— Будьте певні, — неприязно буркнув він і зневажливо відштовхнув мою руку. — У мене до вас серйозна справа.
Він підняв газету, що впала на підлогу. Я впізнав "Рекордер".
— Ось чому мене цікавить сеньйорита. — І він, як козир, виклав газету на стіл.
Я одразу здогадався, що там таке, досить було лише мигцем глянути на заголовки. Цей покидьок якимсь чином роздобув номер, у якому йшлося про "викрадену блондинку" і було названо суму винагороди. Там-таки було величезне фото Майри Шамвей.
"Ну, друже, — подумки звернувся я сам до себе, — якщо ти викрутишся і цього разу, значить, ти в сорочці народився!"
Перше ніж я встиг щось сказати, Майра вхопила газету. Дон і Богль читали через її плече.
— Схожість передано добре, — зауважив я, намагаючись говорити невимушено. — Але я був про "Рекордер" кращої думки. "Викрадена бандитами"… Це ж треба таке вигадати! Нісенітниця, та й годі.
Майра подивилася на мене поверх газети. На її обличчі був вираз… Та ні, краще не згадувати!
— Вигадка непогана, — процідила вона крізь зуби. — Зо сміху можна луснути.
Запала довга мовчанка. Усі троє, здавалось, хотіли вивчити газету напам'ять.
Нарешті Майра склала газету й пожбурила на стіл.
— Двадцять п'ять тисяч, — тихо проказала вона. — Он за скільки ви надумали мене продати. А я вже хотіла була називати вас на ім'я, перейти на "ти".
— Це ще не все, — невиразно сказав Пабло, колупаючи гострим нігтем у великих білих зубах. — Є один чоловік. Бастіно… він живе на горі… мій давній друг… Він мав викрасти сеньйориту… щоб сеньйор Мілан міг її врятувати. Але сеньйор Мілан не сказав Бастіно, що винагорода така велика… Обіцяв заплатити всього триста доларів… Бастіно невдоволений… Він поскаржився Пабло, і ось я тут.
Майра не зводила з мене очей.
— Гадюка потайна! — сказала вона з моторошною незворушністю. — Негайно почну збирати гроші, щоб купити ве-е-личезний оберемок квітів на твою могилу.
Навіть Ансель дивився на мене з докором.
Комір чомусь став душити мене. Я рвонув його так, що посипалися ґудзики.
— Усе це… непорозуміння! Дозвольте мені пояснити!
— Помовч! Тобі тепер нема чого пояснювати, — сказав Пабло. — Тепер говоритиму я.
— Заткай пельку! Спершу послухаєш мене! — люто вигукнула Майра. — Я хочу сказати цій гримучій змії кілька теплих слів.
— Не треба сердитись, — мовив я квапливо. — Нічого лихого з вами не сталося б. Просто я хотів зробити сюрприз: поділитися з вами тією купою грошей! Хіба не приємно вам було б одержати тринадцять тисяч доларів, га?
— Тварюка лукава! — закричала Майра, вдаривши кулаком по столу. — Та я б тобі!.. Та я б тебе!..
Я з гідністю випростався.
— Бачу, мене тут не розуміють. Я ж не для себе старався — хотів зробити сенсаційний репортаж для американської публіки!
— І винагороди тобі не треба, — хижо примружившись, докинула Майра. — Подарунок він хотів зробити співвітчизникам. Гуманіст!..
— Хвилинку, — прогув Пабло, — я ще не скінчив. Тепер я сам подбаю про сеньйориту. А сеньйор Мілан, як і хотів, напише репортаж…
— Ви хочете забрати її з собою? — спитав я, раптом збагнувши, в яку халепу ми вскочили.
— Авжеж! — Пабло усміхнувся до Майри. — У газеті написано про викрадення. От я її і заберу. Викуп — п'ятдесят косих. Якось уже нашкребете їх для мене. А будете зволікати, я пошлю вам її праве вухо… потім — ліве. Якщо й далі тягтимете… усі пальці по черзі.
Майра зблідла.
— Ви матимете для своїх репортажів сенсаційні заголовки, — сказала вона мені. — "Ціни на дівчину стрімко зростають!" Потім: "Викрадена дівчина вирушає на той світ по частинах!"
— Пабло, ви граєте з вогнем! — спробував я переконати бандита. — Уряд Сполучених Штатів не зупиниться ні перед чим. Буде послано каральну експедицію, на зразок тієї, яка кілька років тому виловила Панчо.
Пабло вибухнув брутальним сміхом.
— Ну, нам пора, — сказав він і схопив Майру за руку.
Вона люто рвонулася.
— Без рук, жирне одоробло! Мене не залякаєш!
Пабло затрясся від сміху і вдарив дівчину по обличчю. Майра впала навзнак. З гуркотом покотився стілець.
Двоє горлорізів, які досі стояли віддалік, витягли револьвери і рушили вперед.
— Ані руш! — звелів мені один.
Другий узяв на мушку Богля. Побачивши, як упала Майра, Ансель заціпенів.
Я так злякався за дівчину, що, забувши про небезпеку, нахилився над нею. Пабло зреагував блискавично і гупнув мене глеком у потилицю. Мені здалося, ніби в голові у мене вибухнула бомба. Череп'я глека і бризки вина розлетілися навсебіч. Майрина сорочка вкрилася червоними плямами.
Я впав біля дівчини. Вона вчепилася мені в рукав, занепокоєно заглянула в обличчя.
— Ви не поранені?
Язик мені ще не корився. Пабло грубим ривком підняв Майру і примусив повернутися до нього.
— Тепер дивитимешся тільки на мене, куріпочко! — гримнув він. — Вважай, що його більше немає!
Майра перевела подих і щосили затопила йому у вилицю. Один з горлорізів поквапився на допомогу хазяїну і різко підбив ноги дівчині. Вона з розмаху впала на підлогу і на мить аж знепритомніла.
Пабло випростався й засичав, мов змія. Біля носа в нього червоніла свіжа подряпина.
— Семе, давай! — загорлав я, і ми разом кинулися у бій.
У безтямній люті Богль перекинув стіл на бандита, що тримав його на прицілі. Я взяв на себе типа, який підсік Майру, — кинувся на нього й повалив на підлогу.
Ансель, який причаївся в кутку, розповідав потім, що то була чудова бійка. Поки я вгамовував свого супротивника, Пабло повернувся до бандитів, що стояли на площі, і ревонув, бризкаючи слиною:
— Сюди! Ви що, посліпли?!
Сем ухопив свого напасника і жбурнув у бандитів, які за наказом Пабло спробували піднятися на веранду. А я тим часом ухопив за чуприну свого і вдарив головою об підлогу. Він затих.
Я кинувся до Майри. Вона побачила мене й радісно скрикнула.
Але на шляху в мене знову стали бандити, і Пабло вдалося схопити дівчину. Вона звивалася, хвицялась, дряпалася, як пантера, але він легко втримував її, навіть не встаючи із стільця. Затис обидві її руки своєю однією і розважався: то стискав їй руки з такою силою, що вона починала корчитися від болю, то послаблював захват. Майра була аж біла від нестямної злості і все намагалась якомога болючіше копнути негідника ногою.