93] Щойно проміння торкнулося гір і заблис над землею
94] День,— розійшлись юнаки. Не хотіли чекати, щоб ріки
95] Стали спокійними знов, —щоб, опавши, розбурхані води
96] Звичним побігли руслом. Ахелой же суворе обличчя
97] І покалічений лоб у ріку глибодонну занурив.
98] Тільки цим рогом одним поплатившись, окрасою лоба,
99] Цілим лишивсь Ахелой. Але й цю свою ваду він легко
100] То комишевим вінком, то вербовим приховував листям.
101] Ти ж поплатився життям, на цю діву поквапившись, Нессе!
102] Пущена з лука крилата стріла тобі спину прошила.
103] Саме тоді з молодою дружиною син Громовержця,
104] В отчий вертаючись край, Зупинивсь над бурхливим Евеном,
105] Він од зимових негод аж запінивсь; виходячи з себе,
106] Вир побіч виру крутив — годі й думати про переправу.
107] Поки вагався Геракл (за жону— не за себе боявся),
108] Несе підійшов,, що не тільки був дужий, а й знав усі броди.
109] "Я вже подбаю,— сказав,— щоб вона на тім березі стала.
110] Ти ж при одвазі своїй можеш плавом пуститись, Алкіде!"
111] Зблідлу не тільки од хвиль рокітливих, але й від кентавра,
112] Взяв калідонку герой аонійський і Нессу довірив.
113] Сам же, як був,— сагайдак мав на плечах і лев ячу шкуру.
114] Бо свою довбню і зігнутий лук на той бік перекинув,-
115] "Вже як почав я плисти — течію подолаю!" — промовив.
116] І без вагання пливе навпростець; не шукає, де менше
117] Річка бурлить: він не з тих, що пливе собі за течією.
118] Ось і на березі став, уже й лук із землі піднімає;
119] Втім, наче голос дружини почув. Озирнувсь, а вже з нею
120] Щезнути хоче кентавр. "Ти куди? Не надійся на прудкість
121] Ніг своїх! — грізно гукає Алкід.— Я до тебе звертаюсь,
122] Нессе двообразний! Стій! На моє посягати не важся!
123] Нехтуєш мною — то батька свого пригадай, Іксіона,
124] Й колесо — муку його — і не рвися до втіх незаконних.
125] 1 не втечеш, хоч на кінську свою розраховуєш силу:
126] Раною наздожену, не ногами!" Підтверджує ділом [157]
127] Слово останнє: напнув тятиву й втікачеві стрілою
128] Спину прошив — і стримить із грудей гачкувате залізо.
129] Тільки той вирвав стрілу — з обох отворів тут же струмками
130] Вдарила кров, що з їдкою лернейською змішана жовчю.
131] Несе, підхопивши цю кров,— "Не помру я, одначе, без помсти",-
132] Мовив до себе й накидку, просяклу гарячою кров'ю,
133] Тій, котру викрав, дає: "Ти любов,— каже,— нею привернеш".
134] Часу чимало спливло, і Геракла великого слава
135] Світ обійшла й пригасила в Юнони до пасинка злобу.
136] Жертву Кенейцю-Юпітеру скласти збиравсь переможець,
137] Взявши Ехалію. Слуху ж твого, Деяніро, торкнулась
138] Чутка; до правди вона, говірка, додавати неправду
139] Любить — спочатку мала, вона зросту в брехні набуває.
140] Ось Деяніра, кохаючи, вірить у те, що Іоли
141] Прагне Амфітріонід. Налякавшися зради нової,
142] Волю сльозам, нещаслива, дала, мовби справді хотіла
143] Виплакать горе своє. А тоді, схаменувшись: "Навіщо
144] Так побиваюсь? Хіба що суперниці,— каже,— на втіху.
145] Скоро вона буде тут. Якесь рішення треба прийняти,
146] Поки не пізно, щоб ложа мого не торкнулась повія.
147] Плакать мені чи мовчать? Бути тут, чи в свій край повернутись?
148] Кинути дім свій? Чи, вдавшись до крайності, опір ^чинити?
149] Що, коли я, Мелеагре (тобі ж бо доводжусь сестрою!),
150] Зважусь на вчинок лихий і, суперницю звівши зі світу,
151] Людям засвідчу, як може помститись покривджена жінка".
152] Всяке їй в голову йде; на однім зупинилась, одначе:
153] Мужу своєму накидку послати, що змочена кров'ю
154] Несса,— як засіб, що може роздмухать кохання пригасле.
155] Ліхасу згорток, незнаний для нього, вручає і просить,
156] Бідна, собі ж на велику печаль, щоб цей дар якнайшвидше
157] Він її мужу відніс. А герой, розгорнувши накидку,
158] Плечі отрутою гідри Лернейської радо вкриває.
159] Ладан димить на жертовнику. Перші слова молитовні
160] Мовить.великий Геракл і вино ллє на мармур із чаші.
161] й тут, од жертовного полум'я заворушившись, отрута
162] В різні боки розпливлась, обліпила Гераклове тіло.
163] Зціпивши зуби, він, поки ще міг, намагавсь не стогнати.
164] Врешті, нестерпним став біль. Мармуровий вівтар одштовхнувши,
165] Скрикнув Алкід — і луна розляглась по залісеній Еті.
