752] Все ж, хоч яким був той дуб, Тріопей не вагався й на нього
753] Вийти з сокирою: слугам велить, щоб святий підрубали
754] Стовбур. Вони завагались. А нелюд, сокиру вхопивши,-
755] "Хай би ж і сам він богинею був, а не тільки їй любий,-
756] Навіть тоді б верховіттям об землю ударитись мусив!"
757] Мовивши, з розмаху навскіс рубнув по дзвінкій деревині.
758] Дуб затремтів; застогнало Церерине дерево, й тут же
759] Блідістю ціле взялось: жолуді побіліли зелені,
760] Листя поблякло нараз і гілки, наче руки, збіліли.
761] А відтіля, куди вбилося вістря, кору відлупивши,
762] Вдарила кров, наче з рани широкої. Так вона часом
763] Б'є на вівтар, коли падає бик під ударом сокири,
764] Що розсікла йому шию могутню,— струмком пурпуровим.
765] Всі заніміли; один лиш безбожнику став на дорозі,
766] Зважився лютий топір одвести від священного дуба.
767] Та фессалієць на те: "За побожність прийми нагороду!"
768] Замість по стовбурі він по людині тим разом ударив,-
769] Голову з маху відсікши, став наново дуба рубати.
770] Втім, наче голос якийсь із середини дуба донісся:
771] "Я тут живу, під корою, улюблена німфа Церери,
772] й нині віщую тобі, помираючи: матимеш кару,
773] Гідну своїх злодіянь, що втішає мене перед смертю".
774] Та не отямивсь дикун: похитнулось, нарешті, підтяте
775] Дерево й, стягнене довгими линвами, важко на землю
776] Падає--широко ліс під його тягарем вилягає.
777] Горем полеглих гаїв, одночасно й своїм, перейнявшись,
778] Сестри дріади, вдягнувшись у темне, скорботні, зійшлися [151]
779] Всі до Церери гуртом — Ерісіхтону кари просити.
780] Згоду Церера дала; головою, прекрасна, хитнула —
781] Хвиля по нивах пішла, де вгиналось колосся налите.
782] Кару, що гідна була б співчуття,— якщо грішник у когось
783] На співчуття заслужив,— підшукала для нього Церера:
784] Голодом хоче морити. Оскільки ж сама до богині
785] Голоду вдатись не може (бо як же богині достачі
786] Й голоду разом зійтись?), то звернулася до однієї
787] З тих, що по горах гасають, богинь — Ореади сільської:
788] "Єсть,— каже їй,— на околицях Скіфії сніжної місце,
789] Гола, безплідна земля, де нема ні дерев, ні билинки.
790] Тільки гнітючий Мороз, тільки Трепет і Блідість живуть там,
791] І Голоднеча худа. Богохульнику в груди злочинні
792] Хай увірветься вона; хай ніяка на світі пожива
793] Не заспокоїть її — нехай навіть мене перевершить.
794] Лиш не лякайсь, що дорога далека: візьми колісницю.
795] Зміїв крилатих візьми, щоб під хмарами правити ними".
796] Тут же й дала їх. Вона ж, колісницею злинувши в небо,
797] В Скіфський край прибула й на вершині гори льодяної,
798] Що називають Кавказом її, зупинила драконів.
799] Поле було кам яне, де й побачила німфа Голодну:
800] Нігтями там і зубами хирляву траву вигрібала.
801] Простоволоса, бліда; наче ями, темніли очниці,
802] Спраглі вуста запеклись, мов іржею роз їло їй зуби;
803] Шкіра напнулась суха, й було нутрощі видно крізь неї;
804] Де закругляються стегна, там кості тонкі виступали.
805] Там, де мав бути живіт,— тільки місце лишилось для нього;
806] Груди ж немов до хребта прикріплялися, мляві й обвислі;
807] Від худини їй суглоби побільшали; повипинались
808] Чашки колін; величезними ґулями видались п'яти.
809] Здалеку вздрівши її — підійти не наважилась ближче —
810] Волю богині звістила, й хоч тільки хвилину була там,
811] Хоч тільки що прибула туди, хоч і далеко стояла,-
812] Голод відчула-таки,— й колісницю назад повертає,
813] В край Гемонійський, повіддями кваплячи зміїв у небі.
