Ментальність орди

Сторінка 63 з 66

Гуцало Євген

Згадаймо, що після жовтневого путчу 1917 р. ця мова стала мовою ленінських декретів, ленінських анексій і контрибуцій, ленінської повальної брехні, мовою ревтрибуналів, і ця ленін— сько-троцька мова стала мовою знищення будь-яких свобод у будь-яких сферах, стала мовою чергового поневолення України, як і всіх інших державних утворень, що виникли на уламках Росій­ської імперії; ця мова стала мовою розстрілів і геноцидів, мовою тієї так званої революційної правосвідомості, що вбиває будь-які права, як і будь-яку свідомість; ця мова стала мовою концентра­ційних таборів усього неосяжного ГУЛАГу, котрий у такий спосіб моделював усю "безодню" (Ф. Достоєвський) російської душі, народної вдачі, це мова психушок, де здоровомислячим людям відповідномислячі експерти ставили діагноз божевільних, як то відповідномислячий цар колись оголосив П. Чаадаева, — й краї­ну було перетворено на грандіозну психушку з сотнями й сотня­ми Чаадаєвих різних національностей; це мова знищення не просто інших мов, бо, мовляв, така "полуразбойничья стихия русского языка", а й мова знищення філософської думки, мова знищення демократії і прав людини, мова знищення будь-яких понять про цивілізований шлях розвитку; це мова боротьби з такими науками, як кібернетика чи генетика, економіка чи фу­турологія; це мова боротьби з літературою, музикою, живописом, взагалі — з естетикою, з гармонією і красою, це мова фантастич­них дезінформацій будь у чому, це мова фальшу, брехні, окоза­милювання, холуйства; а що вже казати про те, що це мова вірнопідданства! Звичайно, з допомогою й рідних мов можна було засвідчити таке вкрай необхідне Кремлю вірнопідданство, але де­монстроване іншими мовами викликало підозру, накладало тавро неповноцінності й меншовартості в цьому вірнопідданстві, а от російська мова була універсальна, ця мова знімала будь-які підоз­ри з вірнопідданого, як і позбавляла його небажаних комплексів, і вже російськомовний вірнопідданий українець цінувався значно вище, ніж україномовний вірнопідданий, а російськомовний вірнопідданий Кремлю німець Хоннеккер там чи бельгієць Воло­дя Тетельбойм взагалі правили за зразок і приклад, здавалося б, планетарної вірнопідданості, яка з допомогою ось таких пред­ставників "прогресивного людства" мала неминуче і, звичайно, назавжди перемогти в усьому світі, а відтак би перемогла б у всьому світі й мова "межнационального общения", а інші мови тільки б заважали й невідомо куди повели й завели б саме від такого "межнационального общения"!.. Ну як тут принагідно не згадати мовознавця всіх часів і народів Джугашвілі-Сталіна, і як він законно, водночас і неповторно, вписується в цю "полураз­бойничью стихию русского языка", своєю постаттю значно ви­вищуючи над постаттю — це для логічного прикладу — такого теж неповторного й теж колоритного філолога та мовознавця як Єрмак... чи там Стенька Разін... чи Хабаров.

Мова російської нації — мова національна? Мова російської нації — шовіністична? Мова російської нації — інтернаціональ­на? Скільки ж у неї ликів, який — справжній? Мабуть, справж­ній — це таки шовіністичний лик, який маскується то під суто національний, то під інтернаціональний лик, бо є оця невит­равна потреба маскуватися, будучи такими за органічною сут­тю, а ця органічна суть таки в "полуразбойничьей стихии рус­ского языка".

А хіба російська мова не є мовою завоювання Чечні, мовою депортації чеченського народу і мовою нинішнього геноциду в Чечні?

А хіба російська мова не є мовою екстремістів комуністично­го штибу, які прагнуть відновлення Радянського Союзу, себто імперської Росії? А хіба українські комуністи, прагнучи відстояти офіційний статус російської мови в Україні, не є екстремістами— терористами, що використовують російську мову як зброю з ме­тою подальшого закріпачення в "братерських" обіймах? Росій­ська мова зостається як тактичним, так і стратегічним, далекого історичного прицілу, нержавіючим інструментом, який весь час перебуває на своєму "філологічному" марші, готовий до чергово­го "філологічного" штурму...

Але невже все — так безрадісно, так безнадійно? Авжеж, ні. Хоч і "полуразбойничья стихия русского язика", яка видається за "черный хлеб на богатом столе", але ж, скажімо, таки є бага­тий стіл, а на цьому багатому столі, наприклад, О. Блок, уже ци­тований. Прекрасна поезія:

Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?

Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма!

Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться...

Вольному сердцу на что твоя тьма?

Знала ли что? или в Бога ты верила?

Что там услышишь из песен твоих?

Чудь начудила, да Меря намерила

Гатей, дорог да столбов верстовых...

Лодки да грады по рекам рубила ты,

Но до Царьградских святынь не дошла...

Соколов, лебедей в степь распустила ты, Кинулась из степи черная мгла...

За море Черное, за море Белое В черные ночи и в белые дни Дико глядится лицо онемелое, Очи татарские мечут огни...

Тихое, долгое, красное зарево Каждую ночь над становьем твоим... Что же маячишь ты, сонное марево? Вольным играешься духом моим?

Хіба ж не висока поезія? Висока. Отже, мова штурмів та розстрілів, ГУЛАГів і психушок може бути великою мовою святої поезії? Щойно цитований О. Блок відповідає цілком схвально. "Но до Царьградских святынь не дошла..." Й це чудово, що не дійшла, бо дійшла до святинь Криму — й де ті святині?! За море Черное, за море Белое... дико глядится лицо онемелое, очи татар­ские мечут огни...". Висока поезія, фантасмагорична правда вчо­рашнього дня і дня сьогоднішнього, одне й те саме "лицо онеме­лое", одні й ті самі "...мечут огни ...очи татарские", тільки це вже татарські очі таки російського народу. А хто відмовить цій мові у красі, коли читаєш і перечитуєш: "Тихое, долгое, красное зарево каждую ночь над становьем твоим"? Таки щоночі — і колись, і те­пер, вдивляєшся бодай у Чечню, видно добре з України "долгое, красное зарево".

І цією ж мовою постійної агресії — хіба не справедливий заклик болісного сумління: "Эх, не пора ль разлучиться, раска­яться..."

Вірш датовано 19 липня 1910 р.

Минуло мало не ціле століття. Хтось учора чи сьогодні в Росії захотів розлучитися з такою Росією, хтось покаявся?