146] Після виснажливих, довгих боїв благодатна запала
147] Тиша; на деякий час ворогуючі зброю відклали.
148] Поки одні обставляють сторожею пильною стіни,
149] Другі ж невсипно чатують удовж оборонного рову,
150] День урочистий настав, коли велет Ахілл, переможець
151] Кікна, власкавлював кров ю телиці богиню Палладу.
152] Ось на багряний олтар він розклав їй посвячені кусні,
153] Ось уже й дим, такий милий богам, заклубився в повітрі;
154] З димом — жертовне пішло; що лишилось — було для гостини.
155] . Знатні, прилігши на ложах, уже смаженину пахучу
156] їсти взялись, усмиряють вином і турботи, і спрагу.
157] Та не кіфара дзвінка, не пісні милозвучні, не флейта
158] З буксу дірчастого довга й тонка їм дає насолоду,-
159] Ніч у розмовах пливе. Гомонять про бої, про хоробрість;
160] Хто про своє оповість, хто й про ворога добре озветься.
161] Хто з ким зіткнувся, кого подолав,— їм приємно по черзі
162] Мову вести. А про що б довелось говорити Ахіллу?
163] Що б то хтось інший почав із гостей в товаристві Ахілла?
164] Звісно, цікавила всіх у той час нещодавня поразка
165] Сина володаря вод. Дотепер ще не сходило з думки,
166] Як це так бути могло, що юнацького тіла не брала
167] Зброя — ні меч, ані спис, що залізо щербилось об нього.
168] Сам Еакід лиш плечима здвигав, дивувались ахейці.
169] Втрутився Нестор: "На вашім віку був один тільки воїн,
170] Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,-
171] Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг
172] Тілом своїм невразливим прийнять,— перребійця Кенея. [210]
173] Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах
174] Отрію жив. Та його з-між усіх виділяє ще й інше:
175] Жінкою він народивсь". Тут усі сивочолого просять,
176] Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:
177] "А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,
178] Словом розумним уславлений світоче нашого часу,
179] Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,
180] Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,
181] Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?"
182] Старець на те: "Хоча заздрісна давність мені на заваді.,.
183] Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,
184] Все ж не одне й дотепер пам'ятаю. Одначе, найкраще
185] З того, що дома було й на війні, саме це я затямив,
186] Що зацікавило вас. І якщо хтось подіями щедру
187] Старість розлогу пізнав, то це я, за чиїми плечима —
188] Двісті років життя, а тепер уже й третя йде сотня.
189] Славилась ясністю вроди Елатова доня — Кеніда,
190] Перша з усіх фессалійських дівчат. У містах того краю,
191] Значить, Ахілле, й твоїх,— бо й ти земляком їй доводивсь,-
192] Безліч — та все надарма — женихів набивалось до неї.
193] Певно б, до неї подався й Пелей, але він у ту пору
194] Матір твою чи то взяв за дружину, чи то — вже не тямлю —
195] Лиш обіцянку йому було дано. Кеніда ж уперто
196] Заміж не йшла. Побережжям гуляла якось на відлюдді,
197] й тут повелитель морів — повідають — її обезчестив.
198] Радий, що так несподівано свіжої звідав любові,-
199] "Сміло,— їй каже Нептун,— попроси, чого серце бажає,-
200] І не відмовлю тобі". (Поголоска й про те сповіщала).
201] "Кривда велика — велике й прохання,— сказала Кеніда,-
202] Хай не зазнаю наруги повік. Хай не буду віднині
203] Жінкою. Цим ощасливиш мене!" Поки так говорила,
204] Мов чоловічим ставав, набираючи мужності, голос.
205] Втім, чоловічим він був: що просила, те й подарував їй
206] Владар безкраїх глибин, а в додачу зробив невразливим
207] Тіло: Кеней відтоді вже не міг полягти від заліза.
208] Щойно домігся свого — й по Пенейських полях походжає
209] Радісний, спраглий занять чоловічих потомок Атрака.
210] З Гіпподамією гучно весілля справляв Іксіонів
211] Син Пірітой. Лиш розставив столи — й запросив хмарородних-
212] Звірів, щоби прилягли в оповиту галуззям печеру.
213] Знать гемонійська була, були й ми там, запрошені гості.
214] Скрізь, куди оком не скинь, гомінлива юрба напливає,
215] Пісня весільна звучить, біля входу димлять смолоскипи.
216] Бачимо, вже й молода, виступаючи серед жіноцтва,
217] Сяє чудовим лицем. "Пощастило ж тобі, Пірітою",-
218] Всі були певні того. Проте мало що не помилились:
219] Бо, найдикіший із диких кентаврів, у тебе, Евріте, [211]
220] Щедрим вином, як і вродою діви, розпалені груди
221] Раптом жагою взялись, божевіллям захмарились пяним.
222] Мить — і веселощів мов не було: столи — вверх ногами.
223] Вже молоду за волосся вхопили; Евріт пориває
224] Гіпподамію; за ним і всі інші — хто яку вибрав,
225] Хто яку міг — потягли, мов у щойно здобутому місті.
226] Зойки жінок залунали довкіл. Ми схопились на ноги.
227] Першим озвався Тесей: "Чи аж так оп янів ти, Евріте,
228] Що при мені, ще живому, посмів ображать Пірітоя,
229] Друга мого, й, над одним наглумившися, двох уразити?"
230] Це не була похвальба: розметавши напасників буйних,
231] Вирвав захоплених дів із шалених обіймів сміливець.
232] Той — ані слова на це, бо що ж міг негідник сказати
233] На оправдання своє? Тож на месника руки здіймає,
234] Мітить, зухвалий, в лице, в благородні цілиться груди.
235] Давній кратер там стояв; довкруги виступала на ньому
236] З міді висока різьба. Той кратер охопивши руками,
237] Ворогу прямо в лице, розмахнувшись, метнув син Егея.
238] Мозок, і кров загустілу, й вино вивергаючи з рани,
239] З рота, що раною став, на вологім піску розпростертий,
240] Б ється Евріт. Роз ярились, побачивши кров свого брата,
241] Звірі двовиді. "До зброї! До зброї!" :-гуртом заревіли.
242] Зваги вино додає. І летять, сповіщаючи бійку,
243] Келихи, й дзбани крихкі, й заокруглі полумиски мідні.
244] Те, з чого їли й пили, несподівано зброєю стало!