814] А Голоднеча тим часом, дарма що в Церери й у неї —
815] Різні шляхи, догодить їй готова. Вже вітер худющу
816] До Ерісіхтона в дім переніс. Ось у спальню злочинця
817] Входить нечутно вона й оповитого сном непробудним,-
818] Пізня була, тоді ніч,— обома обнімає руками;
819] В нього вдихає себе: проникає в уста йому, в горло,
820] В груди й голодну жагу розливає по жилах порожніх.
821] Діло звершивши своє, покидає багатий плодами
822] Край і в убогу домівку вертається, в звичні печери.
823] Солодко сон Ерісіхтона "рилами ніжними все ще
824] Пестив. До їжі вві сні дотягнутись, голодний вже, прагне, [152]
825] Вже пережовує щось, хоч і крихти не має у роті,
826] Вже й проковтнути жадливо спішить, але що тут ковтнути? —
827] Замість добірних, привабливих страв поїдає повітря.
828] Врешті, прокинувся він, і розжеврене прагнення їсти
829] В жадібне горло йому й у нутро ненаситне запало.
830] Тут же б із їв усе те, чим багаті повітря, і землі,
831] Й води. Вгинається стіл перед ним, а йому — все замало:
832] їсть він і їжею марить. Чим можна було б накормити
833] Багатолюдні міста,— тих наїдків одній лиш людині
834] Мало: що більше наповнює шлунок, то більше бажає.
835] Як насититися море не в змозі, хоча й поглинає
836] Води всієї землі, прибережні й віддалені ріки,
837] Як загребущий вогонь, що ні міри не знає, ні стриму:
838] Дров цілі стоси зжере, а підкинь йому більше поживи,-
839] Більшої схоче, бо більшу вона в нього будить жадобу,
840] Так ось тоді й Ерісіхтон: наповненим їжею ротом
841] їжі весь час домагається. Ще не ковтнув, а вже знову
842] й знову ковтнути спішить, бо живіт, як не дивно,— порожній.
843] Так ось у прірву його живота й поспливав непомітно
844] Батьківський статок, та голод їдкий не пригаснув ні трохи,-
845] Як і раніше йому допікав, палахтів непокірним
846] Полум ям. Канули, врешті, в нутро всі пожитки; зосталась
847] Тільки єдина дочка,— не такий би належавсь їй батько!
848] Скоро й дочку він продав. Не признавши господаря, в тузі
849] Вийшла над море вона, простягнула долоні й сказала:
850] "Вирви з неволі мене, безталанницю, ти, хто невинне
851] В мене дівоцтво відняв!" — це Нептун був, кого закликала.
852] Вчув це володар морів, і коли, спохватившись, за нею
853] Пан її вже поспішав,— їй поставу і вид чоловічий
854] Дав непомітно й начиння у руки їй вклав риболовне.
855] Власник, на неї зирнувши: "О ти, хто шматочком поживи
856] Мідний гачок приховав і розмотуєш вудку,— промовив,-
857] Доброго лову тобі! Хай довірливо йде на приманку
858] Риба й відчує гачок лиш тоді, коли добре прикусить!
859] Дівчину бачив я тут, незачесану, в простому платті,
860] На побережжі морськім, саме тут, де ти ловиш, стояла.
861] Де ж вона? Ось і сліди її ніг на піску обірвались".
862] Чуючи дар божества, задоволена тим, що про неї
863] В неї ж розпитують, так утікачка йому відмовляє:
864] "Хто б ти не був, не гнівись, але я, задивившись на вудку,
865] Не озиравсь і весь час лиш своїм був захоплений ділом.
866] Та, присягаюсь Нептуном, що нам, риболовам, сприяє,-
867] Поки я рибу ловлю, окрім мене, на березі тому,
868] Не появлявся ніхто, жодна дівчина тут не стояла".
869] Як не повірити в те? Почвалав він додому по ріні —
870] Не здогадавсь про обман, а вона стала знову собою.