220] Та запитай Аматунта, що славний багатством металів,
221] Чи Пропетідами може пишатись,— за них йому сором,
222] Як і за тих, що на лобі в них гострі колись виступали [177]
223] Роги подвійні, тому й таку назву їм дано— керасти.
224] Вівтар гостей охоронця — Юпітера (й згадувать страшно!)
225] Перед ворітьми їх двору стояв. Хто з мандрівців на ньому
226] Кров спостеріг, той був певен, що тут охоронцеві-богу
227] Ріжуть молочних телят і дворічних ягнят аматунтських.
228] Різали гостя, однак! Щоб не бачить такого блюзнірства,
229] Вже й благодатна Венера, було, залишити хотіла
230] Кіпру луги та міста. "А проте,— схаменулась,— у чому ж
231] Винен тут край мій — долини й міста, мого серця розрада?
232] Краще хай плем'я безбожне страждає, зазнавши вигнання,
233] Смерті або чогось іншого, що між вигнанням і смертю.
234] Що ж би це бути могло? Лиш одне: перевтілення кара".
235] Поки вагалася, в що б обернути їх, якось на роги
236] Глянула — й думка прийшла їй: рогатими будуть віднині.
237] й тут же зробилися з них вайлуваті битливі корови.
238] Не визнавали, однак, Пропетіди й тоді, що Венера —
239] Це божество. За образу таку вони з волі богині
240] Першими тіло й принаду свою почали продавати.
241] Що таке сором — забули вони й не рум'янились навіть,
242] Так що й у камінь твердий перевтілити їх було легко.
243] Бачачи бруд, у якому вони свої дні марнували,
244] Й хиби, що ними так щедро жінок наділила природа,
245] Пігмаліон одинцем собі жив і не думав шукати,
246] Хто б із ним ложе ділив,— без дружини обходився довго.
247] З кості слонової білу, мов сніг, той умілець тим часом
248] Вирізьбив постать такої краси, що подібної жінки
249] Світ не народжував ще — й у різьбу свою сам закохався.
250] В неї живе, як у діви, обличчя; ось-ось — ти сказав би —
251] Рухатись буде вона, щоби тільки набралась відваги.
252] Так під мистецтвом не раз приховатися може мистецтво!
253] З дива не сходить різьбяр: запалав до різьби, мов до тіла.
254] Часто рукою свій твір випробовує: хоче дізнатись,
255] Тіло чи кість перед ним; що не кість — присягнутись готовий!
256] Часто, цілуючи, й сам мовби чує її поцілунки,
257] Шеп^е їй щось, обнімає; здається йому, що під пальцем —
258] Тіло пружне, тож боїться на ньому синець залишити.
259] Чи, пригортаючись, пестить її, чи приємні дівчатам
260] їй подарунки несе: черепашки, камінчики круглі,
261] Різні пташини дрібні, рясноцвітні веселкові квіти,
262] Ніжні лілеї, барвисті м'ячі й Геліад бурштинові
263] Сльози, що впали з дерев. До лиця їй вбрання добирає,
264] Перснями — пальці, намистом ясним прикрашає їй шию,
265] В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях —
266] Личить усе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола.
267] На покривало сідонської барви її приміщає —
268] Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию
269] З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді. [178]
270] Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало.
271] В жертву для неї призначені золоторогі телиці
272] Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.
273] Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,
274] Боязко Пігмаліон прошептав: "Якщо все в ваших силах,-
275] Дайте дружину, боги (не сказав: "Із слонової кості").
276] Хай до тієї,— додав,— що я вирізьбив, буде подібна".
277] Що мав на думці різьбяр,— золота здогадалась Венера,
278] Адже на святі була; виявляючи ласку богині,
279] Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.
280] Щойно додому прийшов,— нахилившись над ложем, цілує
281] Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?
282] Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою —
283] Кість розм'якає слонова: втрачаючи твердість природну,
284] Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці
285] Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних
286] Форм набуває — в роботі стає для роботи придатним.
287] Пігмаліон остовпів; чи радіть, чи лякатись — не знає.
288] Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов'ю —
289] Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.
290] Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність
291] Пафський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх
292] Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває
293] Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла
294] Очі — й небо ясне водночас, і коханого бачить.
295] Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала,— Венера.
296] Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,-
297] Й Пафа вона повила, від якого названо й острів.
298] Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем
299] Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.
300] Про страхітливе співаю тепер. Відійдіть якнайдалі,
301] Дочки й батьки! А якщо вам приємною видасться пісня,
302] Не довіряйте в цій пісні мені, у цей злочин не вірте.
303] Хто з вас повірить-таки, хай повірить і в кару за злочин.
304] Та, якщо сталось таке, й не пішла проти цього природа,-
305] Рад я за наш ісмарійський народ, за цю сторону світу,
306] Рад за цей край, що далеко лежить од земель, де зродився
307] Цей ще не чуваний гріх. Нехай будуть амомом багаті,
308] Славні корицею й костом, нехай із дерев там спливає
309] Ладан; хай інші чудові рослини виводить Панхайя,-
310] Вивела мірру, проте! Й вона дорого їй обійшлася!
311] Навіть Ерот запевняв, що не він тобі, Мірро, стрілою
312] Серце прошив: до такого гріха його жар непричетний.
313] В тебе стігійський вогонь і отруту Ехідни вдихнула
314] З трьох божевільних одна: хоч ненависть до батька — це злочин,
315] Більший злочин, однак,— це кохання твоє. Звідусюди
316] Вибрані прагнуть тебе женихи. Всього Сходу юнацтво [179]
317] Рветься до ложа весільного. Між усіма ними, Мірро,
318] Вибери мужа собі. Вибирала, на жаль, не між ними.
319] Хоче спокусі сама, розуміючи блуд свій, опертись:
320] "Що це зі мною? Куди пориваюсь я? — мовить до себе,-
321] Згляньтесь, боги, справедливосте, батьківське право священне,-
322] Впасти в той гріх не дозвольте мені, хай не скоїться злочин!
323] Тільки чи злочин це справді? З такою любов'ю віддавна
324] Миряться кровні зв'язки. Без розбору ж єднатися звикло
325] Все, що живе на землі: за ганьбу не вважає телиця
326] Батька на спині нести; жеребцеві дочка віддається,
327] Тих, що їх сам породив, запліднює цап; так і птахи
328] Плід свій від того несуть, чиє сім'я дало їм початок.
329] Добре живеться таким! Ланцюгами злобливих законів
330] Люди себе ж оплели; що природа сприймає спокійно,-
331] Заздрісне право ганьбить. Але, кажуть, такі є племена,
332] Де собі вільно єднаються батько з дочкою, а мати —
333] З сином — немовби подвоюють шану й любов обопільну.
334] Горе! Чому я не там народилась! Тутешні звичаї,
335] Бачиться, шкодять мені. Але годі весь час про те саме!
336] Гетьте, злочинні думки! Він достойний любові, одначе —
337] Тільки як батько. Виходить, якби не доводився батьком
338] Славний Кінір, то з Кініром і ложе могла б я ділити!
339] Значить, він мій і тим самим — не мій. Поміж нас — чи не диво? —
340] Близькість межу провела. Чи не краще б нам бути чужими?
341] Кину вітчизну, подамся в світи, щоб у тім божевіллі
342] Не допуститись гріха. Та злочинна жага зупиняє:
343] Тут — на Кініра дивлюсь, розмовляю, горнуся до нього,
344] До поцілунку спішу — на щось більше й права не маю.
345] Втім, про щось більше не слід було й думати, діво безбожна!
346] Не відчуваєш хіба, як і назви, й права ти змішала?
347] Батько — любовник, а мати — суперниця будуть у тебе?
348] Будеш для сина сестрою, а матір'ю станеш для брата?
349] Чи не лякаєшся сестер із зміями замість волосся,
350] Що, до очей і до уст наближаючи факел жахливий,
351] Бачать, що серце таїть. Поки тілом ти ще не згрішила,
352] Дбай про невинність душі; нездоланних законів природи
353] Цим небувалим, ганебним зв'язком не посмій забруднити.
354] Хай він, скажімо, полюбить тебе — все одно не піддасться
355] Звабі: шанує звичай. О, якби він зазнав мого шалу!"