805] Потім, як Тацій помер, ти однакове двом цим народам,
806] Ромуле, право надав. І до батька безсмертних і смертних
807] Так ось, шолом свій відклавши, звернувся Маворт-зброєвладця:
808] "Батьку, назріла пора,— на твердій-бо основі сьогодні
809] Римська держава стоїть, від вождя одного не залежна,-
810] Щоб обіцянку, мені колись дану й достойному внуку,
811] Виповнив ти — над землею піднявши, прийняв його в небі.
812] Сам же мені ти сказав у свій час на зібранні безсмертних,-
813] Я ж, пам'ятливий, у серці зберіг твоє слово священне,-
814] "Буде такий, що його піднесеш у блакитну високість".
815] Ось що тоді ти сказав, і хай сповниться те віщування!"
816] Схвально Всевладний кивнув, і завоями хмар непроглядних
817] Небо вповив, блискавицею світ нажахавши та громом.
818] І, зрозумівши цей знак, Повелителя згоду виразну,
819] На колісницю зійшов, обіпершись на спис, і багряним
820] Дишлом обтяживши коней баских, і бичем замахнувшись,
821] Мчить стрімголов нездоланний Градів до землі з піднебесся;
822] Мить — і вже їх осадив на лісистім горбі Палатінськім.
823] Саме тоді підхопив Іліада, як він перед людом
824] Суд справедливий вершив. Розпливлось у легкому повітрі
825] Смертнее тіло його. Так і куля свинцева звичайно
826] В небі зника на очах, із потужної пращі злетівши.
827] Став осяйний відтепер, уже в гроні богів засідати
828] Гідний,— таким є Квірін у смугасто-багряній киреї.
829] Плакала, мов за померлим, жона. Та владича Юнона
830] Вісниці світлій велить, щоб вона по дузі семибарвній
831] Збігла й таке одинокій Герсілії слово сказала:
832] "О найславніша окрасо і гордосте поміж латинських [259]
833] І між сабінських жінок! Найгіднішою мужа такого
834] Ти нещодавно була, а тепер — і самого Квіріна.
835] Годі тобі голосить! Якщо хочеш свого чоловіка
836] Бачити — йди мені вслід на залісений пагорб Квіріна,
837] В гай, де святиня володаря римлян, окутана тінню".
838] Вмить зісковзнувши на землю по райдузі, каже Іріда
839] Скорбній Герсілії те, що повинна була їй сказати.
840] Та, ледь наважившись очі заплакані зняти на неї,-
841] "О божественна! Хоч бачу я вперше тебе, але вірю,
842] Що від богів ти; веди ж,— її квапить,— і миле обличчя
843] Мужа мені покажи! І, якщо мені доля дозволить
844] Раз хоч уздріти його,— то й сама буду мовби на небі!"
845] Мовивши те, поспішила вона за дочкою Тавманта
846] Ген аж на Ромулів горб. їм до ніг із ефіру стрімкого
847] Там покотилась зоря. Від світіння її запалавши,
848] Злинуло в небо й волосся Герсілії вкупі з зорею.
849] Римського міста засновник обняв, як бувало, дружину
850] Й разом із тілом змінив її ймення: почав.називати
851] Горою. Нині шанують її одночасно з Квіріном.
КНИГА П’ЯТНАДЦЯТА
1] Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на "себе
2] Влади такої тягар і такого вождя замінити?
3] Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі
4] Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати
5] Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий,
6] Нума злетів — про природу речей довідатись прагне.
7] От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури,
8] В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса.
9] Там поцікавився, хто був засновником грецького міста
10] На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх
11] Житель один, що багато чував на віку своїм довгім:
12] "Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом,
13] До лакінійського берега, шлях не близький подолавши,
14] Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі,
15] В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну
16] Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок.
17] А на відході сказав: "Саме тут у майбутньому внуки
18] Стіни для міста зведуть",— і слова його дійсністю стали.
19] В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел,
20] Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший.
21] Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець
22] Сонному мовив таке: "Мусиш кинути батьківські землі
23] Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!"
24] Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав.
25] Потім і бог відступив, і розвіявся сон одночасно.
26] Син Алемона, прокинувшись, подумкй згадує щойно
27] Бачений сон. Починають вагання йому дошкуляти:
28] Бог відійти повелів, а закон — вимагає лишитись:
29] Той, хто вітчизну змінити б хотів, заслуговує смерті.
30] Сонце блискуче вогненне чоло в Океан заховало,
31] Ніч — підняла зореносне чоло над німою землею.
32] Бог йому знову приснивсь, і таке ж повелів йому знову,
33] І пригрозив ще страшнішим і більшим, якщо б не послухав [261]
34] Той, нажахавшись, до інших домівок пенатів родинних
35] Вирішив перевезти. Загуло невдоволене місто:
36] Наші закони, мовляв, —зневажає. Не довго в тій справі
37] Суд засідав, бо провина без свідків усім очевидна.
38] Руки й лице до всевишніх богів нещасливий піднявши,
39] Мовив: "О ти, хто здійснив колись волею неба дванадцять
40] Подвигів,— допоможи! Через тебе ж на злочин пішов я!"
41] В урну, за звичаєм давнім, камінчики там опускали:
42] Чорний — підсудному вмерти велів, оправдовував — білий.
43] Так і тим разом виносили рішення немилосердне:
44] Чорні лише камінці в непідкупну опущено урну.
45] Та коли їх висипали прилюдно, щоб підрахувати,
46] Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле.
47] Значить, і рішення світлим було завдяки Геркулесу —
48] Й вільним став Алемонід. За це синові Амфітріона
49] Дякує й, вітру діждавшись попутнього, вже в Іонійськім
50] Морі веде корабель свій. Минає Нерет салентінський,
51] І Сі барі с, і Тарент, що заснований лакедемонцем,
52] Далі — Сірійську затоку, й Крімісу, і Япіга ниви.
53] Всі ці приморські місцевості з лівого боку лишивши,
54] Він побережжя Есару, провіщені землі, побачив.
55] Пагорб могильний видні всь поблизу, де Кротона священний
56] Прах укривала земля. Саме тут він за божим велінням
57] Місто заклав і назвав його йменням того, хто в могилі".
58] Ось що про дні найдавніші цієї місцевості мовить
59] Чутка й про місто, яке в італійському виникло краї.