявся, хто ж це кличе на допомогу рослин? Вийшов на дорогу, побачив він свою тінь і здивувався: голова в нього змаліла, плечі стали ширші. Зрадів хлопчак, бігом припустив. А дорога все крутіша, неначе гора до самого неба спішить. Зненацька дорога обірвалася і біля самих його ніг розкрилася прірва. Стоїть він на камені, який лише трішки більший за носову хустинку, і несподівано чує пищання, плач. Приглянувся — мурашки пищать:
— Врятуй нас, Ясене! Допоможи!
Не думаючи про те, що сам наражається на небезпеку, Ясен нахилився, підхопив мурашник на руки й відразу побачив, як на другому боці розрівнюються батоги ожини, тягнуться через прірву до самих його ніг і кваплять:
— Швидше-бо, Ясене, твій камінь ось-ось зірветься!
З мурашником у руках хлопчина ступив на батоги і перейшов по них, як по кладці. Навіть турботливі руки не перенесли б його з більшою ніжністю. Ясен став на коліна й поклав мурашник на краю галявини.
— Потрапиш у біду — клич нас! — мовив проводир мурашок, а Ясен усміхнувся і, щоб не образити мурашок, пообіцяв, що неодмінно їх погукає.
Пішов він далі, забувши і про голод, і про спрагу, очей не зводить зі Срібної гори. І нараз почув за спиною чиєсь голосне дихання. Повернувся, а за ним мчить розлючений потік, ось-ось захлюпне і гору, і його. Що робити? Вода вже до колін підступила. Й не зупиняється, усе прибуває і прибуває. Ось уже крижана рука обхопила його стан.
— Схаменися! Що тобі треба від мене? — закричав Ясен, а вода, роззявивши тисячоусту пащеку, регоче, погрожує:
— А ти забув, як у джерело грудки землі кидав?
Затремтів Ясен, зрозумів, що його чекає: джерело хоче втопити його, вода вже до плечей дісталася. Якби ж знати йому, що й у води є очі! Але ж є! Кожна краплиночка дивиться на нього, шепоче, дає поради:
— Наймись на службу до Матінки Води! Вичисть лісові джерела й струмки, може, тоді вона змилується над тобою.
А вода вже до підборіддя досягає. Нічого не залишилося хлопчині, пообіцяв він вичистити очі джерельних дітей від сміття, виконати всі накази Матінки Води, тільки б вона відкликала потік назад. І вода відступила.
Став Ясен служити. Тільки даремно старається — він джерела від зіпрілого листя очищає, а воно, наче навмисне, знову звідкілясь налітає. Місяць уже тричі небо обійшов, піднявся підлісок, а Ясен усе ще не виконав свого першого завдання. Як же йому довго доведеться служити Матінці Воді? Стомився хлопець, засмутився. Навіть уві сні здається йому, що чистить він джерела, а ті знову й знову засмічують. Лихо та й годі! І тут згадав Ясен про мурашок.
"Брати мої, де ви! Допоможіть!" — покликав їх уві сні, а коли прокинувся, побачив, як загін мурашок тягає лісове сміття й співає:
Молодий ліс, листям укривайся,
Срібнеє джерельце, очищайся!
Гей-гой! Гоя-гой!
Заблищала вода в першому джерелі, другому, третьому і сто третьому! Всміхнулася Матінка Вода Ясенові й мовила:
— У тебе, Ясене, вірні друзі! Йди своєю дорогою, а треба буде якась допомога — лише гукни!
Погладила Матінка Вода Ясена по голівці, і він пішов далі. Йде, а йому ввижається, що його невидимі крила несуть. Ще б пак! Величезна хвиля підняла хлопчика на свої плечі, донесла до вершини Срібної гори і м'яко опустила на неї. Ясен занімів од захоплення. Світло-сріблиста Місячна квітка величезною блискавкою полинула в саме небо, стеблина її тремтить і виблискує. Ось вона, прямісінько перед ним! Простягни руку, зірви й струнким красенем іди собі у світ! Але ж як простягнути руку, коли знаєш, що завдаси Квітці болю? Хіба можна вбити Місячну квітку? Стрімголов кинувся Ясен униз, наче від самого вирішив утекти. Місячна квітка залишалася виблискувати на вершині Срібної гори, самотня й світла, мов зірка.
Добіг Ясен до озера і зупинився, аби ще раз глянути на Місячну квітку — на відбиття її в озері. Схилився над водою і зойкнув. З води, наче із дзеркала, навстріч йому ступив високий вродливий юнак. Довго не міг Ясен повірити, що бачить у воді себе, але тут в озері з'явилася Місячна квітка, лагідно торкнулася його обличчя й сказала:
— Дякую, милий мій братику!
По небу, наче усмішка, промайнуло світле сяйво. Може, це дідусь Мілія? Чи Матінка Вода помахала юнакові рукою? Ясен не розпізнав. Здалеку кликали його до себе очі матері. Міцний і гарний, як молодий олень, повертався Ясен додому, а вслід йому співала вода.