— Я існую не як особистість, тільки як завершення традиції, кінець чогось — не краща його частина, а лише закінчення,— пояснювала вона, не відаючи, чи каже правду, чи все це нісенітниця,— і мені хочеться вшанувати мертвих, вдруге переживаючи їхні твори, вдруге переживаючи їхню одержимість... так би мовити, одружуючись з ними, поєднуючись з ними, як жінка поєднується з чоловіком — духовно й тілеспо...
Промовляла так тихо, так нерішуче, що слухачі часто не розбирали слів. Тоді заповзятливий молодик, що сидів у першому ряду чи поруч з нею на сцені, схоплювався на ноги і поправляв мікрофон.
— Тепер краще? Усім чути? — запитував він. Айліна бачила, як обличчя слухачів коливаються,
затуманюються й розпливаються — ніби драглиста протоплазма, і паніка охоплювала її єство — а що, коли їй приспічить виблювати тут на очах усіх? На цей невеличкий чепурний поміст, під який підклали словники задля неї? Однак виступала далі. Часом говорила про майбуття оповідання, часом —про майбуття вселюдської культури; вона чула, як її власний голос часто вимовляє знайоме, неживе, мертве для неї слово "В'єтнам", слово, котре колись щось означало;
чула, як ЇГ голос відлунює з найдальших кутків залу, немов від черепів усіх цих голів, а її власна голова порожня, мов барабан; іноді бачила себе збоку, ніби на відстані — жінку з довгим, але безживним мідно-рудим волоссям, запалими щоками, неприродно збільшеними зіницями. "Побічні дії: пригнічений стан, набряки, нудота, запори, жовтяниця, галюцинації..." Чи пе галюцинація це, коли бачиш себе збоку, чуєш себе на відстані? А може, це симптом божевілля?
Восени — взимку тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого і навесні тисяча дев'ятсот сімдесятого вона багато подорожувала, читала доповіді; в аеропортах її зустрічали зацікавлені незнайомці, відвозили до ретельно продезинфікованого номера мотелю. Часу вистачило лише, щоб написати кілька оповідань, які потребували ще значного редагування. Хоча голос звучав м'яко й виразно, кров шалено бурхала в жилах, а тіло, стримуючи, ховаючи під одягом жах, сахалося будь-яких чоловічих дотиків. Уже три роки Айліна потроху втрачала вагу і тепер мала вигляд незграбного, худорлявого, але надзвичайно інтелектуального, передчасно розвинутого дівчиська. Людям хотілося захистити її. Жінки ставилися до неї по-материнському, чоловіки завжди пропонували руку, коли вона переступала поріг; редактор знаменитого журналу для чоловіків запросив її пообідати і за обідом попередив про звичку Лайла Майєра одружуватися з молодими письменницями, щоб потім занапастити їх — зрештою, вій уже тричі одруя;увався, і виробився трафарет. Та певже? Усі ставилися до неї приязно; Айлі-ні згадувалися ті сутужні часи, коли вона бігла через вітряне університетське містечко в Детройті, і пальто метлялося навколо неї, а її тіло все ще перебувало в сяйві Гордонового кохання, вологе й спітніле від нього; їй вистачало самовладання вбігти в аудиторію, запізнившись па п'ять хвилин, вистачало самовладання нути пальто й розпочати лекцію... Батареї в тому рому приміщенні так сичали, ніби от-от мали впнути і нагадували велетенські артерії, її власні, няті життям нуртівні артерії.
Восени тисяча дев'ятсот сімдесятого року її знову росили до Детройта виступити з доповіддю перед кзвим осередком товариства Фі Бета Каппа '; вона а згоду і за кілька днів отримала листа від нового ana факультету гуманітарних паук — нового, відто-нк вона виїхала,— її давнього університету з за-шенням на вечір на її честь, як "вельмишановно-голишнього члена викладацького складу". Лист над-чайпо дипломатичний, просто звабливий. Вона вте-від них, вони позбулися її, а тепер чому їм не грітися па кілька годин?.. Отець Гоффман і собі їв кілька слів до деканового запрошення, вислов-[>чи надію, що вопа здорова і, як завжди, чарівна, та погодилася.
)тець Гоффман та ще одип священик приїхали по в готель "Шератон Кадільяк"; вона здивувалася, ічивши, що отець Гоффман відпустив довге волос-га шляхетні, сивуваті баки,— поряд з ним молод-і священик здавався навіть кострубатішим. Після ювих перших секунд — отець Гоффман забудьку-> назвав її "місіс Доног'ю" — вони розговорилися, ю вечора Айліна була настроєна життєрадісно: пок її, здається, вгамувався. По прибутті до дека->ї оселі вона відразу помітила, що Гордона немає; ула величезне полегшення, хоча знала наперед, він не прийде, не захоче зустрітися з нею знову... і відчула величезне полегшення і взяла келих, за-юнований отцем Гоффманом — його манери були ітково лицарські.
Привілейоване товариство студентів і випускни-коледжів.
— Айліна виглядає краще, ніж будь-коли,— сказав він, коли гості оточили її, дехто з примірником її роману для автографа.— Краще навіть, ніж на всіх її портретах. Але не будемо, як кажуть, утомлювати її. Не будемо виснажувати.
Він підливав їй напій, немов коханець або чоловік. Колись тут не тільки не помічали її романів, а й не вважали її письменницею, зате тепер усі випромінювали усмішки й засипали Айліну поздоровленнями — навіть дружини її колишніх колег, огрядні, крикливо вбрані жінки, які, здасться, завжди недолюблювали її.
Айліна почувала себе надто непевно, щоб зробити з цього приводу якісь саркастичні зауваження отцю Гоффману,— той міг би оцінити їх.
— Часи змінилися, Айліно, еге ж? — підморгнув він їй пустотливо,— По-перше, ви не такі вже збудливі, як бувало. Тоді ви були дуже молодою жінкою серед нас.
Хоч він був украй люб'язним, їй почулася погано прихована зневага до неї — до всіх жінок,— і від цієї здогадки їй похололо всередині. Вона промимрила щось про грип, який замучив її. Час прийняти пілюлю від "нежитю". Покопирсавшись у сумочці, дістала чималу жовту капсулу заспокійливих ліків і запила її ковтком віскі.
Отець Гоффмап, доктор О'Брайн і новий молодий асистент — поет, чия перша книжка мала з'явитися друком наступної весни,— говорили майже хором, розповідаючи Айліні про всі нововведення в університеті. Університет тепер більше орієнтується па громадськість. Його приміщення — передусім, фізичний кабінет — відкриті для відвідувачів у певні вечори й щосуботи. Молодий поет — він мав дуже довге русяве волосся і носив замшевий костюм та чорну шовкову сорочку з високим коміром — раз у раз перебивав старших чоловіків короткими вибухами веселощів: