Російський мислитель А. Ільїн писав, що "революция была срывом в духовную пропасть, религиозным оскудением, патриотическим и нравственным помрачением русской народной души! Не будь этого оскудения и помрачения, русская многомилионная армия не разбежалась бы, ее верные и доблестные офицеры не подверглись бы растерзанию... Ленин и его шайка не нашли бы себе того кадра шпионов и палачей, без которого их террор не мог бы осуществиться; народ не допустил бы до избиения своего духовенства и до сноса своих храмов".
Отож, наділений ментальністю "безодні" (Ф. Достоєвський), під час революції народ зірвався ще й у духовну безодню, і це справді так. Але ж згадаймо, що ці так звані зриви, падіння, польоти, як стверджував автор "Братів Карамазових", саме в природі російської душі, вона без них не може, вони їй потрібні, — як окремій особистості, так і цілому народові. І такий катаклізм, як Лютнева революція, і такий катаклізм, як жовтневий переворот, — усе це явлено світу саме характером російської ментальності, і хоч народ сподівався, що це воздається йому "во здравие", але ж "во здравие" не воздалося, і не тільки йому, а й багатьом "народам России", що не зі своєї волі опинилися в силовому полі цієї начебто непередбачуваної ментальності, а насправді, як бачимо, таки передбачуваної у своїй самознищувальній і самовоскрешальній абсурдності. "Ленин и его шайка" — не інопланетяни, не з космосу звалилися, хоча, звичайно, з космосу, але насамперед з космосу народу, який постійно зайнятий пошуками "Білої Арапії", якогось обітованого
Біловоддя, медових рік ("На Амурі "щастя!", "Амудар'я — наш Ніл" і т. д.). І зґвалтована "Лениным и его шайкою" Россия — це ж, власне, у вигляді експропріації, у вигляді соціального терору, насильницького перерозподілу "за справедливістю", у вигляді фантасмагоричного комунізму і є та сама по суті "Біла Арапія", коли віднімається й присвоюється чуже, коли безчинствує злодійство та розбійництво, коли соціальний розбій маскується під соціальний захист. "Ленин и его шайка" мали багатьох попередників, хай то конкістадор Єрмак з армією поплічників, хай то інші знамениті чи зовсім невідомі конкістадори, й цілком можливо, що народ імперії ще постарається знайти собі нового Леніна — типу демагога Жириновского, а за "шайкою" справа не стане. Чорний прогноз? Так, чорний, але ж — "нельзя уйти от самих себя", можна залишатися тільки самими собою, і вкрай складно "изменить характер" — як складно змінити й розташування зірок на небесах. Астрологію не переграєш, навіть професіональні астрологи не беруться, ото хіба що пройдисвіти від економіки й політики намагаються переграти соціальну астрологію — то на ленінський штиб, то на хрущовський, то на якийсь інший.
У німецького вченого Дітера Гро в його праці "Росія очима Європи" (1961) читаю: "У середині минулого століття було висунуто два прогнози, які наче привиди витали в газетах і дослідженнях, а саме — звістувався прояв комуністичного і російського привидів. Сьогодні ми можемо сказати, що комуністичний привид став реальністю тільки дякуючи російському, а російський привид — лиш дякуючи комуністичному, і обидва ожили тільки тому, що росіяни спробували реалізувати до кінця всі висновки західної соціальної філософії".
Мені ж ідея привидів — російського й комуністичного — бачиться у вигляді російської матрьошки, коли одна матрьошка появляється з лона іншої матрьошки, національна система матрьошок, що існують і осягаються у взаємозв'язаності. "Ленин и его шайка" — це російська матрьошка, що схибнулася на західній соціальній філософії, відтак присудила схибнутися народові й народам світу.
Інтернаціональний рай, пейзанське благополуччя у постановці комуністичних шоуменів (тепер в Україні в цих ролях виступають лідери компартії та соцпартії П. Симоненко та О. Мороз) мають попередників, здавалося б, зовсім несподіваних, але... чи таких і несподіваних?.. У 1787 році Катерина II прибула з вельможним почтом у Київ, а далі — Кременчук, далі — імператорська флотилія попливла на Херсон. Фаворит Потьомкін подбав, щоб потішити порфіроносну, і на берегах Дніпра наче за помахом чарівної палички появлялися декоративні дачі й палаци, тріумфальні арки (як тепер у Києві арка "дружби"), квіткові гірлянди, вигадливої фантазії декорації. Величезні стада худоби було зігнано до річки, щоб оживляти мальовничі пейзажі. Плаваючи в човнах по річці, народ у святкових строях співав радісних пісень. Коли корабель імператриці причалював до берега, до неї приходили депутації українців, татарів, греків, сербів, вірменів. Сотні тисяч ракет по ночах згорали в феєрверках, палахкотіли розкішні ілюмінації. Серце матушки-цариці мліло від радості, що народ так благоденствує... Ну буквально виставка досягнень у народному господарстві УРСР!.. А "аркодужну" споруду в Києві над Дніпром виготовлено, мабуть, з вареної ковбаси за 2.20, і як це досі ніхто не здогадався і не роздер на шматки, бо ж іще Шевченком сказано — за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то віддасте...
Історія, за переконанням П. Чаадаева, є "ключом к пониманию народов", і це правильно як учора, так і сьогодні, але чи правильно ми користуємося и л. ключем, та й чи хочемо правильно користуватися ключем, щоб розуміти історію свого народу, історію таки великого північного народу, — ось далеко не риторичне й далеко не "праздное" запитання як до самих себе, так і до великого північного народу.
III. Материк російської історії — це постійні сейсмічні вибухи, тектонічні розриви, більші чи менші, й мало чи не після кожного такого розриву-вибуху здавалося, що минулої історії вже начебто й немає, хід її різко змінився, й саме тепер настає ера нового життя і нової історії. І сьогодні ми разом із росіянами (адже у нас спільний цей історичний материк) переживаємо черговий тектонічний вибух-розрив, коли знову здається, що різко міняється історичне русло, що починається нова історія, і ми вкотре покладаємо великі надії на це оманливе грядуще, яке, вважаємо, достойне нас, а ми ж достойні його. Можливо, черговий ілюзіон у великому, майже тисячолітньому ілюзіоні? Але яке невмолиме пришестя — настання цих вибухів-розривів у материку народного буття, що їх, здається, навіть можна програмувати, знаючи душу етносу й пильно прислухаючись до тих процесів, що відбуваються в ній, що, зрештою, оформлюються й вивертаються з неї у вигляді ось таких викидів — викид за викидом, викид за викидом: наче вулкан, що живе в певному циклі.