— Я цього не відчуваю,— заперечив я,— і не можу збагнути. Що ви такого зробили? Адже я геть заслаб!
— Хіба зараз ти почуваєш себе зле? — спитав він з кентовською улибкой на ліце, — П'єш чай, відпочиваєш, спокійно розмовляєш із другом... Отже, самопочуття в тебе непогане?
Невиразний біль у голівері, слабість у тєлє ще давали про себе знати, одначе почувався я, братики, справді дуже добре, навіть подумував уже про обід.
— Ніяк не второпаю... — насупився я, розмірковуючи. — Ви зробили щось таке, що я прихворів.
— Сьогодні ти відчув себе хворим через те,— пояснив доктор Бреном,— що почав одужувати. Коли ми здорові, то відразливе викликає в нас жах і нудоту. Ти почав одужувати, оце й усе. А завтра будеш іще здоровіший.
Він поплескав мене по нозі й забрався геть. А я лежав і сушив собі голівера, намагаючись розгадати всі ті вєщі. Мені здавалося, що причиною моєї слабості стали дроти й усе, чим прикручували до крісла моє тєло, а решта — звичайнісінький трюк. Так я розмірковував, прикидаючи, чи не впертися завтра проти прив'язування, хай навіть дійде і до Дракі,— зрештою, я також маю якісь права,— коли до мене завітав новий чєловєк. Цей уже доволі старий усміхнений мужік приніс із собою цілий стос паперу й пояснив, що він — такий собі реєстратор.
— Куди ти подасися, коли вийдеш звідси? — спитав він. Правду кажучи, над цими вєщамі я ще не задумувався й аж тепер усвідомив, що дуже скоро стану вільним мальчіком. Водночас я зрозумів: це станеться лише тоді, якщо я всім тут підігруватиму й не почну драться, репетувати, упіраться тощо.
— Додому,-відповів я. — До своїх те і ем.
— До своїх?.. — не зрозумів він запелюшківської говірки.
— До своїх батька й матері,— розтлумачив я. — У добру стареньку багатоквартирку.
— Розумію,— кивнув він головою. — А коли батько чи мати навідували тебе востаннє?
— Місяць чи десь так тому,— відказав я. — Відвідини на якийсь час заборонили, бо один із прєступніков таємно дістав у в'язниці вибухівку — її передала його ципа. А покарали всіх невинних. Отака дєрьмовая справедливість. Тому вже майже місяць до мене ніхто не приходив.
— Розумію,— зітхнув мужік. — А чи знають твої батько й мати, що ти перейшов сюди й тебе скоро звільнять?
Як чарівно звучіт це слово — "звільнять"!
— Ні,— відповів я й додав: — Це буде для них приємна несподіванка, правда ж? Я відчиню двері, зайду й скажу: "А ось і я! Знову вільний чєловєк". Це буде справді балдьожно.
— Справді,— погодився реєстратор,— хай буде так. Отже, ти маєш де жити. Наступне питання — робота, чи не так?
Він показав мені довгий список місць, де я міг би влаштуватися на роботу, але я вирішив, що матиму на це ще доволі часу. А спершу трохи відпочину. Коли я звільнюся, удамся до кражі й наб'ю кармани бабкамі, хоч і доведеться діяти самко-мотньо. Так званим кентам я більше не довіряю. Я сказав тому мужіку, що краще обговоримо це питання пізніше.
— Гаразд, гаразд,— погодився він і зібрався йти. А тоді раптом повівся якось по-чудернацьки — захихотів і звернувся до мене: — А ти не бажаєш затопити мені в пику, перше ніж я піду?
Я подумав, що нєдослишал, і перепитав:
— Як?
— Ти не бажаєш,— пирснув він,— затопити мені в пику, перше ніж я піду? Я спантеличено насупився й промимрив:
— Навіщо?
— Ну, просто щоб подивитись, чи тобі справді покращало. Він нахилив своє ліцо майже впритул до мене й вишкірив зубья. Я стиснув кулак і двигонув лапою, цілячись у те ліцо, одначе реєстратор, так само шкірячись, бистро відхилився, і моя лапа зависла в повітрі. Все це було дуже дивно. Я похмуро дивився, як реєстратор, трусячи від смєха голівером, забрався геть. І тут мене, братва, знову, як удень, занудило. Нудота за хвилю минула, і, коли принесли обід, у мене аж слинка покотилась — так хотілося схрумкати смажене курча. І все ж"було дивно, що той підстаркуватий чєловєк попросив мене долбануть його в ліцо. Не менш дивним було й відчуття нудоти після того.
Але найдивніше, братики, сталося тоді, коли я влігся спати. Як ви, мабуть, уже й здогадались, у мене почалися марення, пов'язані з одним із побачених удень фільмів. Зрештою, нічні марення чи сон — це те саме кіно, тільки в голівері, та ще можна входити в нього й брати в ньому участь. Саме так сталося й зі мною. В своїх мареннях я бачив сюжет, що його показали мені насамкінець — гурт регочучих мальчіков ґвалтує-взуває юну ципу, яка нестямно вищить, уся заюшена кров'ю, у геть порваной одєждє. Я також знущався з тої ципи, блін, на все горло смєялся і був таким собі заводієм, одягнутим за останньою за-пелюшківською модою. Раптом посеред дракі й трахкання я відчув нудоту і наче скам'янів, а решта мальчіков стали громко сміятися з мене. Тоді я почав вибиратися зі сну, долаючи опір власної крові — пінти, кварти, галони крові,— аж поки отямився на ліжку в маленькій кімнаті-гімнаті. Хотілося блювати, тож я, тремтячи всім тєлом, встав з кроваті, щоб піти до "очка", цебто вбиральні, в кінці коридора. Посмикав двері, братики,— а вони замкнені! Обернувсь — і вперше усьок на віквд грати. В невеличкій стінній шафі за ліжком я знайшов нічний горщик і збагнув, що нікуди мені від усього цього не втекти. Але найстрашніше було те, що я боявся повертатись і до власних марень у голівері. Блювати мені за хвилю перехотілось, і я іспуганно ліг у ліжко. Невдовзі я захропів і не бачив більше жодного сну.
6
— Припиніть! Припиніть! — кричав я. — Вимкніть, грязниє ублюдкі, я більше не можу! :
Це, братва, було наступного дня. Вранці й удень я намагався чесно грати свою роль.
Поки на екрані демонстрували гидотні кадри насильства, я сидів у кріслі для тортур, як зразковий, слухняний мальчік, і усміхався. Мої глаза були широко розплющені, щоб я все відєл, а тєло, лапи й ходулі міцно прикручені до крісла, щоб я не втік. Те, що я змушений був смотрєть тепер, раніше зовсім не здалося б мені поганим: троє-четверо мальчіков грабували крамницю, набивали кармани башлямі й заразом знущалися над старою ципою. Вона верещала, бігала сюди-туди, а вони долбалі її, пускали з неї яскраво-червону кров. І все ж я відчув у голівері посмикування й стукіт— тук-тук-тук! Знов захотілося блювати, від жахливої спраги запекло в роті... Цього разу мені було куди гірше, ніж напередодні.