— Ви смієте звинувачувати цю дівчину в крадіжці? — скипів я.
Мені ледве вдалося підхопитись. Богль ринув до мене, мов лавина.
— Гаразд! — ревнув він, показуючи жовті від тютюну зуби. — Зараз я тобі все розтлумачу.
Якщо тверезо помислити, то я навряд чи міг би допомогти Майрі кулаками. Марна річ кидатися на типа, який удвічі більший від тебе. Я завжди був противником таких двобоїв.
— Ой, ой! — захрипів я. — Мене, здається, починає трясти!
— Що таке? — здивувався Богль, спостерігаючи, як я тіпаюсь і тупцяю на місці, високо підкидаючи коліна.
— Кепські мої справи, друже! — сказав я, а тоді, звертаючись до Майри, спитав — З вами теж таке трапляється?
— Ще б пак, щоразу, як надіну щось рожеве. Сама не своя роблюся від цього кольору.
Нерви в Богля не витримали. Він пожбурив капелюха на підлогу й вибухнув прокльонами.
— Заспокойтеся, Богль, — сказав Ансель. — Не варто так гарячкувати.
— Мої бабки! Мені потрібні мої бабки! — горлав Богль, підбиваючи ногою капелюха. — Під три чорти балачки! Коли я закінчу з цією кицькою, вона буде придатна тільки на смітник!
Ансель підійшов до столика.
— Ми не маємо вагомих доказів, що гроші взяла саме вона. Але підозри наші небезпідставні.
Я подивився на Майру. І аж тепер до мене дійшло! Ну звісно, обікрала їх саме вона! Брудна історія. І може скінчитися дуже драматично, якщо ці жеребці не заспокояться. Однак, незважаючи на свій здогад, я був у захваті від самовладання дівчини.
— Докази!.. — пробурчав Богль. — Хто-хто, а я їх дістану, навіть якщо доведеться вивернути кицьку навиворіт!
— У чім річ? — раптом запитала Майра. — Що все це означає?
— Ми маємо підстави вважати, що ви нас обікрали, — сказав Ансель, не зводячи очей з дівчини. — У нас були при собі сякі-такі гроші. Зразу ж після того, як ви пішли, ми виявили, що вони зникли. Нам важко повірити у вашу непричетність.
— Годі теліпати язиком! — гримнув Богль. — Якщо не повернеш гроші, трястиму тебе доти, доки вони самі не вискочать. А якщо цей бевзь знову почне свої штуки, то доведеться зішкрібати його зі стіни!
Я не любитель гострих відчуттів, отож не мав і найменшого бажання перетворитись на кашу.
— Майро, — твердо промовив я. — Треба повернути гроші цим добродіям. Скажіть, що ви пожартували, і вони посміються разом з нами.
Якусь мить Майра вагалася, потім витягла з-за панчохи пачку й пожбурила на стіл.
— Нате! — гнівно вигукнула вона. — Варіть і далі своє зілля! Труїть дурнів!
Ансель узяв гроші й перелічив. Сім доларів він повернув Боглеві, решту сховав у гаманець.
Одержавши назад свої гроші, він видимо подобрішав.
— А тепер, панночко, — звернувся він до Майри, — я хотів би з вами поговорити. Ви чудово нас розіграли. Ваша моральність гідна жалю, але ваш талант викликає захват. Неабиякий талант.
Майра все ще супилась.
— Іди порипи в іншому місці, старий шкарбан, — буркнула вона і відвернулась.
Ансель начебто засмутився.
— А ви хто? — спитав він, перехоплюючи мій погляд.
— Росе Мілан, "Нью-Йорк рекордер".
— О, одна з найбільших наших газет! Радий з вами познайомитись, містере Мілан. Дуже шкодую, що зустріч відбулася за таких обставин.
— Не беріть це так близько до серця. У міс Шамвей дуже швидко змінюється настрій. Я певен, ви ще зможете оцінити її належним чином.
— Невже ми дозволимо їй піти просто так? — здивовано спитав Богль.
Майра повернулася до нього.
— А ти помовч, ведмедю товстовухий! Зооцирк — ось де тобі місце! Могли б показувати парний номер разом із цим старим опудалом!
— Ти чув? — спитав Богль, набундючившись від злості.
— Постривай хвилинку, будь ласка, — сказав Ансель, перешкоджаючи йому встати. — Весь цей галас ні до чого не приведе. Слухайте, панночко, я міг би дуже легко засадити вас до в'язниці. Одначе є інший варіант. Я хочу сказати, що ми могли б співробітничати.
— Як це?
— У вас дуже спритні пальці. Ви, без сумніву, вмієте не тільки нишпорити в кишенях.
— То й що? — недовірливо спитала Майра.
— Вибирайте, голубонько, щось одне: або ми забуваємо наші незгоди з метою взаєморозуміння, або я вважаю себе зобов'язаним передати вас до рук поліції. З Боглем я домовлюся.
— Оце вже понад програму, — сказала Майра, із зневагою поглянувши на Богля. — Треба бути дуже невибагливою, щоб весь час бачити перед очима гарбуз замість обличчя.
Богль аж очі заплющив. Він стримувався з останніх сил.
— Ні, ти таки дограєшся!.. — мовив він захриплим голосом.
— Годі, Богль! — рішуче урвав його Ансель. І, повернувшись до Майри, промовив: — Не треба дратуватись. Ви будете розважливою чи ні?
— Чом ні? — У її очах зблиснув лихий вогник. — Хочете знати, що я вмію робити? Подивимось, чи посміє ще колись замахнутися на мене цей молодець Сем!
Майра підскочила до Богля й потягла з його лівого вуха рожеву стрічку. Вона встигла витягти кілька метрів, перш ніж Богль нажахано відсахнувся.
— Ну й ну, любий мій, — сказав я йому. — Хто б міг подумати!
— Це все вийшло з мене? — пробурмотів Богль.
— А я ж бо думала, що в нього порожня голова, — сумовито мовила Майра. Потім звернулася до Богля: — Мушу сказати, що вона чудово замінює тобі шафу! Тирсу я з неї не витрушуватиму, боюся, що розпадеться на шматки. Але можу звільнити тебе бодай від оцього.
З цими словами вона видобула в нього з другого вуха велику кулю. Богль здригнувся, відскочив і заходився колупати у вухах.
— Не бійся, — сказав Ансель, — це всього лише фокус. — Панночка — чудова фокусниця. — Він обернувся до Майри. — Вправна робота!
— Дитячі забавки, — знизала плечима дівчина. — Якби я мала сякий-такий реквізит, то б показала вам куди цікавіші штуки.
Богль заспокоївся.
— Вам слід повправлятися вдвох, — запропонував я Майрі. — У вас чудово вийде. Богль славний хлопець і, звичайно, мріє лишитися з вами наодинці. А ми з Доном тим часом побалакаємо.
— Дякую! — відрубала Майра. — Я віддаю перевагу епідемії холери. Я поділяв її думку, але визнав за краще промовчати.
Богль нахилився до неї і сказав упівголоса:
— Може, ти віддаси перевагу копняку в одне місце?
— Годі! — роздратовано урвав товариша Ансель. — Панночко, ви навмисне дратуєте його. Це робиться нестерпним.
— Пробач, татусю. Я більше не буду, — зі сміхом відповіла Майра і поплескала його по плечу.