– Може, й так, – погодився Фредріксон. – Але послухай, чи варто з такої нагоди запрошувати сюди тітку пані Гемулевої? Та ще й гризликів?
– Перепрошую, вони б напевно засмутились, якби не побували на нашому весіллі, – заперечив Верть.
– Гаразд, але тітку, тітку навіщо кликати??? – не стримався я.
– Знаєш, за тіткою я, власне кажучи, не надто скучив, – щиро зізнався Верть. – Але перепрошую! У мене нечисте сумління! Це ж я побажав, аби хтось змилосердився над нами і зжер її!
– Гм, – буркнув собі під ніс Фредріксон. – У цьому щось є…
До часу прибуття поштового корабля увесь мис, навколишні пагорби та пляжі всіяли піддані Володаря. Його Величність сидів на найвищому пагорбі під балдахіном, готовий будь-якої миті подати знак Добровільному оркестрові ге мулів.
Вертя та Підливку посадили до весільного човна, зробленого у формі лебедя.
Всі були страшенно збуджені й стривожені, бо чутки про тітку пані Гемулевої та її нестерпний характер уже давно розповзлися островом. До того ж, були всі підстави боятися, що гризлики погублять королівство і згризуть упень дерева у Парку Несподіванок. Ніхто, однак, і слова не проронив про це перед молодятами, котрі зі спокійним сумлінням обмінювалися ґудзиками.
– Гадаєте, її можна налякати фосфором або тертям живиці по нитці? – запитав мій Привид, вишиваючи черепи на повстяній грілці для чайника у подарунок Підливці.
– Кого хочеш, тільки не її, – похмуро бовкнув я.
– Знову почне насаджувати нам виховні ігри, – пророкував Потішник. – Або ще, чого доброго, заборонить залягати у зимову сплячку і змусить ходити на лижах.
– Як це – ходити на лижах? – не зрозуміла Доня Мюмлі.
– Волочити ноги по замерзлих опадах з неба, – пояснив Фредріксон.
– Тьху, тьху, – сплюнула налякана Мюмля. – Який жах!
– То ми скоро помремо! – вирішила Маленька Мю.
Тієї миті сполошений шепіт прокотився юрбою – надходив поштовий пакетбот.
Добровільний оркестр гемулів голосно утяв гімн "Бережи недолугий Наш народ!", і весільний лебідь відійшов від берега. Двоє діток Мюмлі звалилися у море від надмірного збудження, навколо заревіли корабельні ревуни, а Потішник не витримав і втік.
Щойно побачивши порожній пакетбот, ми зрозуміли, що сім тисяч гризликів у ньому аж ніяк не змогли б поміститися. Понад узбережжям залунали вигуки полегшення впереміж з розчаруванням. Один-єдиний крихітний гризлик зістрибнув у човна-лебедя, який швидко полинув до берега.
– Що тут відбувається? – запитав Володар, який не витерпів більше на своєму троні і збіг до моря. – Один-однісінький гризлик?!
– Це наш давній знайомий Гризлик, – вигукнув я. – У нього величезний пакет із собою!
– То її усе ж з'їли, – зронив Фредріксон.
– Тихо! Тихо! Тихо! – загорлав Володар і увімкнув ревуна. – Дайте дорогу Гризликові! Розступіться перед Послом!
Юрба розступилася, звільнивши місце нареченим та Гризликові, котрий, сором'язливо глипнувши на нас, поклав долі згорток, хоч і надгризений трохи по краях, але загалом у доброму стані.
– То що? – нетерпеливився Володар.
– Тітка пані Гемулевої переказувала вітання… – мовив Гризлик, гарячково нишпорячи по кишенях свого вихідного костюма.
Усі від нетерплячки вже ногами перебирали.
– Поквапся! Поквапся! – підганяв малого Володар.
Нарешті Гризлик добув зім'ятого листа і поважно проголосив:
– Тітка пані Гемулевої навчила мене писати. Я знаю майже всю абетку! Окрім деяких літер: ї, ю та е. Вона диктувала, а я записував. Ось що вона вам написала.
Гризлик перевів дух і почав з натугою читати:
"Лбі діти!
З вличзно прикріст, докорами сумління та відчут тям нвиконаного обов'язку пишу вам ці рядки. Я ніяк н зможу прихати на ваш всілля, та сподівася, ви про– бачит мні такий ганбний вчинок. Повірт, я страшнно рада і щаслива, що ви затужили за мно, я пролила ріки сліз, зворушна рішнням Вртя одружитися. Страшнно вдячна вам, лбі діточки, що ви врятували мн від заж– рливо Мари і познайомили з чарівними гризликами. Вважа свом гмульським обов'язком сповістити прав ду: гризликам і мні так нймовірно добр живться, що навіть всільні урочистості н змогли нас виманити з дому. Ми увсь днь займаємося виховними іграми і мріємо про зиму, щоб ходити на корисні для здоров'я лижні прогулянки. Щоб хоч трохи розвіяти ваш роз чарування, носила вам всільний подарунок і сподівася, він гідно прикрасить бляшанку Вртя!
Шість тисяч дв'ятсот дв'яносто де'ять вітань від гризликів!
З вдячніст, Ваша тітка пані Гмулва".
На пагорбах запала тиша.
– Що таке "ганбний"? – запитав я.
– "Ганебний", звичайно, – відказав Гризлик.
– Тобі подобаються виховні ігри? – обережно поцікавився Фредріксон.
– Страшенно подобаються! – захоплено мовив Гризлик.
Його відповідь так мене спантеличила, що мені запаморочилося в голові і довелося сісти на траву.
– Відкрий, будь ласка, конверт! – не втерпів Верть.
Гризлик урочисто перегриз шворку і витягнув з конверта світлину, на якій у натуральну величину була зображена тітка пані Гемулевої у ролі королеви гризликів.
– Ніс у неї неушкоджений! – скрикнув Верть. – Який я щасливий! Яка гарна фотокартка!
– Любий, поглянь на рамку, – звернула увагу коханого Підливка.
Усі подивилися на рамку, в яку було оправлено світлину, і водночас скрикнули: "О!" Вона була зроблена зі справжнього іспанського золота, прикрашена по кутках трояндами з топазів та хризоліту. По всьому периметру тягнувся рядок дрібних діамантів (зворотній бік прикрашала звичайна бірюза).
– Як гадаєш, можна їх відколупати? – поцікавилася Підливка.
– Звичайно! – захоплено скрикнув Верть. – От якби серед весільних подарунків було ще й шило…
Раптом з боку затоки почувся громовий рик:
– Та що це таке! Клянуся своїм задком! Я чекаю на ранкову каву, а ніхто навіть не почухався, щоб зробити приємність старому Едвардові!
Кілька днів по тому, як Тато Мумі-троля розповів про весілля Вертя, все товариство сиділо на ґанку. То був буряний вересневий вечір. Мумі-мама приготувала ромовий пунш, канапки з солодким сиропом і святково прикрасила домівку.
– То як? – очікувально глянула Мумі-мама на Тата.
– Сьогодні я завершив працю над мемуарами, – оголосив Тато безрадісним голосом. – Крапку поставлено о 18.45. Останнє слово за вами – самі маєте вирішити, подобається вам моя книга чи ні!