— Ви розумієте, що мені важко відповісти на це запитання. Як джентльмен…
— Ви негідник! Добрий мені джентльмен, який вплутує служницю в родинні справи та ще й схиляє її до крадіжки тільки тому, що це, бачте, йому потрібно. Добрий джентльмен, що холоднокровно посилає замість себе на смерть іншу людину!
В усякому разі, Бессон, після телефонного дзвінка Валентіни ви водночас і раділи й боялися, — провадив далі Мегре. — Раділи, бо домоглися свого, адже її дзвінок означав, що вона готова ділитися. Боялися, бо надто добре знали її і розуміли, що зовсім не з легким серцем вона вирішила заплатити вам за вашу мовчанку. Ви нюхом почули пастку. Це побачення опівночі вам не дуже подобалося.
Ви повернулися до готелю, щоб гарненько все обміркувати. І раптом вам пощастило: подзвонив бідолаха Анрі, який до того ж добряче хильнув… Зовсім недавно ви з ним розмовляли, і ця розмова примусила вас замислитися. Йому захотілося побачити вас, не знаю точно, навіщо, можливо, й він про щось здогадувався.
А ви послали його на розвідку, наказавши, щоб він прийшов сюди, до "Халупки", рівно опівночі. Інакше кажучи, це він, Анрі Трошю, повинен був потрапити до Валентіниної пастки.
Мегре помовчав якусь хвилину, потім провадив далі:
— Знімаю перед вами капелюха, мадам. Вбивство Рози ви задумали бездоганно. Але друге ви здійснили з воістину диявольською вправністю. Аж до вимикача, який продемонстрували мені цього вечора, — адже це мало правити за доказ того, що, хвилюючись, ви могли забути ввімкнути світло в саду. І от Анрі вбито. Брат і сестра гинуть од вашої руки протягом одного тижня!.. Знаєте, що б я зробив, коли б не служив у поліції? Я залишив би вас тут під наглядом інспектора, а сам подався б до Іпора і розповів би цю історію старому Трошю та його жінці. Я б розказав їм, як, чому і в ім'я чиєї брудної мети й інтересів вони за кілька днів втратили двох дітей у розквіті сил! Я привіз би їх сюди разом з братами й сестрами ваших жертв, разом з їхніми сусідами й друзями…
Мегре побачив, як зблід Тео, як він судомно стиснув пальцями бильця крісла. Валентіна схопилася й закричала, втративши самовладання.
— Ви не маєте права! Чого ви чекаєте, чому не відпроваджуєте нас до Гавра? Ви зобов'язані заарештувати нас, принаймні, мене!
— Отже, ви признаєтеся?
— Ні в чому я не признаюся! Але ви обвинувачуєте мене й не маєте права залишати мене тут! — "Хтозна, — майнуло у неї в голові, — можливо, Трошю вже знають і зараз приїдуть сюди!" — Ми живемо в цивілізованій країні, і кожен має право бути вислуханий судом.
Вона раптом нашорошила вуха, прислухаючись до шуму, що долинав з вулиці, і трохи не кинулася до Мегре, немов шукаючи в нього захисту. Вже виразно було чути шум мотора, потім кроки в саду.
Валентіна була, здавалося, на краю божевілля. Обличчя її втратило звичну привабливість, в очах застиг жах, вона вп'ялася нігтями в кулаки комісара.
— Ви не маєте права! Ви не маєте права…
Це не були Трошю, вони ще нічого не знали. Це прибули з Гавра фургон та легкова машина з поліцаями й експертами.
На добрих півгодини будинок було віддано в їхнє цілковите розпорядження. Тіло Анрі винесли на ношах. Експерти сфотографували місце злочину, зібрали скалки скла, що його розтрощила куля.
— Ви можете йти одягатися, — сказав Мегре Валентіні.
— А я? — запитав Тео Бессон, що обм'як, наче балон, з якого випустили повітря.
— Вам, як мені здається, належить владнати справи з власним сумлінням.
Ще один автомобіль зупинився на дорозі. До будинку вдерся Шарль Бессон.
— Що тут сталося?
— Я чекав на вас раніше, — сухо відповів Мегре. Немов не розуміючи, що мала означати ця фраза, депутат почав виправдовуватися:
— По дорозі в мене лопнула шина.
— Що спонукало вас приїхати сюди?
— Наша з вами остання розмова по телефону, коли ви сказали мені про персня.
— Розумію. Ви впізнали персня з мого опису.
— Мені стало ясно, що Тео мав рацію.
— Отже, вам були відомі здогади Тео про те, що ваша мачуха зберегла справжні коштовності? Він вам говорив про це?
Брати холодно глянули один на одного. — т Він мені цього не казав. Та я все зрозумів з того, як він поводився під час поділу майна.
— Ви примчали, щоб одержати свою частку? І з цієї нагоди навіть забули про завтрашній похорон вашої тещі!
— Чому ви так грубо зі мною розмовляєте? Адже я ні в чому не винен! Кого це зараз Одвезли у фургоні?
— Скажіть спочатку, чого ви приїхали?
— Не знаю. Коли ви сказали мені про персня, я здогадався, що готується якась капость. І подумав, що Тео спробує щось учинити, а Валентіна не дасть себе ошукати.
— Ну так от, дещо справді сталося. Тільки ваш старший брат подбав про себе і натомість відправив на той світ іншого.
— Кого?
— Анрі Трошю.
— Батьки знають?
— Ні ще. Ось що я думаю: чи не послати мені вас повідомити їх про цю новину? Адже ви все-таки депутат.
— Навряд чи я знову буду депутатом після цього скандалу. А Роза? Хто?..
— Ви не здогадуєтеся?
— Коли ви сказали мені про персня, я був подумав…
— Про вашу мачуху? Еге ж, саме вона. І вам доведеться все це пояснити вашим виборцям.
— Але ж я сам нічого не зробив!
Минуло вже чимало часу відтоді, як Кастен перестав занотовувати. З подивом дивився він на Мегре, машинально прислухаючись до кроків нагорі.
— Ви готові? — гукнув комісар, підійшовши до сходів.
Валентіна не відповіла. Мегре прочитав острах у погляді інспектора.
— Не бійтеся! Такі жіночки себе не вбивають. Вона захищатиметься до кінця. Кусатиметься зубами й дряпатиметься нігтями, знайде гроші, щоб найняти собі найкращих адвокатів. Вона знає, що тепер уже не відтинають голів старим жінкам.
І справді, Валентіна спустилася до них, як завжди, схожа на витончену маркізу, як і того разу, коли Мегре побачив її вперше. Бездоганно зачесане волосся, великі світлі очі, ані зморшки на чорній сукні, і великий діамант наткорсажі — видно, одна з "підробок".
— Ви надягнете на мене наручники?
— Я починаю вірити, що вам це було б дуже приємно: ще б пак, це було б так театрально і надало б вам вигляду безневинної жертви. Ану, хлопче, відведи цю стару гадину.
— Ви хіба не поїдете з нами до Гавра?
— Ні.