— Ну, коли ці оцінки справді ставила горішня бабуся, то вона дещо тямить у віршуванні! Але я не повірю, не повірю нізащо!
— А я вам доведу!
— Ну що ж, Хлопчак, я буду радий. Мені ще тільки вісімдесят чотири роки, я ще можу вчитися розуму…
Говорячи, прадідусь виймав із-за шафки для інструментів довгасті дерев'яні таблички різної форми, з написами, і приставляв їх до лави. То були таблички з назвами суден — колись їх прикріплювали до корабельного носа.
— Звідки вони у вас, прадідусю?
— Ці таблички я сам вирізьбив і розмалював. Але вони не вигадані: я копіював таблички з назвами справжніх суден, коли був юнгою в Гамбургу. По цих табличках я розповім тобі про твого двоюрідного діда Арнольда Рікмерса.
— Це той дядько Арнольд, що був у Гамбургу капітаном порту?
— Так, Хлопчак, той самий дядько Арнольд. Бач, він теж знався на мові!
Прадідусь вийняв з-за шафки останню табличку, дуже довгу, напис на ній був: "Гамбурзька громада".
— Отак, — мовив він. — Тепер я можу почати оповідку про дядька Арнольда Рікмерса. Сядь на стружки, щоб краще бачити таблички. Через ці таблички я, як виняток, розкажу тобі оповідку тут, нагорі.
Як цікаво! Я сів на купу м'яких стружок, і прадідусь за допомогою табличок розказав мені таку оповідку:
ВЕСЕЛИЙ КАПІТАН ПОРТУ
Капітан порту — це неабияка персона, а коли це ще й капітан величезного гамбурзького порту, можна сказати не вагаючись, що це велика людина. Багатьох колишніх капітанів гамбурзького порту й досі пам'ятають у народі. Але жоден із них не зостався в пам'яті гамбуржців так, як капітан Арнольд Рікмерс.
До того він був капітаном корабля й плавав здебільшого з Гамбурга до Південної Америки. Та якось його пароплав попав у великий шторм, на ньому звалило щоглу, і Арнольд Рікмерс позбувся лівої ноги. Відтоді він уже не міг ходити в далекі плавання. Але він був добрий моряк, підготований в усіх питаннях мореплавства, і його в п'ятдесят років призначили капітаном гамбурзького порту.
Його дружина Теодора — він називав її просто Тео — дуже зраділа новій чоловіковій службі, бо сподівалася, що тепер капітан частіш буватиме дома. Та вона, на жаль, помилилась. Бо раніш, коли капітан після кожного рейсу діставав кілька тижнів відпустки, вона весь цей час мала його для себе. А тепер він день у день бував у порту, і вона не раз зітхала: "Тепер у тебе дві дружини, Арнольде: гавань і я, і мені здається, що гавань ти любиш дужче".
Звичайно, капітан казав, що це дурниця. Порядкувати великим портом — для цього треба більше часу й праці, ніж щоб утримувати в порядку кухню. Там є причали з кранами, склади, катери, річкові судна. А головне — великі океанські пароплави, що їх вводять до гавані й виводять із неї потужні буксири. Крім того, він має дбати про паспорти для чужоземних моряків та про хитромудрі справи митниці.
"Все це — в моїх руках", — мовив капітан не без гордості, а потім показав дружині список великих суден, що мали прибути наступного дня до гамбурзького порту. У тому списку були французький пасажирський пароплав "Наполеон", двоє суден, що ходили до островів Північного моря — "Королева Луїза" та "Хай щастить" — і великий рятувальний буксир "Буря".
Капітанова дружина засміялась, побачивши той список, і сказала:
"З цих назв можна скласти цілу фразу".
"Як це?" — спитав капітан Рікмерс.
"Як переставити їх, — відповіла дружина, — то можна сказати: "Буря на Наполеона, і хай щастить королеві Луїзі!"
Ця думка дуже потішила капітана порту, бо він був уже в таких літах, коли чоловіки знову починають читати казки й розважатись кумедними іграми.
"А ти знаєш, Тео, — сказав він, — якщо судна прибудуть одночасно, я справді зможу розставити їх у такому порядку, щоб утворилась ця фраза. Але звідки взяти інші слова? Адже нема таких суден, що називались би "На" чи "І"!
"А чого не назвати так буксири? — підказала дружина. — Адже вони шмигають між пароплавами в гавані, достоту як маленькі слова в реченні між великими!"
"Ну, ти ж і придумаєш!" — сказав капітан і заговорив про щось інше.
Але наступного дня, коли він дивився зі своєї заскленої вежі на гамбурзький порт і бачив, як до гавані одне за одним входять судна "Буря", "Наполеон", "Хай щастить" і "Королева Луїза", йому згадалася дружинина думка, і весь наступний тиждень він раз у раз ловив себе на тому, що пробував скласти фразу з назв прибулих суден.
Коли буксири підводили до причалів гамбурзькі пароплави "Моряцький привіт" та "Бургомістр Росе", капітан мурмотів: "Моряцький привіт бургомістрові Россу!"
Коли привели для ремонту пожежні судна "Ніч" і "Світло", він посеред ділової розмови раптом сказав: "Крізь ніч до світла!" Судновласники, з якими він саме розмовляв, здивувались і не знали, що й подумати.
Мало-помалу отаке складання фраз зробилось у нього невідчепною звичкою, і найкумедніше було те, що весь персонал гамбурзького порту заразився нею. Коли одного дня на верфі поставили ремонтувати великі кранові судна "Воля", "Сила" і "Влада", докери, сміючись, гукали: "Воля дає силу і владу!"
Коли біля митного причалу пришвартувалися пасажирські пароплави "Зірка", "Ріо", "Промінь" та "Одеса", митники перемовлялися з усмішкою: "Зірка над Ріо, промінь для Одеси!"
Зрештою таким складанням фраз заразилося все місто, і ще ніколи мореплавських повідомлень у газеті не читали так пильно, як тоді, коли кожен гамбуржець намагався скласти фразу з назв прибулих суден.
І ось настала пора спустити зі стапелів нову серію буксирів. Усе було готове для цього. Тільки назв новим білим пароплавчикам іще не дали. Не могли вирішити: дати їм назви міст, чи квіток, чи риб. Тому питали думки в кожного. Між іншим, спитали й капітана порту Арнольда Рікмерса. І капітанові згадалося те, що придумала його дружина.
"Панове, — сказав він. — Ви знаєте, що наше місто вже два тижні розважається, складаючи з назв прибулих кораблів цілі фрази. Знаєте й те, що найбільш вдалими з них розважають гостей міста, коли катають їх по гавані. Зробіть же людям приємність — полегшіть їм таке складання. Назвіть буксири "Для", "За", "На", "Під", "Перед", "І", "Та", "Або". Це буде одна з принад нашого порту".