— Ти собі лестиш, дорогенька моя Мері, і анітрохи мене цим не розчулиш. Мені є про що непокоїтись, та це речі зовсім інші; і якби навіть я могла змінити погоду, тобі довелося б весь час страждати від різкого східного вітру — бо деякі з моїх рослин Роберт залишає на ніч надворі: ночі, мовляв, іще теплі; а я ж бо знаю, чим це скінчиться: раптом вдарить мороз і захопить усіх зненацька — принаймні Роберта, — і рослини загинуть усі до одної; а ось іще гірше: куховарка щойно сказала, що індичку не можна зберігати довше, ніж до завтра, а я ж так не хотіла готувати її раніше неділі, бо знаю, наскільки більше доктор Грант їй зрадіє в неділю, то ж такий для нього важкий день. Оце, схоже, справжні прикрощі, і тому я гадаю, що погода навіть надто тепла як для цієї пори.
— Радощі домашнього господарства в сільському закутні! — глузливо мовила міс Кроуфорд. — Порекомендуйте мене вашому садівникові та крамареві.
— Люба моя дитинко, порекомендуй доктора Гранта до Вестмінстерського абатства чи до собору Святого Павла, і я радітиму твоїм садівникові з крамарем не менше від тебе. Але в нас, у Менсфілді, немає такої можливості. Що ж мені вдіяти?
— О, та ви тут нічого не зможете вдіяти, окрім того, що вже робите зараз: постійно бідкатися, проте ніколи не занепадати духом.
— Дякую; але цих дрібних прикрощів нам не уникнути, Мері, де б ми не жили; і якщо ти оселишся в місті, а я приїду до тебе погостювати, боюся, що в тебе будуть ті ж самі клопоти, хоч і не з садівником та крамарем, — а скоріш за все, саме через них. Ти будеш обурюватися їхньою віддаленістю або ж їхніми грабіжницькими цінами та шахрайством.
— Я збираюся стати досить багатою, щоб не турбуватися через подібні речі. Великий прибуток — ось найкращий рецепт щастя, про який я коли-небудь чула. Він, безперечно, вбереже від турбот про миртові дерева та індичок.
— Ви збираєтеся стати дуже багатою? — спитав Едмунд, і погляд його, як здалося Фанні, посерйознішав.
— Звичайно. А ви хіба ні? Хіба всі ми цього не хочемо?
— Я не можу хотіти чогось такого, що настільки не залежить від мого бажання. Міс Кроуфорд може обирати бажаний для неї ступінь багатства. Їй треба лише визначити його розміри — кількість тисяч фунтів на рік, — і, без сумніву, стільки вона й матиме. А все, чого я можу хотіти, — це не бути бідним.
— Завдяки скромності та ощадливості, узгоджуючи свої бажання зі своїм капіталом і таке інше. Я вас розумію, і це вельми схвальне бажання для людини вашого віку, з такими обмеженими прибутками і без впливових зв'язків. Чого ви іще можете бажати, окрім пристойного забезпечення? У вас лишається не так багато часу; а ваші рідні мають не те становище, щоб могли що-небудь для вас зробити чи то образити вас нагадуванням про своє багатство та всі ті переваги, яких воно надає. Будьте чесним та бідним, як на те ваша воля, — та я не думаю, що зможу вам позаздрити. Я навіть не думаю, що зможу вас поважати. У мене набагато більше поваги до тих, хто чесний і багатий.
— Те, наскільки ви поважаєте чесність — бідну чи багату, — мене зовсім не хвилює. Я не збираюся бути бідним. Бідність як така викликає в мене відразу. Бути чесним і посідати середнє місце між багатством та бідністю — ось яке становище ви не повинні зневажати.
— Але я зневажатиму таку людину, якщо вона могла б піднятися вище і не зробила цього. Я можу лише зневажати будь-кого, хто вдовольняється життям у безвісті, тоді як міг би завоювати визнання.
— Але як саме завоювати? Як, зрештою, моя чесність може домогтися хоч якогось визначного становища?
На це питання було нелегко відповісти, і прекрасна леді замислено промовила: "О-о!" — перш ніж надумала, що сказати:
— Вам слід було б балотуватися до парламенту чи десять років тому піти у військові.
— Але тепер про це не варто говорити; а щодо моєї парламентської кар'єри, гадаю, мені доведеться почекати скликання асамблеї представників молодших синів, які не мають з чого жити. Ні, міс Кроуфорд, — додав він серйознішим тоном, — є визначна мета, не досягати якої, я почуватимуся нещасним, — у тому разі, якщо мені не пощастить чи я виявлюся нездатним її досягти, — але вона полягає в зовсім іншому.
Те розуміння, яке Фанні побачила в його погляді, коли він говорив, а також те, що звучало в жартівливій відповіді міс Кроуфорд, було гіркою поживою для роздумів Фанні; і, відчувши, що вона просто не в змозі з належною увагою слухати місіс Грант, з якою йшла зараз услід за тими двома, вона вже майже вирішила йти додому і лише чекала, поки збереться на силі про це сказати, коли великий годинник у Менсфілд-парку пробив на третю, і вона збагнула, що справді затрималася набагато довше, ніж зазвичай, і одразу ж перестала вагатися, чи лишитись їй, чи піти і як саме та коли це зробити. Більш не маючи жодних сумнівів, вона негайно стала прощатися з усіма, і Едмунд тої ж миті згадав, що його мати питала про Фанні і що він пішов до пасторату саме по неї.
Фанні заспішила ще більше і, не сподіваючись, що Едмунд стане її супроводжувати, збиралася скоренько йти додому сама; але інші також прискорили кроки і увійшли разом з нею до будинку, через який потрібно було пройти. Доктор Грант був у передпокої, і, коли вони зупинилися з ним поговорити, з Едмундової поведінки вона зрозуміла, що він таки збирається піти з нею. Він також став прощатись. Фанні не могла не бути йому вдячною. Доктор Грант на прощання запросив Едмунда наступного дня з ним пообідати, і Фанні не встигла ще й засмутитись, як місіс Грант, раптом згадавши про неї, спитала, чи не буде вона ласкава прийти також. Така увага була для неї незвичною, та й подібне запрошення Фанні отримала вперше в житті; отже, украй здивована та знічена, вона пробурмотіла, що вельми вдячна, але "не впевнена, що зможе прийти", і дивилася на Едмунда, наче благаючи його про допомогу. Але Едмунд, радий, що їй випала така щаслива нагода, з першого погляду на неї та з перших її слів переконався, що вона боїться не отримати тітчиного дозволу, і не міг уявити, що його мати її не відпустить; тому він наполегливо й рішуче порадив Фанні прийняти запрошення, і, хоч вона не насмілилася б на такий відважний крок навіть у його присутності, незабаром було вирішено, що, як нічого не зміниться, місіс Грант чекатиме Фанні на званий обід.