Memento

Сторінка 14 з 22

Винниченко Володимир

Козолуп (чухається). Хм! Це вже не той... Ні патрета, ні вивіски ще, а гроші давай.

Кривенко. Це називається аванс, дядю...

Козолуп. Та то вже собі хай, як хоче, називається, а гроші грошима.

Кривенко. Та й не мало: сто рублів.

Козолуп (прудко встаючи). Сто рублів?! Та бійтеся бога, за віщо?

Кривенко. За патрет.

Козолуп. Без вивіски?

Кривенко. Ну, хай з вивіскою. Тільки свого імені підписувать не буду. І нікому ні слова, що я малював. Добре?

К о з о л у п. Е, без підписи! В тім вся й штука, що це ви намалюєте... Що за диво, як якийсь там маляр наквацяе. А то звісний чоловік... Усякому любопитно.

Кривенко. Так. І з ковбас вашу фамілію ЗЛОЖИ-ІЬ?

Козол у п. Атож... Воно, знаєте, занімательно полу-чається... У мене єсть такі мої стішки на це...

Кривенко. І сальтісон зверху?

К о з о л у п. Атож... Стішки такі... От я вам прочитаю. (Хутко лізе в кишеню, виймає книжечку). Це я для вас приніс. На пам'ять...

Кривенко. Чекайте. І на сальтісоні написать "малював такий-то"?

К о з о л у п (простодушно). Атож...

Кривенко. Це — занімательно. Ха-ха-ха! їй-богу, це занімательно! Ну, валяйте ваші стішки. Може, вип'єте? Ні? Ну, валяйте. Це теж занімательно. Знаєте що? Ми на сальтісоні напишемо ще й стішки... Га? Як ви думаєте?

Ко з о л у п (заклопотано). Да, це занімательно... Ну, от ви слухайте. (Розправляє вуса й читає):

Гей, хто знає яке горе, хай мене спитає, хто горілку випиває, ковбасою заїдає, ковбаса і чарка наша — то у світі згода...

Кривенко (регоче). Але ж це чудово! Це — незрівнянно! Слухайте, та ви — талант! Ви за пояс Шевченка заткнули!..

Козолуп (скромно). Ну, Шевченка не так-то легко заткнуть за пояс...

Кривенко. Ви думаєте? Але ви заткнули! їй-богу! Ми неодмінно напишемо ваші стішки на сальтісоні! А під низом напишемо: "Стішки писав С. Козолуп, а сальтісон малював В. Кривенко". Правда?

Козолуп {захоплюючись). А кругом трошки зеленого гарніру...

Кривенко. Верно! Обов'язково гарніру, петрушки, цибульки... За-ні-мательно!

Козолуп. Тільки... багатенько це — сто рублів. Га? Скинули б ви трошки... От взяли ви тридцять, та ще хай уже рублів п'ятдесят... Отак хіба? Га?

Кривенко. Це за гарнір та сальтісон? Ви думаєте, що другий дешевше візьме?

К о з о л у п. Візьме! Тут уже один еврейчик предлагав мені усе за сорок. Та я не согласився. Хочу вам дать заробить... Беріть, га? Ой, душно, треба роздягнутись. (Роздягається і хоче повісить кожух на стіні. Натрапляє на порізану картину). О! А це чого порізали?

Кривенко. Не подобається.

К о з о л у п. Погана, чи що?

Кривенко. Атож.

Ко зол у п (розглядає). Да... Справді, щось вона не теє... Поганенька вийшла у вас... Я тоже, знаєте, как напишу якісь стішки та не понравляться, так я їх рву.

Кривенко. А сальтісон?

К о з о л у п. Ну, сальтісони публіка з'їсть всякі. Хе-хе-хе! Да... А картинка ваша похуже сальтісона... Чи дівчина, чи дитина... не розбереш. Цвіти... Ну, так берете так? Га? Ну, хай буде ще п'ять! Берете?

Кривенко раптом швидко одвертається, люто стискує кулаки, впивається зубами собі в руку і так стоїть якийсь мент.

К о з о л у п. Чуєте? Пане маляре? Га? Кривенко (випускає руку, важко дихає. Глухо). Скільки, значить?

К о з о л у п. 85, значить.

Кривенко (прудко повертаючись до його). Ось що: мені треба сто рублів. Можете дать, давайте, не можете — беріть свій кожух і йдіть.

Козолуп здивовано дивиться на його.

Кривенко. Це моє останнє слово. Ну? Козолуп. Оце так... Та хоч з вивіскою? Кривенко. З вивіскою. Козолуп. І підпишетесь?

Кривенко. І підпишусь, і розпишусь... і... (Хватає себе за чуб, але зараз же пускає руку). Голова мені болить.

Козолуп. Це, видно, горілку з пивом ви пили. Нада всігда оддєльно пить...

Кривенко. Ну, даєте? Ні?

Козолуп (чухається). Та що з вами будеш робить? Хай вже по-вашому... Тільки щоб уже й стішки... А потім, знаєте, якби ще так, щоб на патреті книжечку оцю мою примостить... (Виймає гроші). Як ви думаєте?

Кривенко. Хоч і на вивісці, що хочете й де хочете.

Козолуп. Ну, значить, так... (Подаючи гроші, хитро зазирає в лице). Получайте... А не обдурите? А то, бува, гроші візьме, та й шукай вітра в полі... Воно, конешно, аванс, ну, все ж таки... Ну, ну, жартую. Ех, гроші!.. Ну, купуйте краски та за роботу... Значить, завтра в цей час? Добре. Так хай же лежать у вас мій кожух і шапка. Прощавайте! Голова болить? Це пиво з горілкою. Розписочку б з вас... Ну, та між українцями і так уже буде... Свої люди. Бувайте здоровенькі!

Кривенко. Бувайте.

Козолуп виходить.

Кривенко бере кожух, шапку, книжку і шпурляє все в куток. Ховає гроші в кишеню і лягає на шкуру, взявши з собою бандуру. Похмуро-задумливо бере акорди. Часом злобно усміхається і крутить головою.

Стукають.

Кривенко (незадоволено повертає голову й кричить). Ввійдіть!

Входить Орися. Гарно одягнена Здивовано зупиняється. Помалу про-

4 тягуе.

— Одна-а-че! (Озирає кімнату, стіл, підлогу, і Кривенка).

Кривенко мовчки бренькає.

Орися (ступає далі й, глянувши на порізану картину, з страхом зупиняється). Що таке?!

Кривенко мовчить, з нудьгою кривиться і бренькає.

Орися (сердито, гаряче). Я вас питаю, що це таке?!

Кривенко (грубо й злісно). Муфта!

Орися. Що?? (Зрозумівши насмішку, гнівно блискає на його очима. Тихше й спокійніше). Я вас питаю, хто порізав картину?

Кривенко. Я.

О р и.с я. Навіщо?

Кривенко (раптово одкладає набік бандуру, мовчки встає, підходить до картини, зриває її з мольберта й шпурляє в куток). Сідайте. (Одходить назад і лягає).

Орися (здивовано, пильно слідкує за ним. Потім теж мовчки іде до картини, бере її, знову ставить на мольберт і роздивляється). Це та... "Майбутнє"?

Кривенко (тоном, щоб одчепитися). Да.

Орися (довго дивиться на картину. Тихо). Вона радістю своєю всмоктує в себе душу...

Кривенко (з мукою). Орисю! Я вас прошу, покиньте. Шпурніть її туди.

Орися довгим, пильним поглядом дивиться на його, потім бере картину, односить її в куток і обережно ставить лицем до стіни. Кривенко, не повертаючись, скоса зиркає на неї й бренькає.

Орися задумчиво підходить до столу й зупиняється. Водить очима по пляшках, потім скидає рукавички, бере пляшку й наливає в склянку. Пробує, потім п'є.