Мертва зона

Сторінка 41 з 134

Стівен Кінг

— Я хочу залишитися з моїм хлопчиком, — голосно озвалась Віра.

— Краще тобі теж поїхати, мамо, — сказав Джонні. Розпач трохи розвіявся, але Джонні добре пам'ятав, як йому було вдень. Коли б мати завела тоді теревені про чудесне призначення, яке приготував для нього Господь бог, Джонні навряд чи стримав би напад істеричного сміху.

— Я тобі потрібна, Джонні. Я повинна пояснити тобі...

— Найперше мені потрібно одужати, — сказав Джонні. — Ти поясниш мені все, що захочеш, коли я почну ходити. Гаразд?

Віра не відповіла. На її обличчі застиг майже сміховинно затятий вираз, а проте нічого смішного в їхньому становищі не було. Анічогісінько. Хіба що химерна примха долі, ото й тільки. Якби я проїхав тією дорогою на п'ять хвилин раніше чи пізніше, все могло б бути по-іншому. А тепер подумати лишень, як нас усіх довбонуло. І вона вважає, що все це з волі божої. Мабуть, так і треба, бо інакше не довго й геть з глузду з'їхати.

Щоб порушити ніякову мовчанку, Джонні спитав:

— То що, тату, Ніксона знов обрали? А хто був його суперником?

— Обрали, — відказав Герб. — А змагався з ним Макговерн.

— Хто?

— Макговерн. Сенатор від Південної Дакоти.

— А не Маскі?

— Ні. Але Ніксон уже не президент. Він пішов у відставку.

— Що?

— Він був облудник, — суворо промовила Віра. — Його здолала гординя, і Господь бог відступився від нього.

— Ніксон пішов у відставку? — Джонні був приголомшений. — Ніксон?

— Мусив піти, а то б його погнали, — сказав Герб. — Уже готове було звинувачення у державному злочині.

Раптом Джонні збагнув, що в американському політичному житті відбулися великі й глибокі переміни, — найімовірніше, спричинені війною у В'єтнамі, — і що всі вони пройшли повз нього. Це вперше він по-справжньому відчув себе Ріпом Ван Вінклем. Якою ж мірою все змінилося? Він навіть не зважувався запитати. Потім його пронизала моторошна думка...

— Невже Агню... став президентом?

— Форд, — сказала Віра. — Добрий, порядний чоловік.

— Генрі Форд — президент Сполучених Штатів?!

— Не Генрі, — сказала вона. — Джеррі .

Джонні пильно дивився то на матір, то на батька, майже впевнений, що все воно або сон, або якийсь несусвітний жарт.

— Агню теж пішов у відставку, — пояснила Віра. Губи її міцно стислись і аж побіліли. — Він був злодій. Узяв хабара просто в своєму кабінеті. Так усі кажуть.

— Він пішов не через хабар, — сказав Герб, — а через якусь брудну історію в своєму рідному Меріленді. Схоже на "те, що він загруз у ній по самі вуха. Ніксон призначив віце-президентом Джеррі Форда. А в серпні минулого року й сам пішов у відставку, і його місце зайняв Форд. Цей зробив віце-президентом Нельсона Рокфеллера. Отакі в нас справи.

— Розлучений, — похмуро мовила Віра. — Господь ніколи не допустить, щоб він став президентом.

— А що ж накоїв Ніксон? — спитав Джонні. — Їй-богу, я не... — Він швидко позирнув на матір, яка враз насупилась. — Я хотів сказати, добре мені діло, коли дійшло до звинувачення в державному злочині...

— Не згадуй всує ім'я спасителя нашого, коли говориш про кодло безчесних політиканів, — промовила Віра. — Усе те спричинив Уотергейт.

— Уотергейт? Це що — операція у В'єтнамі? Щось таке?

— Готель "Уотергейт" у Вашингтоні, — пояснив Герб. — Якісь кубинські емігранти пробралися в розміщену там штаб-квартиру демократичної партії, і їх застукали. Ніксон знав про це. І намагався затерти справу.

— Ти жартуєш? — нарешті здобувся на слово Джонні.

— Лишилися магнітофонні записи, — докинула Віра. — І отой Джон Дін . Не більш як пацюк, що тікав з приреченого корабля, так я вважаю. Звичайна річ.

— Тату, ти можеш усе це мені пояснити?

— Спробую, — сказав Герб. — Але не думаю, що всю цю історію розкрито до кінця, навіть тепер. Я принесу тобі книжки. Про Уотергейт написано вже мільйон книжок, і, мабуть, поки все остаточно з'ясується, буде написано ще стільки ж. Так от, улітку тисяча дев'ятсот сімдесят другого року, незадовго до виборів...

2

Було пів на одинадцяту, батьки вже пішли. У палаті світив тільки нічник. Джонні не міг заснути. Від усього, що він почув, брала тривога й паморочилось у голові. За такий короткий час світ змінився куди істотніше, ніж можна було припустити. Джонні почував себе геть відсталим від поступу й ритму життя.

Ціни на бензин, як сказав йому батько, підскочили мало не вдвоє. На той час, як він попав у катастрофу, галон бензину було вільно купити за тридцять чи тридцять п'ять центів. Тепер він коштує п'ятдесят чотири центи, і часом перед бензоколонками виникають черги. По всій країні обмежено швидкість руху до п'ятдесяти п'яти миль на годину, і водії далеких вантажних рейсів мало не збунтувалися.

Та все це дрібниці. Головне — закінчилась війна у В'єтнамі. Країна зрештою пішла комуністичним шляхом. Герб сказав, це сталося саме тоді, як у Джонні з'явились перші ознаки пробудження від коми.

Президент Сполучених Штатів відвідав червоний Китай. Не Форд, а ще Ніксон. Поїхав туди незадовго до своєї відставки. Ніксон, хто б міг подумати. Давній борець із крамолою. Якби про це сказав йому не батько, Джонні нізащо б не повірив.

Надто багато було новин, і це його лякало. Раптом йому захотілося більш нічого не знати, щоб не схибнутись остаточно. Ота ручка в доктора Брауна, фломастер... а скільки ще таких нових речей з'явилося? Сотні всіляких дрібничок, і кожна знов і знов нагадуватиме йому: ти втратив добрячий шмат свого життя, майже шість відсотків, якщо вірити статистиці. Ти відстав від часу. Залишився в минулому.

— Джоне! — тихо покликав хтось. — Джоне, ви не спите?

Він обернувся. У дверях вимальовувалась невиразна постать. Присадкуватий, трохи зсутулений чоловік. То був Вейзак.

— Ні, не сплю.

— Так я й думав. Можна зайти?

— Прошу, заходьте.

Цього вечора Вейзак мав старіший вигляд. Він сів біля ліжка Джонні.

— Я зателефонував туди, — сказав він. — Викликав довідкову в Кармелі, Каліфорнія. Попросив телефон місіс Йоганни Боренц. Як гадаєте, дали мені її номер?

— Хіба що він не зареєстрований або вона взагалі не має телефону.

— Вона має телефон. Мені дали номер.

— Еге ж, — мовив Джонні.

Усе це цікавило його тільки із симпатії до Вейзака, не більше. Йому не потрібні були докази існування Йоганни Боренц, він це знав напевне, так само як і те, що він не лівша.