Мері Поппінс повертається

Сторінка 14 з 23

Памела Ліндон Треверс

Майкл не міг надивитися на них: на свою власну — жовту, на синю кульку Джейн, на рожеву —Близнят і на червону кулю Мері Поппінс. Тепер вони були такі непорушні. Ані похитнулися. Легесенькі і яскраві, вони спокійно висіли під стелею.

— Цікаво! — стиха, ніби сам до себе, обізвався Майкл.

— Що тобі цікаво? — запитала Мері Поппінс, розкладаючи пакунки.

— Цікаво, чи було б таке без вас? Мері Поппінс пирхнула.

— А от мені цікаво, чи ти коли будеш не такий дуже цікавий?

Цим і довелося Майклові задовольнитись.

СЕРЕДА — НЕЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

Цок-цок! Цок-цок!

Маятник годинника на стіні в Дитячій гойдався туди-сюди, неначе то стара бабуся хитала головою. Цок-цок! Цок-цок!

Потім цокання примовкло, годинник задзижчав і захрипів, спочатку тихо, а далі голосніше, мовби в нього десь боліло, і так затремтів, аж камін увесь задрижав. Порожня банка з-під варення підскочила й захиталася, Джонова щіточка для волосся, яку там забули звечора, затанцювала на своїх щетинках. Великий гарний Таріль, подарунок на хрестини місіс Бенкс від її двоюрідної бабусі Керолайн, посунувся так, що троє намальованих на ньому хлоп'ят, які гралися в коней, стали на голови.

І аж по всьому тому, коли вже здавалося, що годинник ось-ось вибухне, він став видзвонювати години.

Раз! Два! Три! Чотири! П'ять! Шість! Сім!

На останньому ударі Джейн прокинулася.

Сонячне проміння лилося в щілину поміж завісами і золотими смугами падало на ліжко. Джейн сіла на постелі і озирнулася по Дитячій. З Майклового ліжка не було чути й звуку. Близнята в своїх ліжечках смоктали пальчики й глибоко дихали.

— Тільки я не сплю, — задоволено сказала Джейн сама до себе. — Усі в світі сплять, тільки я — ні. Можу собі полежати і про все-все-все подумати.

Вона підтягла коліна до підборіддя і вмостилася, неначе в теплому гніздечку.

— Тепер я пташка, — сказала вона собі. — Я щойно знесла семеро гарненьких біленьких яєчок і накрила їх крильцями — висиджую пташенят. Квок-квок! Квок-квок! — тихесенько спробувала вона квоктати. — А через довгий-довгий час, може, аж за півгодини, щось ледве чутно писне — "Пі"! і стукне в шкаралупу, а тоді й усі шкаралупки розскочаться, і з них вилупляться семеро писклят: троє жовтеньких, двоє коричневих і двоє...

— Час уставати!

Мері Поппінс, хтозна й звідки взявшись, смикнула ковдру з плечей Джейн.

— Ой, ні, НІ!— запищала Джейн, знов натягаючи на себе ковдру.

Вона страх як розсердилась на Мері Поппінс за те, що та все їй зіпсувала.

— Я не хочу вставати! — затялася Джейн, ховаючи обличчя в подушку.

— Та невже? — сказала Мері Поппінс спокійно, ніби її анітрохи не цікавили бажання Джейн, і скинула ковдру геть з ліжка. Джейн довелося підхопитися на ноги.

— Ой Господи, — запхикала вона, — і чого це завжди мені та й мені вставати першій?

— Ти найстарша — ось чого!

Мері Поппінс підштовхнула її до ванної кімнати.

— Аяне хочу бути найстарша! Чого Майкл хоч трохи не побуде найстаршим?

— Тому що ти народилася раніше, зрозуміла?

— А я не просилась! Мені надокучило народжуватися раніше! Я хочу подумати!

— Будеш думати, як чиститимеш зуби.

— Тоді я вже думатиму не про те.

— Ну, а хто ж хотів би думати все про одне? —Я!

Мері Поппінс кинула на неї швидкий, осудливий погляд.

— Годі вже, доволі!

І з її голосу Джейн зрозуміла, що вона не жартує. Мері Поппінс пішла будити Майкла. Джейн відклала зубну щіточку й сіла на краєчок ванни.

— Це несправедливо! — бурчала вона, штурхаючи ногою лінолеум. — Все, що гірше, робити мені, бо я найстарша! Не буду чистити зуби!

їй аж самій було дивно з себе. Вона завжди раділа, що старша за Майкла й Близнят. Бо це означало, що вона найголовніша і ніби важливіша за них. Та сьогодні... чому ж це сьогодні все її так сердить і дратує?

— Якби Майкл народився раніше, я б устигла висидіти своїх пташенят! — пробубоніла вона сама до себе й подумала, що день почався погано.

На лихо, далі все пішло не краще, а ще гірше. За сніданком Мері Поппінс виявила, що рисових баранців одному з дітей не вистачає.

— Що ж, доведеться Джейн їсти кашу з рисового борошна, — сказала вона, ставлячи на стіл тарілки, й сердито пирхнула, бо не любила варити кашу з борошна, яке неодмінно збивалося в грудочки.

— Чому це? — завела Джейн. — Я хочу баранців! Мері Поппінс сердито глянула на неї.

— Бо ти найстарша!

Що, знов? Знов це ненависне слово? Джейн під столом щосили застукотіла ногою по стільці, — їй хотілось, щоб лак облупився, — а тоді взялася до своєї каші — так повільно, як тільки насмілилась при Мері Поппінс. Поклавши ложку каші в рот, вона довго-довго жувала, намагаючись ковтати якомога менше.

Ото нехай знають! Умре вона їм з голоду, тоді ще пожалкують!

— Який сьогодні день? — весело спитав Майкл, вибираючи рештки свого рису.

— Середа! — сказала Мері Поппінс. — Не прош-креби тарілки, будь ласка!

— То це ми сьогодні йдемо на чай до міс Жайворон?

— Як будете слухняні, — сказала Мері Поппінс похмуро, ніби не вірила, шо це можливо.

Але Майкл був собі сьогодні напрочуд веселий і не звернув на те уваги.

— Середа! — гукнув він, вибиваючи ложкою об стіл. — Джейн народилася в середу.

А хто в середу родився, Тому вік сумний судився.

Через те їй і припало їсти кашу з рисового борошна, а не баранці з молоком! — піддрочив він.

Джейн насупилася і налагодилась добре штурхнути його попід столом, та він ухилився, швидко прийняв ногу і зареготався.

Народився в понеділок — Будеш гарний, мов барвінок. А в вівторок, ~ то такий, — Наче ласочка, гнучкий!

Він захихотів.

— І це правда! Близнята гнучкі, неначе ласочки, бо вони народилися у вівторок. А я в понеділок — от я й гарний, мов барвінок!

Джейн зневажливо засміялася.

— А от і гарний! — не вгамовувався він. — Я чув, місіс Брілл казала! Вона сказала Елін, що я такий гарнесенький, як півкронова монетка!

— Ну вже й гарний! — пирхнула Джейн. — Он ще й ніс кирпатий!

Майкл ображено подивився на неї.

І знову Джейн сама собі здивувалась. Іншим разом вона охоче згодилась би з Майклом, бо й їй він завжди здавався дуже гарненьким хлоп'ям. А тепер вона злісно сказала:

— І ноги в тебе криві! Криволапко, криволапко! Майкл кинувся на неї.