Кривенко (хмуро поглядаючи на неї, байдужим, тупим голосом). Воно міцне. Орися. Добре.
Кривенко. Недобре потім буде.
О р и с я. Я говорю, що воно добре. (Наливає знов). А що потім буде, побачимо. (П'є). А тепер уже ні: алкоголь чути. (Одсуває склянку. Застигає і дивиться поперед себе, не кліпаючи. Тихо, не обертаючись до його). Ви не вірите уже в таке майбутнє?
Кривенко стискує одним плечем і досадливо ворушиться.
Орися. Да? Кривенко. Да.
Орися (дивиться на його. Встає, підходить, скидає капелюх і кидає його на землю. Помалу опускається на шкуру поруч з ним. Вдивляється в його глибоким, тужним поглядом. Тихо). Під очима синяки... Сірий... Губи жорсткі... (Несподівано бере його голову в руки і припадає довгим, ніжним поцілунком. Одривається і суворо-задумливо дивиться вбік).
Кривенко, зиркнувши на неї, бере руку її і цілує.
Орися (помалу гладить другою рукою по голові його). Бідний мій!.. (Злегка насмішкувато, тепло і ніжно). Важко жить з принципами? Га?
Кривенко (глибоко зітхнувши). Да, іноді не з медом... Іноді просто не знаєш уже, чи не ваша правда, чи не краще слухать своїх хвилинних бажань і плювать на майбутнє...
Орися (тихо й роздільно). "Принцип — прожектор, який освітлює людині і гори, й провалля, а безоглядні, хвилинні бажання — велосипедний ліхтарик, який.тільки заважає". Хто сказав?
Кривенко. Я. А тепер...
Орися (швидко, серйозно, строго навіть). А тепер те ж саме!
Кривенко здивовано, пильно дивиться на неї. Випускає її руку й холодно-насмішкувато злегка кривить губи.
Орися %(спалахнувши). Ви що? Думаєте, сказала це, щоб вам догодить? Підмазуюсь?
Кривенко без усмішки дивиться на неї.
Орися. Сказала, бо так думаю зараз! А через п'ять хвилин пошлю к чорту всі ваші принципи! І поцілувала вас з жалю, а не з чогось другого... І прийшла того, що... Ну, не ваше діло, чого прийшла!.. (Встаючи). Тося зараз у професора. Буде там довго, а я сидіть в прийомній не хотіла.
Кривенко (живіше). Тося у професора?
Орися. Да. Останній огляд.
Кривенко (крізь зуби). Так.
О р и с я. А тижнів через два ви будете татом, і само життя без вас поламає ваші принципи.
Кривенко. У Тосі гроші є ще, не знаєте?
О р и с я. А ви що, на родиво, може, хочете дать? Помагать тому, що проти вас? Принципи!
Кривенко (в'яло). Перший принцип — не треба зайвих, некорисних страждань.
Орися (злісно, роздратовано). Господи! "Некорисні страждання"! Наче є корисні страждання.
Кривенко. Бувають.
Орися. Це во ім'я майбутнього вашого? Та звідки ви, чорт вас забирай, знаєте, що життя піде по вашому плану, по напряму вашого майбутнього? Звідки ви знаєте, що за ці страждання, які ви добровільно приймаєте зараз, в майбутньому життя дасть вам те, чого ви хочете? Звідки?
Кривенко (з нудьгою). Звідти, звідки й ви знаєте, що сонце зійде над річкою, а зайде за садом Тіволі. (Зло усміхнувшись). Краще відмовитись од бажання обняти вас зараз, ніж мати з вами дитину в майбутньому.
Орися. Ви вже маєте її від іншої.
Кривенко. Ото ж бо й є, що "опыт и практика — великое дело".
Орися (глухо). А якби я згодилась не мати дітей?
Кривенко хутко глянувши на неї, вдивляється. Орися твердо видержує
погляд.
Кривенко (криво посміхнувшись). Глядіть, програєте гру.
