706] Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,
707] Носом окованим води морські розтинає з розгону,
708] Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі
709] Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає
710] Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.
711] Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,
712] Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря
713] Тінь перебігла хистка,— вже на тінь нападає потвора.
714] Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі
715] Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,
716] Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає
717] Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,
718] Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,
719] Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі
720] З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.
721] Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,
722] То під водою ховається звір, то метається люто,
723] Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.
724] Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.
725] Рани тим часом наносить — то в спину, що мушлями вкрита,
726] То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,
727] Робиться тоншим,— усюди вганяє свій меч серповидний.
728] Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно
729] Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,
730] Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше
731] Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді
732] Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.
733] Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,
734] Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.
735] Оплески й радісний крик залунали на березі моря
736] Та між небесних осель".. Ніяк не натішаться зятем,
737] Доньки рятівником і захисником їхнього дому,
738] Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру, [82]
739] Діва розкована йде — тих трудів нагорода й причина.
740] Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,
741] Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,
742] Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави
743] Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.
744] Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим
745] Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,
746] І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.
747] Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити
748] Стеблах — і кожне чудовим стає, от і множать насіння,
749] Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.
750] Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:
751] Хай лиш повітря торкнуться вони — кам'яніють відразу;
752] Те, що травою зростало в воді, над водою — вже камінь.
753] Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:
754] Лівий — Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,
755] Третій, між ними,— Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,
756] Віснику неба — бичка, бика ж — тобі, Всемогутній.
757] Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,
758] Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають
759] І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.
760] З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,
761] Флейти, лунають пісні — променистої радості й щастя
762] Доказ гучний. Ось і двері відчинено — й злотом сяйнули
763] Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,
764] На величаву гостину прямують кефенські вельможі.
765] Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха
766] Кожному в серце проник, і тут про людей того краю
767] Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.
768] Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:
769] "Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу
770] Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!"
771] Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом
772] Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.
773] Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,
774] Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.
775] Поки те око вони одна одній передавали,
776] Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому
777] Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті
778] Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі
779] Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди
780] В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.
781] Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе
782] Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,
783] Як обезглавив її, коли змії й вона в непробудний
784] Канули сон, і про те, як тоді з материнської крові
785] Разом із братом своїм бистрокрилий Пегас народився. [83]
786] Про небезпеки згадав, а було їх чимало в тривалім
787] Леті,— про те, які землі, моря споглядав під собою,
788] Як і про те, яких крилами в небі сузір'їв торкнувся.
789] Потім неждано замовк. Але в цю ж таки мить його знову
790] Хтось із вельмож запитав, чому ті трійливі гадюки
791] Тільки Медузі одній з-поміж сестер у коси вплелися.
792] Гість же на те: "На питання твоє, признаюсь, таки варто
793] Відповідь дати. Так ось. Незрівнянною вродою славна,
794] Для багатьох вона заздрості гідним була пожаданням.
795] Надто ж волоссям своїм, хоч усе було в неї чудовим,
796] Сяяла. Знав я таких, що самі пересвідчились в цьому.
797] Кажуть, морів повелитель у храмі святому Мінерви
798] Нею оволодів. Громовержця дочка, відвернувшись,
799] Вкрила егідою чисте лице, а щоб гріх покарати
800] В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони.
801] Й нині ще, вводячи в жах ворогів обімлілих, богиня
802] Носить, могутня, на грудях тих змій, що сама їх створила".
КНИГА ПЯТА
1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн
2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах
3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,
4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.
5] Мить — і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.
6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві
7] Зчепляться буйні вітри — й за хвилину воно спохмурніє.
8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,
9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-
10] "Ось,-— каже,— ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!
11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,
12] Не допоможуть тобі!" Вже й списа підняв. "Зупинися! —
13] Тут йому крикнув Кефей,— що за думка тебе підбиває,
14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею
15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?
16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-
17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,
18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове
19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-
20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала
21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?
22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,
23] Й ти їй нічим не поміг — її дядько, її наречений?
24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього
25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,
26] Чом, як до скелі прикута була, ти не рвався до неї?
27] Ну так погодься, щоб мав її той, хто за неї боровся,
28] Хто мою старість од сліз уберіг, перед ким у боргу я.
29] Втім, не між вами двома, а між ним вибирав я і смертю".
30] Мовчки зиркає той то на нього, то на Персея,
31] Годі рішитись йому, кого б то поцілити першим.
32] Далі з усіх своїх сил, помножених лютістю й гнівом,
33] Ратище він, розмахнувшись, пустив — та намарно — в Персея. [85]
34] В ложе вбилася мідь — і зіскочив Персей з покривала,
35] Й кинув, розгніваний, списом тим самим у ворога, й був би
36] Груди йому розпоров, якби той у ту мить за жертовник
37] Не заховавсь: нечестивцю святе прислужилося місце!
38] Рет зате постраждав: у чоло йому вбилося вістря.
39] От він упав, і з кістки йому наконечник добуто;
40] Б ється вже він на землі і столи заплямовує кров ю.