— Так от, сер, по трубах передали, що незаконним шляхом надійшла партія кокаїну, а розподільний центр — в одній із камер на п'ятому поверсі.
Я вигадав це просто-таки на ходу, як робив уже багато разів, і в'язничний кап вдячно промовив:
— Добре, добре. Я перекажу це самому. — Так він називав начальника в'язниці.
— Сєр,— провадив я далі,— я ж бо робив усе можливе, чи не так? — З начальниками я завжди так розмовляв — ввічливо, як джентльмен. — Я старався сер, правда?
— Гадаю, загалом правда,— погодився кап. — Ти дуже нам допоміг і, як на мою думку, виявив щире бажання виправитись. Якщо докладатимеш зусиль і далі, то легко заслужиш помилування.
— А що ви скажете, сер, про той новий винахід, про який скрізь балакають? Про нове лікування, яке одразу відчиняє перед тобою в'язничну браму і дає гарантію, що ти ніколи вже сюди не повернешся?
— А-а,— озвався він дуже обережно. — Де це ти почув? Хто тобі розповів?
— Та всі кругом балакають,— відповів я. — Оце недавно два охоронці правили, як завжди, теревені, а вуха ж кожен має... А якось хтось знайшов у майстерні клапоть газети, там про оце теж писали. Чи не могли б ви послати мене туди, сер, якби я виявив бажання?
Було видно, що кап замислився. Він затягся труїлкою і зважував, чи можна розповідати мені про цю вєщь.
— Ти, мабуть, маєш на увазі метод Людовіка? — зрештою сказав він так само обережно.
— Назви я не знаю, сер. Я тільки одне знаю: це відразу дарує тобі волю і гарантує, що ти вже ніколи не потрапиш за грати.
— Це правда,— підтвердив кап і, насупившись, подивився на мене згори вниз. — Саме так, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Звичайно, поки що це на стадії експерименту. Метод простий, але дуже радикальний.
— Але ж його вже тут застосовують, чи не так, сер? — наполягав я. — Оті новенькі білі будівлі коло; південного муру, сер... Ми коли робили зарядку на подвір'ї, сер, то бачили, як їх зводили.
— Його ще не застосовують,— заперечив кап. — Принаймні в цій в'язниці. У самого виникли великі сумніви. Сказати правду, я їх поділяю. Питання в тому, чи може цей метод справді зробити людину кращою. Добро випромінюється з душі, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Це, зрештою, вибір. А коли людина позбавлена вибору, вона перестає .бути людиною. — Він міг би розводитись про це дєрьмо й далі, але тут ми почули, як сходами спускається — туп-туп-туп! — це одна група узніков, щоб отримати свою порцію релігії.
— Поговоримо про це іншим разом,— пообіцяв кап. — А зараз берися до роботи.
Я підійшов до програвача й поставив хоральний прелюд Й.-С. Баха "Прокидайтесь". Під звуки цієї музики грязниє, вонючіє виродки, злочинці й збоченці, незграбно, мов охлялі мавпи, входили до каплиці, а охраннікі всю дорогу шпетили їх і стусали. Потім кап звернувся до узніков:
— То що ж далі, га?
На цьому місці ми з вами й зустрілися.
Того ранку наша релігійна відправа складалася з чотирьох окремих ломтіков. Про метод Людовіка, чи як він там називається, кап не обмовився більше жодним словом. Я скінчив свою роботу з програвачем, кап проказав кілька слів подяки, і мене проводили до камери на шостому поверсі, вонючєй і напханої напхом. Охраннік виявився непоганим чєловєком — не піхнул і не копнув мене ззаду, а лиш відчинив двері й сказав:
— Ну от, хлопче, і твоя ковбаня.
Там сиділи мої нові кенти, всі запеклі прєступнікі, але, хвалити Бога, добре, що хоч без збочень. Худющий смаглявий Зофар розгойдувався на нарах і все щось торохтів прокуреним голосом, однак його давно вже ніхто не слухав. Ні до кого не звертаючись, він розповідав:
— У ті часи важко було урвати мантюху (біс його знає, що це таке, братики), не виклавши мільйончиків десять. Я так і зробив, а тоді спустився в "Турецький" і кажу, що взяв, мовляв, хану за падло. А що йому лишалося робити?
Він розмовляв якимсь давнім злодійським жаргоном. Одноглазий Стіна, що сидів далі, обривав з нагоди неділі кінчики нігтів на ногах. Був ще Великий Жид;
цей чєловєк лежав крижем, як мертвий, на нарах. І, нарешті, Ласунчик Джон та Лікар. Ласунчик Джон, хирлявий, хтивий і гнучкий, сидів за зґвалтування, а Лікар удавав колись, ніби вміє лікувати сифон, гонокок і уретрит, але робив ін'єкції чистою водою. А ще він довів до смерті двоє дєвочєк, замість позбавити їх, як обіцяв, небажаної вагітності. Усі мої сусіди в камері були останньою грязью, і мене зовсім не тішило їхнє товариство, так само, певно, як і вас оце зараз. Одначе далі так тривати не могло.
Треба вам сказати, що та камера була розрахована на трьох узніков, але нас туди напхали аж шістьох, одного на одного, як оселедців. І в ті часи, братва, таке було скрізь — у всіх камерах усіх в'язниць. Справжня ганьба, дєрьмо, адже не було жодної пристойної кімнати, де чєловєк міг би спокійно випростати кінцівки. Скажу більше: можете мені не повірити, але тієї неділі до нас кинули ще одного узніка. Ми саме покінчили з кошмарною піщєй — галушки й вонючая тушонка — і спокійно курили кожен на своїх нарах труїлки, коли до нас заштовхнули того чєловєка. Це був старий галабурдник, який перший і зчинив галас про ненормальне становище. Він заходився трясти грати на дверях і кричати:
— Вимагаю елементарних прав! Камера переповнена! Це відверте знущання над людиною!
Один із охранніков повернувсь і порадив цьому чоловікові попроситися краще до когось на нари, а то, мовляв, доведеться спати на підлозі.
— На краще не зміниться,— попередив охраннік,— тільки на гірше. Такий уже цей брудний злочинний світ, до якого всі ви докладаєте рук.
2
Поява в камері нового чєловєка стала початком мого виходу з держв'язу. Той узнік виявився бридким сварливим курвом із чорними думками й брудними намірами, тож тривоги в мене почалися вже того самого дня. Крім усього іншого, новачок був хвальком; глумливо скрививши ліцо, він пустився голосно, з гордим виглядом усіх повчати. Він оголосив, що в цьому звіринці він один, мовляв, справжній прєступнік і, перш ніж потрапити сюди, вчинив те й те, порішив голими руками десятьох рож і таке інше ге. Його патякання, однак, нікого не вразило, братики. Тоді він підступив до мене — а я був там наймолодший — і почав доводити, що спати на підлозі поовинен саме я, а не він. Проте решта в'язнів були на моєму боці. Вони загукали: