Орися. Як? (Вдумується).
Кривенко. Так... (В'яло посміхається).
Орися. Хм! А це інтересно... "Принцип безпринципності"... Ну, і наплювать! Річ не в назві. Хай собі "принцип безпринципності", аби чоловік від цього не мучився. А стане мучить, викину к чорту. І все! А вам цього не можна. Бачите?
Кривенко (раптом просто і сердечно). Слухайте,
Орисю, їй-богу, мені здається, що ви просто якусь комедію граєте. У вас щось болить, мучить рана якась, а ви навмисне регочете, щоб не чуть і показать другим, що нам наплювать. Правда ж?
Орися. Я?? {Регоче). От угадав! Ха-ха-ха! Це дійсно... Та, голубчику мій, регочу через те, що хочеться. Захочеться плакати, плакатиму, не спиняючи себе нічим. І рішуче ніякої рани у мене немає. Будь ласка, не робіть мене якоюсь загадковою, нерозгаданою натурою, тайно страждаючою. Прошу! (Схоплюється). Ох, я й забула!.. (Підбігає до вікна, розчиняє і вихиляється. Гукає і махає комусь рукою. Киває головою, закликаючи до себе. Ще раз киває головою і зачиняє вікно). Бідолаха! Стоїть коло ліхтаря покірно і жде... Один з моїх прихильників. Чудовий медіум для моїх експериментів. Ходячий принцип. Він з семінаристів, а тому всі принципи у його з ореолами святості, як святі на іконах. Ми його називаємо "світове питання". Кажуть, буде світило науки, уже згоджується навіть в церкві вінчатись зі мною. Спершу не хотів. "Із принципу", каже. Тепер згоджується... Вас дуже не любить. Каже, що ви підло повелись з Антониною... Казав, що руки вам не подасть навіть. Тоже з принципу...
Кривенко (байдуже). Так? (Раптом з інтересом). А ви як дивитесь на це?
О р и с я. Я? (Кривить губи). Хіба ви повірите, що я скажу правду?
Кривенко. А чому б вам не сказать її? Орися. Та не хочеться зараз. Кривенко. Ну, а все-таки?
Орися (мнеться, потім сміючись). Вам чого хочеться? Комплімента чи вилаять? Мені все одно.
Входять Антонина і Паша.
Паш ай(до Орисі). Що, покликали того кавалера? А то стоїть там *і досі стовпом.
Орися. Зараз прийде, покликала. А правда, Пашо, добродій Крийенко на селі поправився? (Зиркає на Кривенка й Пашу і ледве помітно посміхається, зараз же зробившись цілком серйозною).
Антонина (неспокійно подивившись на неї). Орисю, голубонько, може б, ми чай зробили?
Паша (не глянувши на Кривенка). Да, сьогодні чудова погода надворі. (Сідає до столу спиною до Кривенка і розвалюється).
Кривенко (усміхається).
Орися (сміючись, підбігає до Антонини, обнімає її). Ах, ви ж мої чудачки хороші! Чай, кажете? Можна! (Вертить її). Можна, можна! Ох, вибачте, що вас тепер не можна чіпати... Простіть, сядьте, Тосю... (Занадто обережно підводить до канапи і всаджує, поглядаючи на Кривенка).
Антонина. Та я сама, спасибі, Орисю. Так ви скажете Ганні, щоб самовар поставила?
Орися. З охотою, з охотою скажу... (В двері з сіней стукають).
Орися. Ша! Світове питання йде! (Голосно). Ввійдіть! (Обертається до Кривенка). За першим разом ніколи не входить: хвилюється. (Голосніше кричить). Ввійдіть!
Входить Бурчак. Товстий парубок з круглою великою головою без шиї. Лице здорове, щокате, невеличкий круглий носик, на якому окуляри. Шкура на лиці в великих червоних прищах і слідах від них. Соромливий, але не хоче цього показувати, через що весь час напружена грубувата розв'язність, від якої дуже потіє, потираючи в замішанні лоб рукавом або долонею.
Паша (до його). Ну, що? Чого з'явились? Я ж вам сказала там чекать.
Бурчак (хмурячи брови, ніби жартом сердячись). Ну-ну!.. (До О рисі). Драстуйте, Орисю Михайлівно!
Орися. Драстуйте. (Сердечно, без жарту). Чому ж ви не зайшли зразу? Га?
Бурчак (зиркаючи на Кривенка, який щось тихо шепоче Антонині). Та он та... (киває на Пашу) сказала, що не можна. Так я...
Паша. Ну, ви! "Он та"... Я вам задам!
Бурчак (грубувато). Мовчіть, мовчіть... Драстуйте, Антонино Павлівно!
Антонина. Драстуйте, Семене Петровичу. Як ся маєте?
Кривенко з цікавістю роздивляється на його.
Орися (до Бурчака). А це — Василь Кривенко. Ви, здається, знайомі?
Бурчак (змішано дивиться на неї). Да... колись. Але...
Орися (здивовано). Ну, так треба ж привітатись, я думаю. Мій боже, який же ви! Про що ви думаєте? Все про хімію свою?
Бурчак (несміло зиркає на неї, ніяково повертається і простягає руку Кривенкові, бурмоче). Вибачте, я не впізнав...
Кривенко (не беручи руки, з спокійною посмішкою). Ні, не треба... Вам це занадто дорого коштує... Антонина. Ва-а-сю!
Бурчак (зовсім сконфузившись). Ну, так... Хм! Я хіба для того... так сказать... (Одходить і сідає на перший стілець, витираючи долонею лоб і ніяково усміхаючись).
Орися (до його). От бачите, світове питання, знов на
моє вийшло. Ніколи не треба робить по принципу, а так, як хочеться. От і зробили!..
Бурчак (вмить схоплюючись, рішуче). Я, так сказать, з поваги до хазяйки дому. Але, коли хочете, моє щире бажання з такими добродіями... зовсім не встрічатись. (До Кривенка). Да, це я вам говорю, добродію.
Кривенко (спокійно роздивляючись на його). Я вас образив чим-небудь?
Антонина (злякано). Панове! Що таке? Семене Петровичу!..
Бурчак (до Кривенка). Ви образили... людську порядність. Ви самі чудово знаєте... Бувайте здорові! (Незграбно всім уклоняється, поспішно повертається і біжить в двері Антонининої кімнати).
Орися. Ха-ха-ха! Куди ж ви? Не туди! Господи, чисто все споганив сам.
Бурчак (одчиняє двері, але зараз же одступає назад і, ще більш змішавшись, з жалкою посмішкою бурмоче). Pardon... Не в ті двері... (Хоче йти в другі).
Орися. Почекайте. Куди ви? (Бере його за руку). Ви зробили дуже чесно, благородно, принципіально, але тікать нічого. Замість того ви підете зараз зі мною готувати чай. Там ми все розберем з погляду світової моралі, а потім ви підете в крамничку за сахаром, бо в нас немає...
Б у р ч а к. Ні, Орисю Михайлівно, я не можу, я повинен...
Орися (строго). Ну?.. Нічого ви не повинні. Нічого! Ходім. А то сердитись буду. (Бере за руку і веде в Антони-нину кімнату).
Паша встає і демонстративно іде слідом за ними. Всі троє виходять.
Антонина (винувато, з ніяковістю). Вибач, Васю. Я зовсім не сподівалась... Він дуже хороший, тільки... я не знаю... Ти його все-таки обидив.