— Твій дядечко задоволений тобою щодо всього; мені б тільки хотілося, щоб ти більше з ним говорила. Ти — одна з тих, хто завжди мовчить на наших вечірніх зібраннях.
— Але ж я розмовляю з ним більше, ніж будь-коли. Певно, що так. Хіба ти не чув, як я вчора спитала його про торгівлю рабами?
— Так, чув… і сподівався, що ти почнеш розпитувати його далі. Його б порадувала твоя цікавість.
– І мені справді було дуже цікаво… але стояла така мертва тиша! І оскільки кузини були поруч і не вимовили ані слова і їм наче було до того байдуже, мені не хотілося… я подумала, що це виглядатиме так, наче я хочу ствердитися за їх рахунок, виказуючи цікавість до його розповіді і задоволення, які б він бажав бачити у своїх доньках.
— Міс Кроуфорд мала слушність, коли нещодавно зауважила, що ти майже так само боїшся чужої уваги та похвали, як інші жінки — неуваги. Ми говорили про тебе в пастораті, і ось що вона сказала. Вона дуже прониклива. Я не знаю нікого, хто б вірніше судив про людей. Для такої молодої дівчини це просто диво! Вона, звичайно, розуміє тебе краще, ніж більшість із тих, хто тебе знає віддавна; а щодо декого з інших, то я зрозумів з її влучних натяків і мимохідь зронених зауважень, що вона могла б судити про інших з такою ж прозірливістю, якби цьому не заважало почуття такту. Цікаво, що вона думає про батька? Він повинен здаватися їй привабливим чоловіком, справжнім джентльменом, шляхетним, статечним; проте, можливо, через те, що вона занадто мало його бачила, його стриманість може її відштовхувати. Якби вони були довше знайомі, то, безперечно, сподобалися б одне одному. Її жвавість була б йому приємна, а їй не бракує розуму, щоб оцінити його душевні чесноти. Якби вони бачилися частіше! Сподіваюся, вона не думає, наче вона чимось йому неприємна.
— Вона має надто добре усвідомлювати, як прихильні до неї всі інші члени вашої сім'ї, — мовила Фанні, злегка зітхнувши, — щоб у неї могла виникнути така підозра. І бажання сера Томаса спершу побути наодинці з сім'єю таке природне, що вона не може його не розуміти. Певна, мине ще трохи часу, і ми знову будемо зустрічатися, як раніше, а наскільки часто — це залежатиме хіба що від пори року.
— Це перший жовтень від часів її дитинства, що вона проводить у селі. Танбридж і Челтенхем я б не міг назвати селом; а листопад — місяць взагалі тоскний, і я бачу, що місіс Грант непокоїться, чи не буде ця зима в Менсфілді надто нудною для її сестри.
Фанні могла б дещо сказати у відповідь, та безпечніше було не казати нічого і не торкатися звичок міс Кроуфорд, її уподобань, її вдачі, її схильності пишатися собою, її друзів, аби ненароком не видати свого несхвального ставлення. Уже через те, що міс Кроуфорд була такої гарної думки про неї, Фанні мала б поставитися до неї поблажливо; тому вона змінила тему розмови.
— Завтра, здається, дядечко обідає в Созертоні, і ти і містер Бертрам — також. Удома лишимося тільки ми з тітонькою… Сподіваюся, дядечкові не перестане подобатися містер Рашворт.
— Це неможливо, Фанні. Він неодмінно розчарується в містері Рашворті після завтрашнього візиту, провівши в його товаристві п'ять годин. Я просто вжахнувся б, що за нудний день ми маємо витримати, якби після цього не слід було чекати ще більшого лиха — того враження, яке він справить на сера Томаса. Він не зможе далі себе обманювати. Мені їх усіх шкода, і краще б цей Рашворт і Марія ніколи не зустрічалися.
Сера Томаса й справді чекало розчарування. Попри всю його приязність до містера Рашворта і незважаючи на повагу містера Рашворта до нього, він не міг не відкрити для себе хоча б частини правди: що містер Рашворт — такий собі незрілий молодик, що він не обізнаний у ділових справах, не любить читати і загалом не здатний самостійно судити про речі, до того ж, здається, ще й не усвідомлює цього.
Зовсім не таку людину він волів би бачити своїм зятем; і, почавши тривожитися за Марію, намагався зрозуміти її почуття. Йому вистачило недовгого спостереження, аби збагнути, що в кращому разі вона просто байдужа до свого нареченого. Вона поводилася з містером Рашвортом недбало й холодно. Вона не любила його — і не могла полюбити. Сер Томас вирішив серйозно поговорити з нею. Хоч яким вигідним міг бути цей шлюб, хоч як довго вони були заручені, та ще й на виду у світського товариства, — не можна заради цього жертвувати її щастям. Може, вона дала згоду після надто короткого знайомства, а впізнавши містера Рашворта краще, ладна розкаятись у своєму рішенні.
Сер Томас звернувся до своєї доньки серйозно і доброзичливо; він висловив усі свої побоювання, поцікавився, чого вона бажає насправді, і запевнив її, що можна подолати будь-які ускладнення і негайно ж розірвати угоду, якщо вона почувається нещасливою в очікуванні такого майбутнього. Він зробить усе, щоб її звільнити. Марія, слухаючи його, якусь мить боролася з собою, та лише одну мить; коли ж її батько замовкнув, вона вже здатна була відповісти йому рішуче й спокійно. Вона подякувала йому за таку велику турботу, за батьківську доброту і переконала його, що він помиляється, думаючи, ніби вона має хоч найменше бажання взяти назад своє слово або ж змінила свою думку чи свої наміри. Вона глибоко поважає містера Рашворта за його вдачу й поведінку і не сумнівається, що буде з ним щаслива.
Сер Томас був задоволений і радий, а може, й надто радий, щоб глибше замислюватися з цього приводу — хоч саме це він розважливо порадив би будь-кому іншому. Відмовитися від такого союзу йому було б вельми прикро; тому він міркував ось як: містер Рашворт ще досить молодий і може змінитись на краще; містер Рашворт повинен — і зможе — змінитися на краще в гідному оточенні; і якщо зараз Марія стверджує з такою певністю, що буде з ним щаслива, і говорить про це не під впливом миттєвого настрою, не в любовному засліпленні, їй слід вірити. Вона, мабуть, не здатна до сильних почуттів; він і раніше був такої думки про неї; та це не значить, що вона гірше почуватиметься в житті, і якщо вона не прагне бачити у своєму чоловікові людину непересічну й обдаровану, все інше свідчить їй на користь. Поміркована молода особа, що виходить заміж не з любові, зазвичай тим більше прихильна до своєї власної родини; а близькість Созертону до Менсфілду є вельми спокусливою і, дуже ймовірно, буде джерелом постійної й безневинної втіхи. Так, чи майже так, міркував сер Томас, щасливий, що йому не доведеться зазнати всіх прикрощів, які супроводжують будь-який розрив: подиву, засудження, докорів; щасливий, що може впевнено чекати союзу, який додасть йому пошани та ваги в суспільстві, і, зокрема, щасливий від думки, що доньчина вдача якнайкраще сприяє цьому союзові.