Не сумніваюся, сьогодні цікаво почути й таке. Цей Всеслов'янський союз ("единый и неделимый", "союз нерушимый") у візіях М. Данилевського і, звичайно, з проекцією на нинішній день, мав складатися з Російської імперії з приєднанням до неї всієї Галичини й Угорської Русі, з приєднанням королівства Чехо-Мораво-Словацького, до якого б увійшла Північно-Західна Угорщина; з приєднанням королівства Сербо-Хорвато-Словенського, яке складається з князівства Сербського, Чорногорії, Боснії, Герцеговини, Старої Сербії, Північної Албанії, Сербського воєводства і Баната, Хорватії, Славонії, Далмації, Воєнної Границі, герцогства Крайни, Герца, Градиски, Істрії, Трієстської округи, двох третіх Каринтії і однієї п'ятої Штірії по Драві; з приєднанням королівства Болгарського з Болгарією, більшою частиною Румилії та Македонії; з приєднанням королівства Румунського з Волощиною, Молдавією, частиною Буковини, половиною Трансільванії, приблизно по річку Марош, і з населеною переважно молдаванами західною частиною Бессарабії, взамін якої Росія повинна б одержати частину Південної Бессарабії з Дунайською дельтою, що відійшли від неї, й півострів Добруджу; з приєднанням королівства Еллінського, з долученням до нинішнього його складу Фес— салії, Епіру, південно-західної частини Македонії, всіх островів Архіпелагу, Родосу, Криту, Кіпру і малоазійського узбережжя Егейського моря; з приєднанням королівства Мадярського, тобто Угорщини й Трансільванії; з приєднанням Царгородської округи з прилеглими частинами Румунії і Малої Азії, які оточують Босфор, Мармурове море й Дарданелли, з півостровом Галіполі і островом Генедосом...
Оце масштаби, оце євразійський простір — аж дух захоплює! Ото скільки б ще могло приєднатись — якби так сталось, як гадалось! — усіляких політичних зубрів, які були зібралися в Бєловєзькій пущі, артистично обернувши Радянський Союз на СНД. А в якому невгадуваному сьогодні складі існувала б Російська Федерація з її федеративною цілісністю та брежнєвсько-сусловським конституційним простором, порушувати які, відома річ, зась усім, ото б де ще на цьому євразійському просторі сходила кров'ю друга чи й третя Чечня — на Родосі? на Криті? на Кіпрі? на малоазійському узбережжі Егейського моря?
А в результаті Другої світової війни, після перемоги над іншими прихильниками своєї ідеї євразійського простору, над німецькими фашистами, так званий соціалістичний табір уже мав реальні обриси цієї грандіозної російської візи, щоправда, з центром у Москві, а не в Стамбулі-Константинополі, зате з безумовним і незаперечним "гегемоническим преобладанием" в ньому таки Росії, як і марилося М. Данилевському.
А вчення марксизму-ленінізму, як і комунізм, який мав перемогти в усьому світі, виводило месіянський народ і месіянську Росію на всепланетарні терени. Як співається в "Інтернаціоналі": "Мы наш, мы новый мир построим". Як у цьому випадку, як і в інших випадках — таки "наш". Ясна річ, з "гегемоническим преобладанием" Росії, бо такий "Божий промысел". І тут усезрячий "Божий промысел" гармонійно поєднувався як з ученням марксизму-ленінізму, так і з месіянською — якогось буквально "запредельного" наповнення — роллю російського народу у світовій історії, бо цю роль поміж інших народів він просто приречений зіграти.
Отож не може не зіграти?! Отож таки неминуче знову постарається зіграти, бо така його доля, й це неминуче позначиться на долі інших народів?
А як саме позначалося і позначається, — ми добре знаємо з історії вчорашньої і нинішньої.
От не давала й не дає мені спокою ота пісня давня російська, монолог Баньки Каїна-розбійника, бродяги й хайла, котрий, сидячи в тюрмі, страждає:
Мне сахарная — сладкая ества, братцы, на ум нейдет.
Мне Московское сильное царство, братцы, с ума нейдет.
Бо оте "Московское сильное царство" — і його розбійницьких кривавих рук справа, і його, хайла, предмет душевних турбот.
А мені от, наче тому хайлу, теж не йде з голови бодай отака нав'язлива ідея: а як би велося отому королівству Еллінському в складі "единой и неделимой"? Як би, скажімо, отой самий не такий уже й фольклорний хайло (за прототипа — реальний Ванька Каїн) потерпав таки за вічну приналежність королівства Еллінського до матушки Росії? Це б яку тоді генеалогію, яке історичне древо нафантазували собі хайли в коронах і хайли в еполетах, а ще ж і хайли з науковими академічними званнями, а ще ж і хайли в поезії! А ще б і камаринський мужик дав десь із Рязані тягу на Олімп, сподіваючись там на безплатну сивуху та на кисільні береги Егейського моря. Й гора Афон — ото вже "исконная земля!" — поближчала б. А Гріб Господній? Е-е, таки бачився, бачився свій хрестовий похід, зі своєю відвічно "сермяж— ною" мотивацією (Г. Державін: "О Росс! Шагни — и вся твоя вселенна!") Думаю, дали б собі раду і з грецькою міфологією, і Геродота б приватизували та русифікували, а от щодо філософів... Це ж бо яке сузір'я — Фалес, Солон, Хілон, Евклід, Платон, Арістотель, Стратон, Діоген, Зенон, Піфагор, Емпедокл, Геракліт, Демокріт, Протагор, Епікур, Платон... Невичерпне море грецької філософії!.. Та можна не сумніватися, що таки зуміли б загнати в свою генезу. (Отоді, очевидно, академік Д. Лихачов міг би ще з більшою гордістю заявити: "Тысячелетние культурные традиции ко многому обязывают".) І в який би спосіб "освоїли" всю грецьку філософію? (Академік Д. Лихачов: "Одно освоение Сибири чего стоит!") Та, безсумнівно, у випробуваний традиційний спосіб, диктований характером державності. Як то в О. Грибоедова: "Фельдфебеля в Вольтеры дам". М. Данилевський: "Каким дух занимающим восторгом наполнило бы наши сердца сияние нами воздвигнутого креста на куполе святой Софии!"
А тепер згадаймо, як у Москві в тридцятих роках висаджено Храм Христа-Спасителя. І скільки знищено храмів у Києві, в Україні. Можна не сумніватися, що серця в більшовиків при тих акціях були наповнені "дух захватывающим восторгом". Як можна й не сумніватися в тому, що при іншому ході історії отой хрест з купола Святої Софії в Константинополі було б не тільки скинуто, а й сам храм висаджено в повітря. Річ у тому, що оце варварське з "Інтернаціоналу" — "весь мир насилья мы разрушим до основанья" — це не тільки з комуністичних засад, а й з природи російської ментальності, тут вони гармонійно поєдналися, поклавши за принципи — неодмінно руйнувати, пообіцявши на пізніше "перестройку", та насправді процес завжди зводився до руйнування, бо ж і "перестройка" — це теж руйнування.