Увечері, як і передбачали місіс Грант та її сестра, дехто побажав зіграти у віст, проте лишалося й досить багато учасників для кругової гри; і останні радо на це погодилися, як те зазвичай роблять люди, позбавлені права вибору. Майже одразу після вісту влаштували гру у "спекуляцію", і леді Бертрам потрапила у вельми скрутне становище, бо їй запропонували обидві гри на вибір, і тепер вона вагалася, чи обрати їй віст, чи ні. Її мучили сумніви. На щастя, сер Томас був поруч.
— А ви як гадаєте, сер Томас? Віст чи спекуляція — що мене розважить більше?
Сер Томас роздумував недовго — і запропонував "спекуляцію". Він був непоганим гравцем у віст і, певно, відчув, що сам він не зможе як слід розважитись, маючи її за партнера.
— Ну то й добре, — задоволено мовила її світлість. — Тоді "спекуляція", гаразд, місіс Грант? Я цієї гри не знаю, але Фанні повинна мене навчити.
Тут Фанні втрутилася в розмову, стривожено протестуючи і зізнавшись у своєму невігластві: вона ніколи не грала в цю гру і в житті не бачила, як у неї грають; і леді Бертрам знов на мить завагалася, але всі взялися запевняти її, що це простіше простого, що це найлегша гра, а Генрі Кроуфорд звернувся до неї з люб'язним проханням, щоб йому дозволили сісти між її світлістю та міс Прайс і вчити їх обох, і все владналося; сер Томас, місіс Норріс, доктор і місіс Грант зайняли почесні місця за одним столиком, призначеним для світлих умів, а інші шестеро за вказівкою міс Кроуфорд розташувалися навколо другого столу. Генрі Кроуфорду пощастило вмоститися біля Фанні, і невдовзі він уже розпоряджався картами двох своїх сусідок так само вправно, як і своїми власними, оскільки, хоч Фанні засвоїла правила гри в перші три хвилини — а іншого від неї не можна було й сподіватися, — він усе одно мусив заохочувати її грати сміливіше, пробудити в ній бажання ризику, загартувати її дух, що було нелегко й само по собі, а тим паче — коли вона мала грати проти Уїльяма. А щодо леді Бертрам, то Кроуфорд весь вечір був захисником її честі та володарем її долі; він спритно перешкодив їй зазирнути в карти на початку гри і мусив підказувати їй, що й до чого з тими картами, вже до самого кінця. Він був у чудовому гуморі, робив усе із щасливою легкістю і випереджав усіх гравців своєю жвавістю, кмітливістю та азартною відвагою, що було лише на користь грі; і атмосфера за круглим столом приємно відрізнялася від холодної стриманості та мовчазного спокою гравців іншого столу.
Сер Томас двічі цікавився самопочуттям та успіхами своєї дружини, проте марно: будь-яка пауза виявлялася надто короткою для його неспішної манери говорити, і він перебував у безвісті щодо жінчиних успіхів, доки місіс Грант після закінчення першого робера не підступила до неї з люб'язностями:
— Сподіваюся, ваша світлість задоволені грою.
— О, звичайно, любонько! Це справді дуже цікаво. Трохи дивна гра. Я навіть не збагнула як слід її суті. Я тільки не повинна заглядати у свої карти, а все інше робить містер Кроуфорд.
— Бертраме, — сказав Кроуфорд трохи згодом, скориставшись невеличкою перервою у грі, — я вам так і не розповів, що зі мною трапилося вчора.
Того дня вони полювали разом, і посеред ловів, на деякій відстані від Менсфілду, побачивши, що його кінь загубив підкову, Генрі Кроуфорд був змушений кинути полювання і чимшвидше вирушити додому.
— Я вам уже розказував, що заблукав, проминувши оту стару ферму, обсаджену тисами, бо терпіти не можу питати дороги; але я не розповідав, що мені, як завжди, пощастило — бо я ж ніде й схибити не можу без того, щоб це не вийшло на краще, — отже, поблукавши скільки належить, я натрапив на те місце, яке віддавна хотів побачити. Я тільки об'їхав якесь похиле та горбкувате поле — і раптом опинився в малому селі, загубленому поміж пологих пагорбів; попереду струмок — невеликий, що його перейдеш убрід; праворуч, на такому собі пагорбку, церква — для такого місця напрочуд велика та гарна; і жодного пристойного будинку, що хоч би чимось нагадував оселю джентльмена, — хіба лише біля церкви щось подібне до пасторату. Коротко кажучи, я опинився в Торнтон-Лейсі.
— Так, скоріше за все, — мовив Едмунд. — Але куди ви звернули, проїхавши ферму Сьюела?
— Я звичайно не відповідаю на такі недоречні та підступні запитання; та навіть якби я погодився вдовольнити вашу цікавість, то, розпитуйте хоч годину, ви б усе одно не довели, що це не Торнтон-Лейсі — оскільки це було саме Торнтон-Лейсі.
— То ви все-таки когось спитали?
— Ні, я ніколи не питаю. Але я сказав якомусь добродію, який підстригав живопліт, що це Торнтон-Лейсі, і він погодився.
— У вас чудова пам'ять. Я вже й забув, що колись так багато розповідав вам про це місце.
У містечку Торнтон-Лейсі він мав невдовзі оселитися, і міс Кроуфорд дуже добре про це знала; тому зараз вона почала надзвичайно азартно торгуватися з Уїльямом за його валета.
— Ну то як, — вів далі Едмунд, — сподобалось вам те, що ви побачили?
— Так, дуже. Ви просто щасливчик. Тільки, щоб довести до ладу цей дім, доведеться років із п'ять над ним добре попрацювати.
— Та ні, все не так страшно. Скотний двір, звичайно, треба перенести; але я не певний, що слід робити щось іще. Будинок загалом непоганий, і коли перед ним не буде того подвір'я, до нього відкриється цілком пристойний під'їзд.
— Двір взагалі треба прибрати, а замість нього посадити дерева, щоб сховати з очей кузню. Дім має виходити фасадом на схід, а не на північ; парадний вхід і головні кімнати повинні бути зі східного боку, де вид справді чудовий. Я не сумніваюся, що це можна зробити. От звідти й під'їзд буде ліпший — на місці нинішнього саду. Вам слід розбити новий сад із того боку будинку, який поки що є заднім. Це буде найгарніший сад у світі, — уявіть собі, як він плавно спускається на південний схід. Земля там ніби для того й призначена. Я проїхав п'ятдесят ярдів алеєю, від церкви до будинку, щоб роздивитися довкола; і ясно побачив, як усе можна змінити. Це дуже просто. Оті луки за майбутнім садом — та й за нинішнім також, ті, що розкинулися обабіч алеї, на якій я стояв, і збігаються на північному сході до головної дороги, що йде через селище, — треба, звичайно ж, об'єднати; прекрасні луки, прикрашені мальовничими купами дерев. Вони, напевне, належать парафії, а якщо ні, ви маєте їх придбати. Потім цей струмок, — із ним також слід щось зробити, я поки не вирішив, що саме. У мене є дві-три ідеї.