— Що ви наміряєтеся робити? — запитала вона, дивлячись просто йому у вічі.
— Я не зовсім розумію вас.
— Я не дуже знаюся на таких речах, але мені доводилося читати газети. Коли відбувається щось подібне до того, що сталося в неділю, поліція, як правило, втручається в особисте життя всіх, хто хоч трохи причетний до даної справи. При цьому не має ані найменшого значення, винний ти в чомусь чи безневинний. А оскільки я одружена і люблю свого чоловіка, я питаю: що ви наміряєтеся робити?
— З хусточкою?
— Так, коли хочете.
— Ваш чоловік знає про те, що сталося?
Її губи смикнулися гнівно й нетерпляче, і вона кивнула:
— Ви розмовляєте геть як моя мати!
— Але ваша мати гадає, що вашому чоловікові, певно, відомо, як ви проводите час поза вашою домівкою!
Вона зневажливо посміхнулася.
— Ви ще намагаєтеся добирати виразів, чи не так?
— Коли вам так хочеться, я називатиму речі своїми іменами. Судячи з того, що ви мені допіру сказали, ваша матінка здогадалася, що ви, як то кажуть, наставляєте роги своєму чоловікові?
— Не знаю, чи сама вона здогадалася, та мені, в кожному разі, вона це казала.
— Я теж не висмоктав цього з пальця і тепер хотів би в дечому пересвідчитися. А втім…
Вона все ще дивилася йому просто в вічі, і комісарові набридло панькатися з нею.
— А втім, винуватьте саму себе в тому, що така думка може спасти кожному. Як мені відомо, вам тридцять вісім років, а заміж ви вийшли в двадцять. Важко повірити, що ваша недільна нічна пригода була лише першою в житті.
— Вона й справді не перша, — тихо проказала вона.
— Вам треба було провести у вашої матінки лише одну ніч, і ви притягли з собою коханця.
— А що як ми не часто маємо змогу провести ніч разом?
— Я не засуджую вас, я лише констатую. Та, погодьтеся, все це наводить на думку, що вашому чоловікові має бути відомо…
— Він нічого не знав і поки що нічого не знає. Тому я й повернулася сюди…
— Чому ви від'їхали ополудні в понеділок?
— Я не знала, що сталося з Ерве після того, як він пішов од мене, почувши Розині стогони. І я не уявляла собі, що зробить мій чоловік, коли про все дізнається. Ось я і вирішила запобігти його приїздові сюди.
— Розумію. І, опинившись у Парижі, ви й далі турбувалися?
— Так. Я зателефонувала Шарлеві, який сказав мені, що розслідування вестимете ви.
— Це вас заспокоїло?
— Ні.
— Я можу подавати, панове?
Мегре кивнув, і вони поновили розмову, коли суп уже був на столі.
— Мого чоловіка буде про все повідомлено?
— Навряд. Хіба що в разі крайньої потреби.
— Ви підозрюєте мене в спробі отруїти матір? Його ложка на мить зупинилася в повітрі. Він здивовано і не без захвату глянув на неї.
— А чому ви питаєте мене про це?
— Бо тільки я могла підсипати отруту їй у склянку. Точніше, лише я залишалася ще в домі, коли це сталося.
— Чи не хочете ви сказати, що це могла зробити, скажімо, Мімі перед своїм від'їздом?
— Мімі, або Шарль, або, нарешті, Тео. Але підозра все одно повинна впасти на мене.
— Чому ж "усе одно"?
— Адже всі переконані, що я не люблю своєї матері.
— А це правда?
— Це майже правда.
— Ви не будете заперечувати, коли я поставлю вам кілька запитань? Зауважте собі, що я це роблю неофіційно. Адже ви самі зажадали зі мною зустрітися.
— Але ж ви однаково поставили б їх мені.
— Можливо. Навіть напевне.
Літне подружжя вечеряло через три столики від них, а ще трохи далі жінка середнього віку не зводила очей зі свого вісімнадцятирічного сина, доглядаючи за ним, як за малою дитиною. Ще з-за одного столу долинали вибухи сміху: там сидів гурт дівчат.
Мегре та його знайома розмовляли впівголоса, не перериваючи вечері. Розмова їхня перебігала зовні спокійно, немов йшлося про найзвичайніші речі.
— Ви давно вже недолюблюєте матір?
— Відтоді, як мені стало ясно, що вона ніколи мене не любила, що я була для неї зайвим тягарем і, на її думку, зіпсувала їй життя.
— А коли ви зробили це відкриття?
— Ще як була дівчинкою. А втім, я помиляюся, коли кажу тільки про себе. Правильніше було б сказати, що моя матінка ніколи нікого не любила, навіть мене.
— І вашого батька також?
— Одразу по смерті його було забуто назавжди. Спробуйте знайти в домі бодай одну його фотографію. Ви. щойно оглянули всю віллу. Ви були і в кімнаті матері. Вас там ніщо не здивувало?
Він напружив свою пам'ять, потім признався:
— Ні.
— Це тому, що ви, мабуть, не часто буваєте в домах старих жінок. У них на стінах завжди розвішано безліч фотографій.
Вона мала рацію. Але тут він пригадав портрет старого в розкішній срібній рамці на тумбочці в спальні.
— Мій вітчим, — відповіла вона, коли Мегре сказав про портрет. — Та, по-перше, його поставлено там через гарну рамку, а по-друге, він усе-таки колишній власник "Жюва". А це щось та важить. І нарешті, півжиття він був на побігеньках у моєї матері і дав їй усе, що вона має. А мій портрет ви там бачили? Або портрети моїх братів? У Шарля, наприклад, є пристрасть — фотографувати своїх малюків і розсилати фотографії родичам. Матінка складав ці портрети до шухляди разом з недогризками олівців, давніми листами, котушками та іншим мотлохом. Зате на стінах вілли розвішані її власні фотографії, фотографії її автомобілів, замку, яхти, її котів — особливо котів.
— Я бачу, ви й справді її не любите.
— Здається, я вже не серджуся на неї.
— Що ви маєте на увазі?
— Ет, пусте. Однак якщо її й намагалися отруїти, то…
— Даруйте, ви сказали "якщо"…
— Припустімо, це моя манера розмовляти. До того ж про мою матір нічого ніколи не знаєш напевне.
— Ви натякаєте на те, що вона могла симулювати спробу отруїти її?
— Це виглядало б неправдоподібно. Адже отрута виявилася в склянці у досить сильній дозі, в смертельній дозі, — і бідолашна Роза вмерла.
— Ваші брати й невістка поділяють вашу… ну, скажімо, байдужість, коли б не сказати неприязнь до вашої матері?
— В них на це є свої причини. Мімі, приміром, не любить матір за те, що через неї мій вітчим втратив усе своє багатство.
— І це справді так?
— Не знаю. Безперечно одне: він витрачав на неї величезні гроші, немов хотів здивувати її цим.
— А як складалися ваші стосунки з вітчимом?
— Майже відразу по шлюбі матінка відіслала мене до Швейцарії в шикарний і дуже дорогий пансіонат. Зроблено це було під тим приводом, що мій батько хворів свого часу на туберкульоз і нібито було конче потрібно наглядати за моїми легенями.