Командир Сірий, давній Мнхайликів командир, проводить присягу. Михайлик ще не присягав – він ще замалий. Та він і так партизан, тілом і душею, і відчував це так само добре, як його друзі, що виструнчились зліва й справа від нього.
Командир читає наказ. Лунають імена й імена.
— ... за мужню поведінку в найважчих умовинах, за хоробрість у бойових акціях, за врятування життя свого командира – нагородити Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги курінного розвідника Михайлика.
Михайликові кров ударила в голову. Він виступив наперед і випростався, мов натягнена струна. Хвилинку командир і Михайлик дивилися один на одного в очі У Михайлика в очах блищали сльози, у командира теж світилась тепла вогка іскорка. Прапор у синьому небі маяв на вітрі...
Михайлик глипнув ще на великого веснянкуватого хлопчиська. Його груди випрямились, як у всіх, і як у всіх блищали очі. Він, як і всі, друг і товариш.