Орися. Не турбуйтесь.
Кривенко (з тоскою). Ех, покиньте, Орисю! Не вірю я вам і ніколи'не повірю. Знаю, вам слави хочеться, хочеться бути відомою... Даю вам слово, що цього я вже не можу вам дать... Знаю, ВЙ можете збрехать зараз і дать мені потім дитину, щоб прив'язать до себе. Але кажу вам, вам же гірше буде. Програєте...
Орися. Я хочу, щоб ви були моїм.
Кривенко (з усмішкою). Дуже хочете?
Орися. Хочу!
Кривенко. Так, що й на каторгу за мною пішли б і стали б жінкою каторжника, а не художника?
О р и с я. На каторгу? (На мент зупиняється, немов вдивллється у себе). Н-н-ні... Зараз не хочу. Не знаю, може б, тоді захотіла.
Кривенко (ліниво одкидаючись назад). Заспокойтесь. Я цього не схотів би.
О р и с я. Я й не турбуюсь. Через що ж ви уже не можете дать слави?
Кривенко. Тося, мабуть, жде вас?
Орися (злісно). Я вас питаю, ви одповідайте! І сама піду! Без натяків. Фу! Які ви гидкі всі, принципіальні! Який чорт з ваших принципів, коли ви тільки рюмсаєте й мучитесь від них? Для чого ж вони тоді? Від всього відмовляються, женуть всяку радість, всього бояться, жаліються... Во ім'я чого ж? Во ім'я якогось дальшого, майбутнього, яке, може, ніколи й не буде. Фу ти, дурні!
Кривенко. А ви самі одмовляєтесь від ближчого во ім'я дальшого?
Орися. Я?? О, вибачайте.
Кривенко. Для чого ж ви оселились з Тосею, терпите всякі неприємності, слухаєте мої грубості?
Орися. Так мені хочеться.
Кривенко. Ну, і нам так хочеться.
Орися. Неправда! У вас ще, крім Хотіння, є Страх! Ось вам хочеться обнять мене, цілувать, милувать. Хочеться! Я по очах ваших завжди бачу. А ви цього не робите. А мені захочеться і зроблю.
Кривенко. Так чого ж ви не робите?
Орися. Що?
Кривенко (глухо). Та от хоч би обнять мене, цілувать, милувать?
Орися. Думаєте, не зроблю? Ну, нате! (Обнімає і жагуче ціщє лоб, щоки, губи).
Кривенко скажено стискає її, кладе на коліна собі лицем догори і, нахилившись, впивається поцілунком. Потім зразу підводить її, садовить і, трудно зітхнувши, одкидається головою на подушку і проводить рукою по лиці. Орися припадає головою до грудей йому і лежить. Потім розстібає комір сорочки його і цілує. Підводить голову і глибоким поглядом дивиться в очі йому. Кривенко не рушиться. Вона знову мовчки впивається поцілунком в тіло і знову підводить голову і дивиться в лице. Цілує й дивиться. Все частіше, все з більшою жагою.
Кривенко (тяжко дихаючи, хрипло). Орисю! Орися (з жагучою, ніжною готовністю витягуючи лице до його). Що?
Кривенко важко дихає, хватає її руку, душить, тягне до себе, одпихає,
знов притягує.
Орися безвольна; ослабле тіло покірно посувається за ним; дивиться на його затуманеним поглядом.
Кривенко (раптом одпихає її, сідає і рішуче стріпує головою). Не треба!
Орися (з злою жагою). Треба!
Кривенко (таким же тоном). Не треба!
Орися. А я говорю тобі, треба! Чуєш, ти?! (Присувається ближче, обнімає). Треба, кажу тобі! Не будь безумцем! Я дам тобі сил... Я запалю тебе... Ти будеш могутнім... Ти даси людям красу нашої радості. Чуєш? Що буде, ти не знаєш, а зараз є щастя... Бери ж його! Бери, треба! (Розриває сорочку його і палко, жагуче цілує, пригортаючись).