354] Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись
355] Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу
356] Вирвати хоче будь-що, напинаючи м'язи горбаті.
357] З коренем вирвать не зміг — надламану в ворога кинув.
358] Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару
359] З волі Паллади — Щоб вірили в те, йому щиро хотілось.
360] Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону [214]
361] Крантору-велетню ліве плече проломила і груди.
362] За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:
363] Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,
364] Дав Еакіду його — в запоруку довір'я і миру.
365] Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,-
366] Так обізвався: "Прийми, з-між усіх юнаків найдорожчий,
367] Заупокійний мій дар!" І розгонисто в Демолеонта
368] Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.
369] Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна' задзвеніло
370] В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко
371] Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.
372] Сили кентаврові біль додає; на противника люто
373] Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.
374] Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,
375] Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.
376] Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:
377] Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши
378] Спис віддалік; а в близькому бою— Іфіноя й Кланіда.
379] Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка
380] Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї
381] Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров ю.
382] От я гукнув йому, гнівом розпалений: "Глянь, чого варті
383] У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!" —
384] Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,
385] Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі —
386] Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,
387] Поки всі галасували довкола, Пелей — він найближче
388] Був до Доріла — мечем під живіт його з розмаху вдарив.
389] Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,
390] Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,
391] В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.
392] Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна
393] Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.
394] Щойно рости почала борода золота; золотаве
395] Хвилями до половини плечей опадало волосся.
396] Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,
397] Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,
398] На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,
399] Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту —
400] Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,
401] Випнулись груди від м язів тугих. Увесь — смолянистий,
402] Хвіст — білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.
403] З роду його не одна пропадала за ним. Полонила —
404] Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна
405] З-між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.
406] Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові —
407] Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа [215]
408] Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,
409] То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу
410] В нього вплете, а не раз — із квіток найбілішу лілею.
411] Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,
412] Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.
413] Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,
414] Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.
415] їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах
416] Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,
417] Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч-о-пліч.
418] Хтозна-хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,
419] Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию
420] Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце —
421] Тільки-но вийнято спис — разом з тілом усім похололо.
422] Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.
423] Легко долоню на рану кладе, припадає вустами
424] До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.
425] Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім
426] Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,
427] Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.
428] Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами
429] Шість пов'язав собі лев'ячих шкур на грудях могутніх —
430] Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.
431] Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,
432] І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.
433] Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,
434] Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає
435] Мозок. Так само відстояне 'через плетінку дубову
436] М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого
437] Точиться сік, виступаючи, згущений,— через щільніше.
438] Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,-
439] Свідок твій батько, Пелей,— устромив йому меч по руків'я
440] В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали
441] Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,
442] Ратище — Телебоант. Саме ним він завдав мені рану —
443] Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!
444] Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!
445] Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні
446] Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,
447] Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.
448] Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,
449] Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим
450] Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.
451] Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу-
452] Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу
453] Низ живота тим колом, що Несе його в мене пожбурив.
454] Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався [216]
455] Мопс Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,
456] Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:
457] До підборіддя — язик, підборіддя ж — до горла прибито.