Наскільки співзвучні моя увага й переживання старого маляра з внутрішнім станом Кари та карлика? Відкриваючи нові томи, гортаючи сторінки, я серцем відчував пекучі страждання тисяч художників, котрі, сліпнучи, показували своє вміння; малювали й мешкали в сотнях великих далеких міст, служили деспотичним шахам, ханам та беям, відрізнялись один від одного характером, звичками, манерами. Сконфужено передивляючись ілюстрації з якоїсь примітивної книжки, де були зображені методи й знаряддя тортур, я немов відчував біль від побоїв, яких ми всі зазнавали в дитинстві, біль від ударів лінійкою по обох щоках, доки щоки наллються багрянцем, від ударів мармуровим приладом для глянсування паперу по вибритій наголо голові. Навіть не здогадуюся, як потрапила ця дешева книжка в скарбницю Османів. Зазвичай ґяурські мандрівники замовляють такі видання безчесним художникам, котрі набили руку в зображуванні катувань і продають ті малюнки за кілька акче. Але використовують їх ґяури не для того, щоб показати, наскільки вимушені в нас тортури, яким піддають злочинців у присутності кадія, аби в світі вершилося Аллахове правосуддя, а для того, щоб лжесвідчити перед своїми єдиновірцями про нашу жорстокість і черстві серця. Мені завжди було соромно за тих малярів, котрі ганебно насолоджувалися, змальовуючи мордування, під час яких б'ють фалакою, розпинають на хрестах, вішають униз головою й просто чіпляють на гак, варять живцем у казані, прив'язують до гармати й шматують тіло ядрами, перерізають горлянки, задушують мішком, кидають голодним псам на поживу або в став з крижаною водою, шмагають канчуками, ламають пальці, висмикують волосся, здирають шкіру, відрізають носи й виймають очі. Тільки визначні художники, такі як ми, відчувають справжнє незлорадне задоволення, зображаючи побиття фалакою чи катування, і тільки ми маємо право забарвлювати ці мініатюри у веселі, радісні кольори, немов виводячи дітей, що запускають повітряного змія. Адже нас упродовж усіх років учнівства лупцювали фалакою і били по чому бачили, а нервові майстри товкли кулаками за найменшу помилку, щоб збити оскому, нас годинами періщили палицями та лінійками, аби знищити в наших душах шайтана й вигнати з них джина малярства.
Ті, хто пізнає наш світ, не розуміють його до кінця — вони прагнуть наблизитися до нього й збагнути, в чому суть, однак їм бракне терпіння. Я порівняв би їх із тими, хто розглядатиме наші сучасні роботи через століття, — можливо, вони й відчують мої сором і щастя, невимовний біль і втіху, якими я переймаюся, роздивляючись ілюстрації в холодній скарбниці, проте, знову-таки: до кінця вони тих переживань не зрозуміють. Мої старечі задубілі від холоду пальці гортали сторінки, а окуляр з ручкою, інкрустованою перламутром, та ліве око неслися в польоті над малюнками, ніби журавлі, яким з висоти видно ввесь світ; краєвиди внизу мене вже не дивували, однак я укотре й вкотре зачудовано на них дивився, читав нові написи. Завдяки ілюстраціям, котрі бачив уперше, але про які стільки чув, я дізнавався: що в кого який маляр перейняв, у яких малярських цехах, у володіннях якого шаха було вперше сформовано те, що ми нині називаємо стилем, який легендарний маляр кому служив; довідувався, що звивисті хмарини в китайській манері, під впливом тих-таки китайців поширені з Ґерата на всю Персію, також використовувались і в казвінській мініатюрі. Й час від часу я сам до себе вигукував своє втомлене "Вай!". Однак мій біль, котрий проник ще глибше в душу, смуток і сором — чим я змушений ділитися з вами — корінилися в стражданнях і приниженнях, що їх витерпіли заради мистецтва вигонисті, наче молоді саджанці, вродливі маляри з місячними ликами й очима газелей. Вони крилися в тих переживаннях і надіях, які пронесли в своїх серцях ті художники, котрих колись поштурхували майстри, і в тих щирих зближеннях майстрів зі своїми вчителями, і в нашій любові до мініатюри, і в сліпоті та забутті, що колись поглинуть нас.
Роками я зображав для нашого падишаха сцени війн і врочистостей, тому душа, яку теж зміг би відтворити, безголосо забула світ цих ніжних і тонких почуттів, у які я поринув зі смутком та сором'язливістю. На одній з ілюстрацій я побачив стрункого перського юнака з червоними вустами. Він, як і я, тримав у руках книжку. Шахи, звабливі на золото й почесті, ніколи не пам'ятають, що все прекрасне в світі належить Аллахові, — вкотре подумалося мені. Я розглядав двох закоханих дивовижної вроди — робота якогось молодого ісфаганського майстра, і з моїх очей скотилися сльози: згадувалося, як любили колись мистецтво мої власні учні. Вродлива, наче виноградна лоза, дівчина з вишневими губами, мигдалевими очима та мініатюрним носиком дбайливо закасала рукав на тонкій руці невисокого, витонченого й тендітного юнака, в якого короткі ноги, а шкіра — аж прозора; таке тіло пробуджує два бажання: смерті й поцілунку. Щоб довести силу та міцність почуттів, хлопець випік вогнем на руці три любовних знаки — невеликих, але глибоко врізаних у тіло. Кохана ж милується ними, ніби трьома прекрасними квітками.
Якось незвично забилося, застугоніло моє серце, а чоло зарясніло крапельками поту. Все було так, немов я й досі учень і, як шістдесят років тому, розглядаю непристойні зображення, що потрапили до нас із Тебріза, а на них — гарненькі хлоп'ята зі шкірою перламутрового кольору та юні крихкотілі дівчата з невеличкими грудьми. В голові зринули спомини про одного вродливого юнака з ликом янгола, мигдалевими очима та рожевою шкірою. Його привели в малярський цех, щоб віддати в науку, через кілька років після мого одруження, коли я вже зробив перші кроки до майстерності. Дивлячись тоді на нього, я відчував у собі глибину думки й любов до мистецтва. Зараз до мене приходить усвідомлення, що малярство тісно пов'язане з тією любов'ю-прагненням, і в нього немає нічого спільного зі смутком та соромом: хист і дар художника перетворюють це прагнення в любов до Аллаха, а любов до Аллаха виливається в любов до світу, який Всевишній відкрив нашим очам. Мої думки настільки зворушили мене, що я за одну мить, немов солодкі хвилини перемоги, заново пережив ті всі роки, коли, згорбившись, сидів над письмовою дошкою, ті побої, які стерпів, аби пізнати живопис, прийняте мною рішення — отемнити себе працею, а також — ті всі страждання митця, які сам терпів і яких завдавав іншим.