166] Поспіхом хоче зірвати з плечей смертоносну накидку —
167] З нею, однак, він і шкіру зриває, і — страшно сказати! —
168] То прилипає тканина до тіла — зірвать неможливо,
169] То, відділившись, оголює виразки, де-не-де — й кості.
170] Вже й сама кров,— як розпечене лезо, бува, в прохолодну
171] Воду занурити,— і закипає, й шипить на отруті.
172] Міри стражданням нема. Вже вогонь пожирає осердя,
173] Піт усім тілом струмить, перемішаний з темною кров'ю. [158]
174] Жили тріщать у вогні, й коли жар непомітний для ока
175] В мозок пробивсь кістковий,— тоді, знявши до неба долоні.-
176] "Болем моїм,— закричав,— упивайся, Сатурнова донько!
177] Мстива, впивайсь! І, з висот на страшну поглядаючи муку.
178] Серце жорстоке втішай! Та коли 6 нині зглянувсь на мене
179] Ворог тяжкий, тобто ти,— то зболілу в стражданнях, немилу
180] Душу, народжену лиш для трудів, забери з мого тіла!
181] Дар мені зробиш. А дар такий мачусі й личить робити.
182] Я Бусіріда зборов, що невинною кров ю мандрівців
183] Храми богів оскверняв. Я в Антея суворого вирвав
184] Міць материнську землі. Чи тритілий пастух іберійський
185] Страху на мене нагнав, чи злякав мене пес триголовий?
186] Роги могутні бика чи ж не цими руками пригнув я?
187] Сила цих рук і в Еліді відома, й на водах Стімфальських,
188] І в Партенійських гаях. Завдяки вашій доблесті, руки,
189] Золотом із Термодонта я викрав оздоблений пояс.
190] Яблука вами зірвав, що дракон їх беріг невсипущий.
191] Моці моїй не оперлись кентаври; піддавсь їй нищитель
192] Краю Аркадського — дикий кабан. І даремно зросталась
193] Гідра порубана; марно, поранена, множила сили.
194] Мало того: лиш побачив я коней фракійських, що ситі
195] Кров ю були, біля ясел, набитих тілами людськими,-
196] їх розметавши, я вклав одночасно й господаря коней.
197] Здавлена цими руками Немейська громада простерлась.
198] Небо на шиї тримав. Натомилась давати накази
199] Гнівна дружина Юпітера — я ж був невтомний у ділі.
200] Й раптом — нова навалилась біда: проти неї безсилі
201] Мужність і довбня моя; вже в легені проник, відчуваю,
202] Пломінь їдкий, пожирає, захланний, усе моє тіло.
203] Щасний, проте, Еврістей! То чи може хтось вірити нині
204] В те, що існують боги?" — простогнав, і верхів'ями Ети,
205] Зранений, рушив. Так іноді бик із застряглим у боці
206] Списом бреде, хто ж метнув,— порятунку шукає у втечі.
207] То він постогнував глухо, то раптом спалахував люттю.
208] То намагався, та все надарма, з себе одяг зірвати.
209] То по дорозі дерева ламав, то на гори в нестямі
210] Звалював гнів, то простягував руки до отчого неба.
211] Ліхаса раптом побачив, слугу, що тремтів у печері,
212] Й, геть ошалівши, втрачаючи розум од лютого болю,-
213] "Ліхасе! — крикнув йому.— Чи не ти мені дав цей смертельний
214] Дар? Чи не ти мене зводиш зі світу?" А той з переляку
215] Блідне й лепече в своє оправдання слова невиразні.
216] Ось вже й до ніг йому впав, та Алкід ухопив нещасливця.
217] Добре ним кілька разів розмахнувшись, пустив на Евбейські
218] Води, і той стрімголов полетів, наче пущений з пращі;
219] Так він летів, і розтратив тепло, й затвердів поступово.
220] Як од холодного подуву — кажуть — дощі загустілі [159]
221] Снігом стають, а потому й сніжинки, кружляючи легко,
222] Врешті, збиваються в кульки дзвінкі й висипаються градом.
223] Так ось і він, коли велет його у порожняву кинув,
224] Крові од жаху позбувсь; розгубивши й соки життєві,
225] В скелю німу, за прадавнім переказом, перемінився.
226] Ще й дотепер із Евбейського моря чоло піднімає
227] Скеля не дуже стрімка, віддалік до людини подібна.
228] Камінь цей Ліхаса ймення зберіг, і його не торкнеться,
229] Наче б живого, моряк. Ну а ти, Громовержця нащадку,
230] Дров, що на Еті зросли, нарубавши, у стіс їх для себе
231] Сам же кладеш, а свій лук і місткий сагайдак, і несхибні
232] Стріли, що їм було суджено знову побачити Трою,
233] Сину Пеанта вручаєш. Слугуючи, той роздуває
234] Полум я. Поки пожадливо лиже воно деревину,
235] Ген, аж на верх того стосу ти шкіру немейського лева
236] Стелиш і, замість подушки під голову довбню поклавши,
237] Мов до гостини приліг, яснолиций, на лев'ячій шкурі
238] Серед наповнених чаш, із вінком запахущим на скронях.