Місячна долина

Сторінка 135 з 140

Джек Лондон

Отож, кажу, поздоровкався я з цими, і ми асі гуртом подалися до цегельні. З розмови я побачив, що а 1111 усе

готове. Тоді я й закинув слівце щодо привозу глини. В мене перед цим душа потерпала: а що, як вони вже знюхалися з кимсь раніше? Але коли вони запитали про мої умови — мені вже відлягло трохи. Я їм виклав усе, як по писаному, а їхній найстарший занотував собі до записника.

"Ми починаємо відразу на широку ногу", — каже він мені й пронизує очима. — А який транспорт ви нам пропонуєте, містере Робертсе?" А в мене ж за плечима самі тільки Гезл і Геті, та й ті замолоді для такого вантажу.

"Я вам можу постачити чотирнадцять коней та сім підвід. А як треба буде більше — то й більше буде".

А він мені: "Дайте нам чверть години на обміркування, містере Робертсе".

"Чому б і ні,— кажу я, а сам виступаю таким козирем! — Тільки раніш ось що: я хочу підписати контракт на два роки; і потім ще одна умова. А ні, то годі й балакати".

"Яка ж то умова?" — питає.

"А крутизна, — кажу я. — І як ми вже тут, то я вам усе й покажу".

Так я й зробив, і показав їм, що через крутий узвіз мені не з руки заганяти коней, якщо вони не змінять свого первісного плану.

"Вам тільки ось що доведеться зробити… — кажу їм, — побудувати бункери на п'ятдесят футів вище, прокласти дорогу навкруги пагорба та спорудити під'їзного моста футів у сімдесят-вісімдесят завдовжки.

І знаєш, Сексон, моя проста мова зробила своє. Адже ж я казав без манівців. Коли для них найголовніше їхня цегла, то для мене — мої коні.

Радилися вони не менше, ніж півгодини, а я чекав, і серце в мене завмирало мало не так само, як і тоді, коли я чекав на твоє слово після свого освідчення. І тим часом міркував, на чому можна було б трохи спустити, якщо вже наполягатимуть. Бачиш, я їм подав справжні міські ціни, отож і був готовий трохи скинути. Потім вони повернулися.

"На селі ціни мали б бути дешевші", — каже мені їхній старший.

"Де ж пак! — кажу. — Адже це виноградна долина. Тут і на власну худобу сіна не вистачає й доводиться возити з долини Сан-Хоакіну. Та в Сан-Франціско готове сіно дешевше можна дістати, а тут і дорожче плати, та що й сам і привозь".

І це здорово на них вплинуло. Я ж казав щиру правду, і вони те знали. Хоча, звісно, якби вони поцікавилися платнею фурманам та ковалям, — я б мусим збавити, бо ж, бачиш, на селі нема ні спілки візників, пні спілки ковалів, і платня за приміщення нижча проти міста отже, все це виходить багато дешевше. Оце так. Сьогодні я сторгувався з ковалем, що його кузня проти пошти. Він береться підкувати ввесь мій табун із знижкою в двадцятьп'ять відсотків на кожну підкову. Але це тільки між нами. А вони занадто зацікавлені своєю цеглою і ніжно поза нею не бачать.

Біллі помацав кишеню на грудях, витяг звідти якимсь документ з печатками й передав Сексон.

— Ось він, — мовив Біллі.— Контракт з усіма умовами, цінами й штрафами за недодержки. В місті я зустрів містера Гейла і показав йому контракта. Він сказав, що тут усе гаразд. Тоді я кинувся щодуху — і до Кенвуда, і до Лондейла, всюди побував, усе побачив, з усіма переговорив. У каменярні робота кінчається у цю п'ятницю. Я забираю всі свої сім пар і в середу з неділі починаю возити ліс для будівництва, цеглу для печей і таке інше. А коли підійде пора на глину, я вже буду готовий і її підвозити.

Але я ще головного тобі не сказав! Довелося мені зачекати в одній справі по дорозі з Кенвуда до Лондейла — і я тим часом переглянув свої обрахунки. Ти й за мільйон років не вгадаєш, що виявилося! Я десь помилився в додаванні й призначив їм ціни на десять відсотків вищі, ніж гадав. А ще кажуть, що гроші на землі не валяються! Як тільки тобі треба буде ще пару робітників до городу — ти мені лиш одне слово… Хоча, правда, на місяць-два муситимемо трохи врізувати себе. І можеш спокійно позичати ті чотири сотні в Гоу Юма. Скажи йому, що сплатиш вісім відсотків і що за три-чотири місяці борг повернеш.

Звільнившись із обіймів Сексон, Біллі взявся прогулювати жеребця, — треба було, щоб той охолонув. Пройшовши кілька кроків, Біллі нараз зупинився, але так зненацька, що кінь ткнувся носом йому в спину і, злякавшися, став цапа, — аж довелося знову його заспокоювати. Сексон зачекала, здогадавшись, що в Біллі, певне, з'явилась якась нова ідея.

— Скажи-но, — озвався він, — ти щось тямиш у банкових рахунках та чеках?

РОЗДІЛ XXI

Сонячного червневого ранку Біллі сказав Сексон одягнути верхове вбрання, щоб випробувати нового коня.

— Тільки не раніш як о десятій, — відповіла вона заклопотано. — Тим часом я встигну вирядити підводу з городиною в другий рейс.

Незважаючи на широкий розмах свого господарства, Сексон так уміло організувала роботу, що мала багато вільного часу. Вона могла відвідувати Гейлів, що було для неї справжньою втіхою, особливо тепер, коли повернулися Гастінгси, і Клара часто гостювала у своєї тітки. Сексон розквітла в цьому дружньому оточенні. Вона почала читати, — і то так, щоб розуміти прочитане, — в неї вистачало часу і на книжки, і на рукоділля, і на Біллі, з яким вона не раз виїздила в його справах.

У Біллі було куди менше вільного часу, бо він мусив раз у раз роз'їжджати; а проте він не випускав з уваги і своєї власної стайні та коней, що були в розпорядженні Сексон. Він став справжньою діловою людиною, хоч місіс Мортімер, глянувши пильним оком на рубрику його видатків, виявила кілька дрібних пропусків. За допомогою Сексон вона умовила його дбайливіше вести рахункові книги. Тепер щодня по вечері Біллі й Сексон бралися за обрахунки.

Покінчивши з ними, Біллі сідав у велике м'яке крісло, яке він наполіг купити одразу після контракту з цегельнею, а Сексон умощувалася у нього на колінах і награвала на укулеле; часом вони заводили довгу розмову про свою роботу чи то про плани на майбутнє. То Біллі скаже:

— А знаєш, Сексон, з мене вже робиться політикан — це вдячна робота, бігме, вдячна. Якщо на ту весну шість моїх запрягів не працюватимуть на дорогах та не звозитимуть мені гроші з усієї округи — то я повертаюся до Окленда і скидаю капелюха перед хазяїном, нехай бере мене назад.

То Сексон: